Постанова КЦС ВС № 125/1640/17-ц

Постанова Іменем України 18 травня 2020 року м. Київ справа № 125/1640/17 провадження № 61-43124св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , особа, яка подала апеляційну скаргу - керівник Жмеринської місцевої прокуратури Кислов Ю. А., який діє в інтересах держави в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Вінницької області у складі колегії суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., від 17 липня 2018 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання нікчемного правочину купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно. Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі арматурного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Сторонами договору було погоджено усі істотні умови, зокрема щодо предмета та ціни договору. 10 липня 2017 року на виконання умов пункту 4 Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19 червня 2017 року, ним, як покупцем, було сплачено ОСОБА_2 260 000,00 грн за передання йому у власність предмета договору та домовлено посвідчити нотаріально укладений договір. Однак, у визначений час відповідач з невідомих причин до нотаріуса жодного разу не з`явився, тому просив суд постановити рішення, яким визнати нікчемний правочин купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладений між ним та відповідачем дійсним, визнати за ним право приватної власності на нежитлову будівлю арматурного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Барського районного суду Вінницької області у складі судді Хитрука В. М. від 22 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним нікчемний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 19 червня 2017 року, арматурного цеху, загальною площею - 699 кв. м: основна площа будівлі - 560,2 кв. м, допоміжна площа - 138,8 кв. м, що складається з арматурного цеху, літера «А», естакади з колонами літера «а», вимощення з колонами літера «а1», випарочні ями літера «а2», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказане вище нерухоме майно. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю у спосіб та на підставах не заборонених законом, у відповідності до вимог чинного законодавства, однак через ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору, його вимоги підлягають задоволенню. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 липня 2018 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 22 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми цивільного законодавства та не врахував обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, суд не взяв до уваги того, що не доведено ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення спірного договору. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що у наданому суду апеляційної інстанції обгрунтуванні прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обгрунтовано підстави звернення до суду з апеляційною скаргою від імені суб`єкта владних повноважень. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. 29 січня 2019 року справа надійшла до суду касаційної інстанції. 14 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачу. Фактичні обставини справи, встановлені судами 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є нежитлова будівля, яка належить останньому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 04 березня 2004 року № 37, та складається із: арматурного цеху, літера «А», естакади з колонами літера «а», вимощення з колонами літера «а1», випарочні ями літера «а2», загальною площею - 699 кв. м: основна площа будівлі - 560,2 кв. м, допоміжна площа - 138,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8, 11). 10 липня 2017 року, на виконання умов пункту 4 договору купівлі-продажу позивачем було сплачено 260 000,00 грн за передання йому у власність предмета договору, що підтверджується копією розписки про передачу коштів (а. с. 9). Згідно з пунктом 14 договору купівлі-продажу вищевказаної нежитлової будівлі від 19 червня 2017 року договір після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення, повного розрахунку підлягає державній реєстрації. Вказаний договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений.

Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до положень статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Частиною першою статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено у новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації». Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено 19 червня 2017 року, тобто після набрання чинності вказаним вище законом, яким скасована державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна як умова його укладення. Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1288цс17. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він та ОСОБА_2 домовилися щодо усіх істотних його умов та відбулося виконання договору з його сторони, але ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення вищезазначеного договору, що позбавляє позивача можливості зареєструвати набуте право власності на нежитлову будівлю. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію. Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 був присутнім в судовому засіданні, при цьому визнав позов ОСОБА_1 , що може свідчити про відсутність спору між сторонами, а відтак відсутність підстав для визнання правочину дійсним і визнання права власності за позивачем. Так як сторонами при укладенні договору купівлі-продажу не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а позивачем не доведено факт ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення спірного договору та втрату можливості з будь-яких причин його посвідчити, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що визнанням в судовому порядку правочину купівлі-продажу нерухомого майна дійсним не зачіпаються інтереси держави, а відтак відсутні підстави для їх представництва прокурором, аналогічні доводам, висловленим ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу і оцінені судом апеляційної інстанції в контексті інтересів держави в отриманні податків у зв`язку з нотаріальним посвідченням правочину по відчуженню нерухомого майна. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 липня 2018 року - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара