Постанова КЦС ВС № 686/3647/І4-ц

Постанова Іменем України 26 травня 2020 року м. Київ справа № 686/3647/14-ц провадження № 61-37991св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державна реєстраційна служба України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Спірідонова Т. В., Купельський А. В., Янчук Т. О., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон Українивід 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин, розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест»),на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Улютому 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, припинення права власності та виселення. Позов мотивовано тим, що 07 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11124544000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 75 260 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,50% на рік з кінцевим терміном повернення кредиту 06 березня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 07 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передали АКІБ «УкрСиббанк» в іпотеку квартиру загальною площею 83,4 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги, яке виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора. ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої станом на 22 листопада 2013 року становить 107 826,76 доларів США, що еквівалентно 861 859,29 грн. В договорі іпотеки міститься застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою іпотекодержателя підлягають виселенню мешканці квартири. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 107 826,76 доларів США, що за курсом НБУ складає 861 859,29 грн, за договором про надання споживчого кредиту № 11124544000 від 07 березня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру у АДРЕСА_1 , загальною площею 83,4 кв.м, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «Дельта Банк» права власності на вказану квартиру; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на зазначену квартиру; припинити право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 ; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 ; витребувати у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 технічний паспорт та правовстановлюючі документи на квартиру. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 квітня 2017 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним 07 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 , в сумі 861 859,29 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 83,4 кв.м, шляхом передачі ПАТ «Дельта Банк» права власності на неї. Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 83,4 кв.м. Припинено право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 83,4 кв.м. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 . Витребувано від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на квартиру АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, договором іпотеки передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, припинення права власності та виселення. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони самостійно встановили у договорі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У червні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Дельта Банк», яка подана представником Веретюк О. А., на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій належним чином не дослідив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахував доводи заявника та не надав оцінку поданим ним доказам. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/3647/14-ц та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 16 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. Фактичні обставини справи, встановлені судами Встановлено, що 07 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11124544000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 75 260 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,50% на рік з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 06 березня 2017 року. З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором, 07 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 передали АКІБ «УкрСиббанк» в іпотеку квартиру загальною площею 83,4 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 2.1.2 договору іпотеки, укладеного 07 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у разі порушення іпотекодавцями обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, а у разі невиконання боржником цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки. За змістом пункту 4 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення іпотекодавцями будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. У розділі 5 договору іпотеки зазначено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статею 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до п.5.4 зазначеного договору іпотеки у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; за договором між іпотекодавцями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з пунктами 4.5, 4.6 договору іпотеки звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя, здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку». ОСОБА_1 умов кредитного договору № 11124544000 від 07 березня 2007 року щодо сплати кредиту та процентів належним чином не виконував, у зв`язку з чим, згідно розрахунку позивача, заборгованість станом на 22 листопада 2013 року становить 107 826,76 доларів США, що за курсом НБУ складає 861 859,29 грн, з яких: 61 355 доларів США - заборгованість за кредитом; 46 471,76 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом. 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором від 07 березня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 22 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Інвестмент Фаунд» (далі - ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд») укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 1429/К, відповідно до умов якого банк передав у власність товариства майнові права за кредитними договорами, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів, фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11124544000 від 07 березня 2007 року, ОСОБА_2 за договором поруки від 07 березня 2007 року та за договором іпотеки від 07 березня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 травня 2019 року між ТОВ «Стар Інвестмент Фаунд» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено Договір № 22052019 купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Гефест» перейшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11124544000 від 07 березня 2007 року, ОСОБА_2 за договором поруки від 07 березня 2007 року та за договором іпотеки від 07 березня 2007 року, укладеним з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року замінено позивача у даній справі з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Гефест».

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Статтею 36 Закону України «Про іпотеку», яка має назву: «Позасудове врегулювання», передбачено, що сторонни іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону України «Про іпотеку». У свою чергу, статтею 37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву: «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки», передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторонни встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постановівід 21 березня 2018 року № 14-38цс18. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, крім того, вказала наступне. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Установлено, що розділом 5 Договору іпотеки від 07 березня 2007 року передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статею 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до п. 5.4 Договору іпотеки від 07 березня 2007 року у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Тобто, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Також апеляційний суд правильно вказав, що відстутні підстави для виселення відповідачів, оскільки такі позовні вимоги є похідними від вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та можуть бути задоволені лише за умови задоволення основної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Наведені у касаційній скарзі доводи щодо вказаних позовних вимог зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 27 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев