Постанова 4857 № 140/80/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/80/20 пров. № А/857/4663/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М. з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року в справі №140/80/20 (суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби у м. Нововолинську Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України, про стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління Державної казначейської служби у м. Нововолинську Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Пенсійного фонду України, в якому просив стягнути з Державного бюджету України в його користь 55 602, 28 грн завданої органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності шкоди, та 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу шляхом безспірного списання коштів з відкритого в установленому порядку в Державній казначейській службі України відповідного рахунку. Рішенням від 06 березня 2020 року Волинський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив повністю. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що відсутність законодавчого врегулювання питання щодо стягнення шкоди, заподіяної в результаті визнання акта неконституційним, не може бути підставою для відмови в позові, так як саме Конституцією України гарантоване відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними. Частиною 6 статті 7 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія права), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних приписів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визнання підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Враховуючи вказане, апелянт вважає, що суд міг застосувати норми Цивільного кодексу України як аналогію закону та вирішити питання про відшкодування збитків на підставі ст.ст. 22, 1175 ЦК України. З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Управління Державної казначейської служби у м. Нововолинську Волинської області та Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подали відзиви на апеляційну скаргу, в якому спростовують доводи позивача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального права та просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що позивач є суддею у відставці та з 29.12.2015 отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Як вбачається із довідки-розрахунку № 2791, за період з 29.12.2015 по 31.12.2018 (а.с. 10-11) з позивача з 01.01.2016 по 28.02.2018 при виплаті довічного грошового утримання було утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 51105,83 грн та військовий збір в розмірі 4496,45 грн. Таким чином, у період з 29.12.2015 по 28.02.2018 щомісячне довічне грошове утримання позивача було об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 норми ПК України, на підставі яких здійснювалися відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання судді з 29.12.2015 по 01.03.2018 були визнані неконституційними. Відтак, вважаючи що внаслідок визнання акта неконституційним, позивачу заподіяна шкода в розмірі недоотриманого довічного грошового утримання судді, останній звернувся в суд з позовом про стягнення такої шкоди. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції керувався тим, що жодної шкоди визнанням норм ПК України неконституційними позивачу заподіяно не було, а норми статті 1175 ЦК України передбачають відшкодування державою шкоди фізичній або юридичній особі, завданої в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Натомість нормами чинного законодавства взагалі не врегульовано питання стягнення шкоди, заподіяної внаслідок визнання акта неконституційним. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 4 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 19.04.2016) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Приписами Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» до ПК України внесені зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати. Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до зазначеного підпункту Кодексу внесені нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1411-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати». Як вбачається із довідки-розрахунку № 2791 за період з 29.12.2015 по 31.12.2018 (а.с. 10-11) з позивача з 01.01.2016 по 28.02.2018 при виплаті довічного грошового утримання було утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 51105,83 грн та військовий збір в розмірі 4496,45 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачена аналогічна норма про те, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Проаналізувавши наведені правові норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що утримання податку та військового збору в період дії відповідних норм ПК України були правомірними та такими, що відповідали вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову, так як будь-якої шкоди визнанням даних норм неконституційними позивачу заподіяно не було. Поряд з цим, колегія суддів вважає помилковим обґрунтування підстав відмови у задоволенні адміністративного позову відсутністю норм, які регулюють питання стягнення шкоди, заподіяної в результаті визнання акта неконституційним. З аналізу змісту адміністративного позову вбачається, що позивач просить стягнути на його користь 55502,28 грн, які фактично є сумою недоплаченого грошового утримання, яка була відрахована до бюджету в якості податків та зборів, та вважає цю суму шкодою. Натомість, збитками відповідно до ст. 22 ЦК України є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). При цьому, ст. 22 ЦК передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права позивача, тоді як предметом даного спору є компенсація недоотриманого грошового забезпечення судді у відставці, що відноситься до публічно-правових відносин, пов`язаних із виконанням обов`язків судді. Відтак, дані суми не підпадають під визначення збитків. Відшкодування збитків та невиплата спірних сум довічного грошового утримання судді у відставці відносяться до різних сфер правового регулювання. Норми приватного права (ЦК України) не можуть регулювати публічно - правові відносини. А тому норми ст. 1175 ЦК України навіть в якості аналогії закону застосуванню не підлягають. У межах даного спору необхідно встановити обґрунтованість дій державного органу щодо невиплати спірної суми довічного грошового утримання судді у відставці, що і було зроблено судом першої інстанції. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позов подано до неналежного відповідача. Як зазначалося вище, предметом спору є повнота виплати довічного утримання судді у відставці. Нарахування та виплату вказаних сум здійснюють відповідні органи Пенсійного фонду, в даному випадку - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (третя особа). При цьому, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду, крім іншого, зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Управління Державної казначейської служби України не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача, а сама вимога про стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіальних органів. Отже, в ході апеляційного розгляду справи встановлено, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, проте в силу положень ст. 48 КАС України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача. Частиною 5 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби у м. Нововолинську Волинської області, не підлягає задоволенню також з мотивів пред`явлення його до неналежного відповідача. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині висновків та мотивів відмови в позові є правомірним лише частково, а, відтак, підлягає зміні в частині мотивів шляхом доповнення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції додатковими обґрунтуваннями, викладеними вище в даній постанові, та виключення з неї висновків про наявність у позивача права на відшкодування шкоди за умови наявності норми, що регулює питання стягнення шкоди, заподіяної в результаті визнання акта неконституційним. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову проте з мотивів, які є правильними частково. А тому колегія суддів визнає правильним змінити рішення суду першої інстанції, доповнивши його мотивувальну частину. Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 317, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року в справі №140/80/20 змінити, доповнивши мотивувальної частини рішення суду першої інстанції додатковими обґрунтуваннями, викладеними в даній постанові, та виключивши з неї висновки про наявність у позивача права на відшкодування шкоди за умови наявності норми, що регулює питання стягнення шкоди, заподіяної в результаті визнання акта неконституційним. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 28.05.2020.