Постанова 4856 № 824/100/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/100/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М. Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 28 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (місце ухвалення рішення - м. Чернівці, повний текст складено - 10 березня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,, В С Т А Н О В И В : у січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, в якому просила : - визнати протиправним та скасувати пункт 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07 листопада 2019 року № 1946; - зобов`язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як інваліду з дитинства І групи, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва; - стягнути з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 10000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди; - зобов`язати Чернівецьку міську раду подати до суду звіт про виконання рішення суду у справі протягом місяця з дня набрання рішенням законної сили. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07 листопада 2019 року № 1946. Зобов`язано Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 , як інваліду з дитинства І групи, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1200 га, для індивідуального садівництва. Стягнуто з Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 10000 гривень у відшкодування завданої моральної шкоди. В решті позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначив про те, що відмовляючи позивачу в наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, орган місцевого самоврядування взяв до уваги та врахував раніше прийняте рішення про продаж земельних ділянок з аукціону, а також містобудівну документацію міста Чернівці. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивачка вказала, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. В силу положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено з матеріалів справи, 25 лютого 2019 року позивачка звернулась із заявою до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про надання дозволу на складання проекту відведення щодо передачі безоплатно у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,12 га для індивідуального садівництва (а.с. 23). До заяви, окрім документів, що посвідчують особу та її статус, позивачка також додала викопіювання з кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки та викопіювання з Генерального плану м.Чернівців (а.с.24-27). Пунктом 53 рішення 73 сесії Чернівецької міської ради VII скликання від 07 листопада 2019 року № 1946 відмовлено позивачці, як інваліду 1 групи, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,12 га, для індивідуального садівництва у зв`язку із підготовленим актом вибору земельної ділянки для продажу на аукціоні (а.с.22). Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивачка звернулась до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара (пункт "в" статті 121 ЗК України). Позивачка є громадянкою України, а тому має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення садівництва. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. У частині 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище. При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13, постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18. Так, 25 лютого 2019 року позивачка звернулась до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку цільове призначення земельної ділянки, відносно якої позивачем подано заяву про передачу її у власність, відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівцях. В свою чергу відповідач, як підставу відмови позивачці у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 для індивідуального садівництва, посилається на наявність підготовленого акту вибору земельної ділянки для продажу на аукціоні. Колегія суддів зауважує, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, і чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. Проте відповідачем, в оскаржуваному рішенні міської ради не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення відповідача судом встановлено, що відносно земельної ділянки на АДРЕСА_1 готуються документи для продажу території, до якої входить дана земельна ділянка на земельних торгах, однак така ділянка на час розгляду справи не знаходиться у процедурі відчуження. З відповіді департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради від 13 січня 2020 року № 0333/0-04/01 судом встановлено, що рішень щодо оформлення права власності територіальної громади м.Чернівців на спірну земельну ділянку не приймалось, право власності в період з березня по листопад 2019 року на зазначену земельну ділянку не реєструвалося. Вказана земельна ділянка не є сформованою, тобто немає кадастрового номеру, не визначені межі земельної ділянки та її площа, не внесена інформація щодо неї до Державного земельного кадастру, відсутня державна реєстрація речового права за територіальною громадою міста Чернівців, в особі відповідача (а.с. 37). Таким чином, враховуючи встановлені у справі обставини, вимоги ЗК України, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції, що підстава для відмови відповідача у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою є незаконною, оскільки така підстава відсутня в переліку визначених статтею 118 ЗК України. Крім того, частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Оскільки позивач звернувся до відповідача з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою 25 лютого 2019 року, а оскаржуване рішення винесено 07 листопада 2019 року, в даному випадку відповідачем допущено порушення місячного строку розгляду клопотання позивача. Що стосується вимоги позивача про зобов`язання Чернівецької міської ради прийняти рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,12га, згідно з графічними матеріалами, поданим в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції відносно того, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. При цьому в даному випадку колегія суддів вважає відсутнім факт втручання суду у дискреційні повноваження Чернівецької міської ради, оскільки повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6-7 статті 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17, від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 802/721/18-а та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18. За результатом судового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 тисяч гривень. Зокрема, суд врахував, що з заявою позивачка звернулася до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради 25 лютого 2019 року, проте лише через 8 місяців після подання вказаної заяви отримала відмову, всупереч вимог статті 118 ЗК України, не розглянувши заяву в місячний термін. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, пункт 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2 статті 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини 2 статті 23 ЦК України). При цьому відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Більше того необхідно врахувати, що позивачка є інвалідом з дитинства І групи і як кожний громадянин України відповідно до Конституції України та Земельного кодексу України має право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки у відповідності до вимог статті 121 ЗК України, при цьому ще й з урахуванням наданих законодавством пільг. Щодо розміру моральної шкоди, то відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Враховуючи викладене, за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Чернівецький окружний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове адміністративного позову, зважаючи на те, що дії відповідача, як суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами не відповідають критеріям, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року - без змін Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.