Постанова КАС ВС № 200/10723/18-а

ПОСТАНОВА Іменем України 28 травня 2020 року Київ справа №200/10723/18-а адміністративне провадження №К/9901/10672/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року (суддя Кониченко О.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (головуючий суддя Гаврищук Т.Г., судді: Казначеєв Е.Г., Ястребова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, ДФС), в якому просила визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24 вересня 2018 року. Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що надана їй індивідуальна податкова консультація, у якій відповідач роз`яснив, що за змістом норм чинного законодавства особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є найманим працівником, зобов`язана своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ, єдиний внесок), незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, суперечить положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), адже вважає, що підстави нараховувати ЄСВ за період, коли вона перебувала у трудових відносинах та сплату за неї ЄСВ здійснював її роботодавець, відсутні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, проаналізувавши положення Закону №2464-VI, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) та підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прийшли до висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання від неї доходу; при цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення останньої; в той же час позивач своє право на зайняття адвокатською діяльністю в порядку, встановленому законом, не зупинила та не припинила, а тому у неї наявний обов`язок зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення, незважаючи на сплату у цей же період за неї єдиного внеску її роботодавцем, відтак правові підстави для скасування індивідуальної податкової консультації №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24 вересня 2018 року відсутні. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування й ця мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску; відтак, на думку позивача, в розумінні положень Закону №2464-VI протягом періоду, коли вона була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не менше мінімального, у неї не було обов`язку по сплаті єдиного внеску як особою, що має право провадити незалежну професійну діяльність за умови неотримання доходу від такої діяльності. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що свідчить свідоцтво за №3689 від 22 грудня 2010 року, й з 13 січня 2011 року перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції м.Краматорська як особа, яка забезпечує себе роботою самостійно (адвокат) та в УПФ України у м.Краматорську як платник єдиного внеску. Згідно записів трудової книжки серії « НОМЕР_2 від 06 вересня 2001 року позивач з 14 березня 2016 року працює в Краматорському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги (з 02 серпня 2018 року обіймає посаду начальника відділу представництва). 23 січня 2017 року позивач звернулась з заявою до ДПІ у м.Краматорську ГУ ДФС у Донецькій області про зняття з обліку як самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, оскільки таку діяльність з 14 березня 2016 року вона не проводить в зв`язку з працевлаштуванням у Краматорський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Листом-відповіддю за №2584/10/05-15-13-01 від 24 лютого 2018 року податковий орган повідомив позивача про те, що відповідно до підпункту 11.22.2 пункту 11.22 статті 11 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300, фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), проте станом на 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 вищевказана документально підтверджена інформація не надана, зв`язку з чим їй запропоновано для можливості проведення процедури зняття з обліку надати таку інформацію до ДПІ у м.Краматорську як найскоріше. Крім того позивач зверталась до ДФС зі зверненням від 22 лютого 2017 року щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особою, яка провадить незалежну професійну діяльність й у відповідь отримала лист від 13 березня 2017 року за №3424/119999-13-02-0314, яким їй було повідомлено, що з 01 січня 2017 року особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем; при цьому Законом №2464-VI для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, передбачено процедуру зняття з обліку платників єдиного внеску, а звільнення від сплати єдиного внеску у зв`язку з призупиненням адвокатської діяльності Законом №2464-VI не передбачено. Позивач з обліку як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не знялась та продовжувала працювати в Краматорському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а 16 серпня 2018 року самостійно подала звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, в якому зазначила суму доходу, нарахованого (виплаченого) у формі заробітної плати Краматорським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та розмір єдиного внеску в розмірі 22 % від доходу (який був сплачений роботодавцем у 2017 році). Разом з тим позивач у позовній заяві вказувала, що при перевірці свого електронного кабінету платника податків помітила, що за нею значиться недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 18857,38 грн., що становить ту ж суму, яка вже була сплачена у 2017 році її роботодавцем та відображена нею у податковій звітності. 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ДФС за наданням індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм законодавства з питань нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У відповідь на таке звернення відповідач надав індивідуальну податкову консультацію №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24 вересня 2018 року, в якій зазначив, що з 01 січня 2017 року платник єдиного внеску, визначений пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі неотримання доходу у відповідному звітному періоді, зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, індивідуальна податкова консультація - це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Відповідно до положень статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Згідно з пунктом 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована. Як визначено пунктом 53.2 статті 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Отже платник податків має право звертатись до суду про оскарження акту ненормативного характеру - індивідуальної податкової консультації. Що ж стосується суті питань, які окреслені в оскаржуваній податковій консультації, слід зазначити, що спірні правовідносини врегульовані нормами ПК України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. В пункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України наведено визначення поняття "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. За змістом пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Статтею 13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: -для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З урахування встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право як самозайнята особа провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18). Наведене у сукупності свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація, у якій вказується про обов`язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права. За змістом частин 1 та 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову. Водночас відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому, згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Матеріали справи свідчать, що, звертаючись з позовною заявою, ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 704,80 грн., а під час подання апеляційної та касаційної скарги відповідно в розмірах 1057,20 грн. та 1409, 60 грн., які, з огляду на прийняте Верховним Судом у даній справі рішення підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України №4130/1/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24 вересня 2018 року. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м.Київ, площа Львівська, 8, ідентифікаційний код юридичної особи 39292197) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3171,60 грн (три тисячі сто сімдесят одна гривня шістдесят копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко , Судді Верховного Суду