Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 807/599/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 807/599/18 пров. № А/857/3368/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Андезит» до Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про скасування рішення, суддя у І інстанції Луцович М.М., час ухвалення рішення 08 год 50 хв, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складення повного тексту судового рішення 28 січня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У червні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Андезит» (далі ПрАТ) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнання протиправним та скасування рішення Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області (далі Рада) від 22 грудня 2017 року № 599 «Про затвердження генерального плану с. Оріховиця Ужгородського району Закарпатської області частково суміщений з детальним планом». Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі № 807/599/18 позов було задоволено. Визнано протиправним та нечинним рішення Ради від 22 грудня 2017 року № 599 «Про затвердження генерального плану с. Оріховиця Ужгородського району Закарпатської області частково суміщений з детальним планом». При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ПрАТ продовжено строк дії спеціального дозволу на користування надрами Оріхівського родовища до 30 вересня 2037 року і забудова родовища об`єктами, безпосередньо не пов`язаними із гірничими роботами (сонячними електростанціями), порушуватиме права позивача, як користувача надр. У апеляційній скарзі Рада просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ПрАТ у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оспорюване рішення було прийнято у межах та у спосіб, визначені Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про місцеве самоврядування в Україні» із забезпеченням проведення громадських слухань відповідно до Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №

555. Будь-яких пропозицій до містобудівної документації у встановленому законом порядку від жителів територіальної громади та юридичних осіб не надходило. Термін дії Акту про надання гірничого відводу ПрАТ, виданого Державною службою гірничого нагляду та промислової безпеки України 19 квітня 2012 року, закінчився 30 вересня 2017 року, а продовжений був 16 березня 2018 року, тобто у період з 30 вересня 2017 року по 16 березня 2018 року ПрАТ діяльність на кар`єрі не проводило. У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому погоджується із доводами, викладеними у оскаржуваному судовому рішенні, та вважає апеляційні вимоги Ради необґрунтованими. Представник Ради у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційні вимоги. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ПрАТ. Представник ПрАТ у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у своєму відзиві на апеляційну скаргу, яку просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, генеральний план с. Оріховиця був затверджений рішенням Ради від 22 грудня 2017 року № 599 «Про затвердження генерального плану с. Оріховиця Ужгородського району Закарпатської області частково суміщений з детальним планом». ПрАТ було надано спеціальний дозвіл на користування надрами Оріхівського родовища андезитів № 1091 від 30 вересня 1997 року, строк дії якого продовжено до 30 вересня 2037 року у відповідності до наказу Держгеонадра України про продовження строку дії спеціального дозволу на користування надрами Оріхівського родовища андезитів за № 93 від 16 березня 2018 року. У червні 2018 року із листа відділу містобудування та архітектури Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі РДА) № 86/01-21 від 07 червня 2018 року позивачу стало відомо, що згідно із генеральним планом с. Оріховиця на земельних ділянках із південної сторони Оріховського кар`єра передбачено розміщення сонячної електростанції. Відділом містобудування та архітектури РДА на запит позивача (лист №95/01-21 від 19 червня 2018 року) було надано викопіювання з генерального плану с. Оріховиця, на якому відображено площу залягання корисних копалин загальнодержавного значення (андезитів), територію, на якій генеральним планом с. Оріховиці передбачено розміщення відновлювальних джерел енергетики, а також межі вибухонебезпечної зони кар`єру гірських порід. При цьому розміщення відновлювальних джерел енергетики було передбачено на площі залягання корисних копалин загальнодержавного значення (андезитів), а також у межах вибухонебезпечної зони кар`єру. ПрАТ не погодилося із рішенням Ради від 22 грудня 2017 року № 599 «Про затвердження генерального плану с. Оріховиця Ужгородського району Закарпатської області частково суміщений з детальним планом», вважало його протиправним та звернувся до адміністративного суду із цим. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, регламентовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI). Відповідно до пункту 2 частини 1 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Згідно із приписами частини 1 статті 2 Закону № 3038-VI планування і забудова територій діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: 1) прогнозування розвитку територій; 2) забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; 3) обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; 4) взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; 5) визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів; 6) встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; 7) розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; 8) реконструкцію існуючої забудови та територій; 9) збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об`єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; 10) створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; 10-1) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; 11) проведення моніторингу забудови; 12) ведення містобудівного кадастру; 13) здійснення контролю у сфері містобудування. Приписами частини 1 статті 16 вказаного Закону передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. За приписами частини 1 статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Згідно із положеннями частини 2 статті 17 цього Закону генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. На підставі системного аналізу вказаних правових норм апеляційний суд вважає, що генеральним планом населеного пункту визначаються принципові напрямки розвитку та обґрунтування довгострокової стратегії планування, забудови та іншого використання території населеного пункту в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Відтак, у генеральному плані населеного пункту не вирішуються питання щодо надання дозволу на забуду чи інше використання конкретної земельної ділянки на території населеного пункту певною фізичною чи юридичною особою, а лише визначаються перспективні плани можливого її використання у майбутньому за умови дотримання законодавчо встановлених вимог. Відповідно до матеріалів справи генеральний план с. Оріховиця був затверджений рішенням Ради від 22 грудня 2017 року № 599 «Про затвердження генерального плану с. Оріховиця Ужгородського району Закарпатської області частково суміщений з детальним планом». При цьому позивачем не заперечується те, що строк наданого йому спеціального дозволу на користування надрами Оріхівського родовища андезитів № 1091 від 30 вересня 1997 року закінчився 30 вересня 2017 року, а продовжений був лише 16 березня 2018 року. Відтак, у період підготовки та прийняття оспорюваного ПрАТ рішення Ради товариство не мало права здійснювати діяльність на кар`єрі Оріхівського родовища андезитів. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 15 Кодексу України про надра такі надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Як свідчать матеріали справи ПрАТ надра надавалися у тимчасове користування. На даний час строк дії спеціального дозволу позивача на користування надрами Оріхівського родовища продовжено до 30 вересня 2037 року. Разом із тим, згідно із приписами частини 8 статті 17 Закону № 3038-VI строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується. При цьому у оскаржуваному рішенні Ради від 22 грудня 2017 року № 599 не йдеться про встановлення часу реального розміщення об`єктів відновлювальних джерел енергетики на площі залягання корисних копалин загальнодержавного значення (андезитів) конкретним суб`єктом господарювання чи фізичною особою. Водночас, апеляційний суд враховує те, що відповідно до положень частини 2 статті 58 Кодексу України про надра забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються у виняткових випадках лише за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. При цьому повинні здійснюватися заходи, які забезпечать можливість видобування з надр корисних копалин. Частиною 1 статті 58 цього Кодексу передбачено, що забороняється проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об`єктів без попереднього геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Отже, на переконання апеляційного суду, зміст наведених норм права свідчить про те, що забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, законом повністю не заборонена і допускається із дотриманням відповідних умов. Більше того, у адресованому Раді листі на від 27 серпня 2018 року № 48 (а.с. 48) ПрАТ повідомляло орган місцевого самоврядування, що не заперечує проти будівництва наземної сонячної електростанції з південної та східної сторони Оріховського кар`єру та погоджує внесення в детальний план забудови території с. Оріховиця об`єктів відновлюваної енергетики на території, яка розташована на південь від земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ПрАТ (кадастровий №2124884800:04:006:0010) у встановленому законодавством порядку. Будь-яких доводів щодо недотримання Радою встановленого законодавством порядку затвердження генерального плану населеного пункту позивачем не наведено і судом не встановлено. Відтак, на переконання апеляційного суду, наведені правові норми та встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини дають підстави для висновку про те, що рішення Ради від 22 грудня 2017 року № 599 «Про затвердження генерального плану с. Оріховиця Ужгородського району Закарпатської області частково суміщений з детальним планом» саме по собі не порушує будь-яких прав та законних інтересу ПрАТ, як користувача надр. Разом із тим, на переконання апеляційного суду, матеріали справи свідчать про те, що цей публічно-правовий спір виник з огляду на відмову Ради погодити продовження гірничого відводу на розробку Оріхівського родовища андезитів площею 31,8 га, що знаходиться на землях Ради, однак ПрАТ відповідних позовних вимог у рамках адміністративної справи, що розглядається, не заявляло, а суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи та допустив неправильне застосування норм матеріального права. Відтак, оскаржуване судове рішення слід скасувати та відмовити у задоволенні позову ПрАТ. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області задовольнити. Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 січня 2020 року у справі № 807/599/18 та у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Андезит» відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Постанова у повному обсязі складена 28 травня 2020 року.