Постанова 4824 № 753/15944/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №753/15944/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5032/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 грудня 2019 року (суддя Лужецька О.Р.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановила: у серпні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 118 190грн 64коп. за кредитним договором від 18 вересня 2013р. та судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 18 вересня 2013р. відповідач отримав кредит у розмірі 4 000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач посилався на те, що відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах кредитного ліміту, проте відповідач порушив зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 30 червня 2018р. становить 118 190грн 64коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 996грн та за процентами за користування кредитом у розмірі 114 194грн 64коп. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 5 грудня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2013р. у розмірі 3 996грн та 1 772грн 86коп. судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості по відсоткам та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги у повному обсязі, в іншій частині залишити рішення суду без змін та стягнути з відповідача судові витрати. Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позичальник у анкеті-заяві висловив згоду на те, що заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не оспорював укладення кредитного договору, користувався кредитними коштами, що знаходить своє відображення в розрахунку заборгованості, сплачував заборгованість за тілом кредиту та процентами. Також позивач посилається на те, що наданий суду розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, а якщо суд не згоден з ним, він повинен навести у рішенні свій розрахунок. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 18 вересня 2013р. ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодився, що заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, і просив надати йому послуги у вигляді видачі карти «Універсальна». Також ОСОБА_1 у заяві підтвердив, що ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 червня 2018р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 996грн та за процентами за користування кредитом у розмірі 114 194грн 64коп. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що сторонами погоджені істотні умови кредитного договору, зокрема, розмір процентної ставки за користування кредитом, однак поверненню банку підлягає сума, яка фактично була отримана відповідачем та не повернута. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог не оскаржується, а відтак не є предметом апеляційного перегляду відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. У підтвердження своїх позовних вимог позивач до позовної заяви додав копію анкети-заяви від 18 вересня 2013 року, згідно якої ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку кредитку «Універсальна», розрахунок заборгованості, який не підписаний посадовою особою банку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять дати їх прийняття чи затвердження, та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256. У анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , не вказаний розмір процентної ставки за користування кредитом, яку погодили сторони кредитного договору. Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам`ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Позивачем суду першої інстанції не були надані ні пам`ятка клієнта, ні докази видачі кредитної картки, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку і коли саме було отримано відповідачем, а також строк дії цієї картки. Згідно пункту 2.1.1.12.6. Умов та Правил надання банківських послуг банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку». У анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , як вже зазначалося, не вказана процентна ставка за користування кредитом, яку погодили сторони кредитного договору. У витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначені декілька видів тарифів, які містять різні умови та відсоткові ставки за користування кредитним коштами, а позивачем суду не надано документів, які б підтвердили вид кредитної картки «Універсальна», яка була видана відповідачу. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позивачем, що сторони погодили істотні умови кредитного договору 18 вересня 2013 року. Доводи апеляційної скарги, що наданий суду першої інстанції розрахунок заборгованості є доказом користування відповідачем кредитними коштами та внесення грошових коштів на погашення кредитної заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Розрахунок заборгованості не є доказом, який підтверджує видачу кредитних коштів та користування кредитним коштами позичальника. Також розрахунок заборгованості не підтверджує досягнення між сторонами погодження з істотних умов кредитного договору, зокрема розміру процентної ставки. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Позивачем суду першої інстанції не надано виписки із карткового рахунку про користування відповідачем кредитними коштами і внесення коштів на погашення заборгованості, яка могла б підтвердити користування відповідачем кредитними коштами. Крім того, з наданого позивачем суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом у період з 18 вересня 2013р. по 1 вересня 2014р. нараховувалися за ставкою 30%, з 1 вересня 2014р. -34,80%, а з 1 квітня 2015р. процентна ставка збільшена до 43,20% і остаточна заборгованість була розрахована, враховуючи змінені процентні ставки. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року (справа 6-1374цс17). Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 30 листопада 2016 року № 6-82цс16. Пунктом 1.1.3.2.3. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов`язаний не менше, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення клієнта про не згоду із змінами, то вважається, що клієнт прийняв нові умови. Пунктом 1.1.3.1.9. Умов та Правил встановлено обов`язок банку не рідше одного разу на місяць способом, указаним у заяві, надавати держателю виписки про стан картрахунків та про проведені за минулий місяць операціях по картрахункам. Заява, підписана ОСОБА_1 18 вересня 2013 року, не містить визначення способу надання йому банком виписки про стан картрахунків, а відтак, саме позивач повинен був довести, що позичальник був у спосіб, встановлений умовами договору, повідомлений про зміни процентних ставок за користування кредитним коштами. Разом з цим, позивачем не було надано суду доказів виконання умов договору та вимог закону про повідомлення відповідача про підвищення процентної ставки, що позбавляє можливості суд перевірити правомірність нарахування позивачем процентів за підвищеною ставкою. Доводи апеляційної скарги, що у разі незгоди судом з наданим позивачем розрахунком заборгованості, суд повинен був навести власний розрахунок, колегія суддів вважає безпідставним, так як позивачем не надано документів, які б підтверджували погодження з відповідачем істотних умов кредитного договору, видачу кредитних коштів, їх розмір, внесення платежів на погашення заборгованості, строк дії картки, що позбавляє можливості суд здійснити власний розрахунок. Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач не висловив заперечень проти заявлених позовних вимог, а відтак суд не мав правових підстав для висновку, що між банком та відповідачем не були погоджені істотні умови кредитного договору, колегія суддів вважає безпідставними, так як згідно вимог ст. 81-83 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і вказані процесуальні норми не ставлять виникнення такого обов`язку у залежності від явки відповідача у судові засідання або не надання відзиву на позову заяву, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, тому не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів постановила: апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 5 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач Судді