Постанова 4856 № 291/1130/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 291/1130/19 Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов Сергій Вікторович Суддя-доповідач: Кузьменко Л.В. 26 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьменко Л.В. суддів: Франовської К.С. Совгири Д. І. за участю: секретаря судового засідання: Чорнокнижник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року (рішення ухвалене суддею Черноліховим С.В. 21.01.2020 року в м.Житомир, повний текст судового рішення складено 31 січня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення коштів, відшкодування моральнї шкоди, В С Т А Н О В И В : В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, в якому просив: - визнати протиправним і скасувати розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про його звільнення з посади землевпорядника Білилівської сільської ради через прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України; - визнати протиправним і скасувати розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про його звільнення за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільської ради; - поновити його на попередній посаді землевпорядника Білилівської сільської ради; - стягнути з Білилівської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4500, 00 грн.; - відшкодувати моральну шкоду у розмірі 8000, 00 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач день винесення розпорядження про звільнення ОСОБА_1 не отримав від позивача письмові пояснення щодо наявності поважних причин відсутності його на роботі за кожен день такої відсутності, не застосував дисциплінарне стягнення за часткову відсутність на роботі, під розписку розпорядження про звільнення вручив позивачу лише 20 серпня 2019 року, крім того звільнення мало місце в період перебування позивача на лікарняному. Вважає, що наведені обставини свідчать про протиправність дій Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області і дають підстави для скасування зазначених розпоряджень, поновлення позивача на посаді землевпорядника, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги, представники відповідача заперечували проти задоволення апеляційної скарги, звільнення позивача з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ вважають правомірним. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на підставі розпорядження сільського голови Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області №2 від 01 лютого 2004 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду інженера-землевпорядника Білилівської сільської ради (том І а.с. 129-130). 26 липня 2019 року сільським головою Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області видано два розпорядження під одним номером: №26 про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-землевпорядника за пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв`язку з прогулами без поважних причин) та за №26 про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера-землевпорядника за пунктом 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін). У подальшому розпорядженням сільського голови №27 від 02 серпня 2019 року скасовано проект розпорядження №26 від 26 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за угодою двох сторін за пунктом 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, який такий, що помилково виданий ОСОБА_1 (том І а.с. 24). В ході розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вважав, що позивач не довів поважність причин його відсутності на робочому місці з 9:00 до 13:00 19 липня 2019 року, з 9:00 до 16:00 22 липня 2019 року, з 9:00 до 16:00 23 липня 2019 року, з 9:00 до 18:00 24 липня 2019 року, з 9:00 до 18:00 25 липня 2019 року, чим допустив прогули у вказані дні. Суд першої інстанції дійшов такого висновку з огляду на те, що обставини щодо відсутності позивача на роботі у вказані годи протягом робочих днів та у зазначені вище робочі дні зафіксовані відповідачем у передбаченому законом порядку, а факт перебування позивача на лікарняному з 24 по 30 липня 2019 року суд визнав не підтвердженим, відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільської ради є правомірним. Відмовив також суд і в задоволені позовних вимог щодо поновлення позивача на попередній посаді землевпорядника Білилівської сільської ради, щодо стягнення з Білилівської сільської ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 4500, 00 грн., як похідних вимог, а також в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000, 00 грн. Щодо правомірності розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про звільнення позивача за угодою двох сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільської ради суд дійшов висновку, що вказане розпорядження відповідача не породжує для позивача жодних юридичних наслідків, оскільки було скасоване самим же відповідачем розпорядженням №27 від 02 серпня 2019 року як помилково видане і не було реалізоване останнім. Тому у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовив. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправним і скасування розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України як такого, що не було реалізоване, і відповідно, не спричинило для позивача настання негативних наслідків. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з позицією суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для скасування розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України з посади землевпорядника Білилівської сільської ради з огляду на правомірність вказаного розпорядження, виходячи з такого. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції позивач проходив службу в органах місцевого самоврядування з 01 лютого 2004 року на посаді землевпорядника Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області. У відповідності до положень ч.ч. 2, 3 ст.7 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07 червня 2001 року №2493-III (далі - Закон №2493-III) посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). В силу приписів ст. 19 Закону №2493-III організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов`язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються у порядку, передбаченому законом. Зі змісту ст. 7 Закону №2493-III вбачається, що особа може бути звільнена з посади в органах місцевого самоврядування на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України, а також відповідно до положень ч.1 ст.20 Закону №2493-III, якою передбачено, що служба в органах місцевого самоврядування може бути припинена на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України. Згідно з п.4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Стаття 147 КЗпП визначає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Відповідно до п.6.1 Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника, затвердженої рішенням 29 сесії шостого скликання Білиліської сільської ради від 03.06.2013 року (т.1 а.с.132-136) спеціаліст-землевпорядник сільської ради несе відповідальність за неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, порушення спеціальних обмежень щодо посадових осіб місцевого самоврядування згідно статей 12,13,23 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", чинного законодавства України про працю та статей 7,8,9 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Таким чином, дисциплінарна відповідальність позивача на момент виникнення спірних правовідносин регулювалась нормами КЗпПУ. У відповідності до ч. 1, 2 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Зі змісту пункту 1.4 Посадової інструкції спеціаліста-землевпорядника (том І а.с. 132), затвердженої рішенням 29 сесії 6 скликання Білилівської сільської ради від 03 червня 2013 року слідує, що спеціаліст-землевпорядник сільської ради підпорядкований безпосередньо сільському голові та підзвітний і підконтрольний начальнику районного відділу земельних ресурсів. З посадовою інструкцією позивач ознайомлений 03 червня 2013 року, про що є відповідна відмітка. Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Білилівської сільської ради, затверджених розпорядженням сільського голови №39 від 10 червня 2019 року, в сільській раді встановлюється п`ятиденний робочий тиждень. Вихідні дні: субота, неділя. Затверджено такий розпорядок роботи: початок роботи - з 9:00, обідня перерва - з 13:00 до 14:00, закінчення роботи - 18:00, у передсвяткові дні - до 17:00 (том І а.с. 162). Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, сільським головою Паніот Л.П ., головним бухгалтером Білилівської сільської ради Іщук М.Ю., діловодом Шундер О. М ., секретарем Корчевною І.Л., касиром ОСОБА_4 були складені акти про відсутність на роботі землевпорядника Білилівської сільської ради Кваші Р.В . без повідомлення поважності відсутності на робочому місці, а саме: - з 9:00 до 13:00 19 липня 2019 року (том І а.с. 26); - з 9:00 до 16:00 22 липня 2019 року (том І а.с. 27); - з 9:00 до 16:00 23 липня 2019 року (том І а.с. 28); - з 9:00 до 18:00 24 липня 2019 року (том І а.с. 29); - з 9:00 до 18:00 25 липня 2019 року (том І а.с. 30). Ці обставини підтвердили в судовому засіданні в суді першої інстанції головний бухгалтер Білилівської сільської ради Іщук М.Ю., діловод діловодом Шундер О.М., секретар Корчевна І.Л., допитані судом в якості свідків. В табелі обліку робочого часу за липень 2019 року (том І а.с. 155) у вказані вище дні відображено менше ніж 8 відпрацьованих позивачем годин роботи. Разом з тим, у наданих позивачем поясненнях сільському голові ОСОБА_6 від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 вказав, що 19 липня 2019 року був на своєму робочому місці в сільській раді з 9:00 до 18:00, 22 липня 2019 року був у землевпорядній організації в смт.Ружин, а 24 липня 2019 року у приміщенні Білилівської сільської ради знаходився з 9:00 до 12:00, о 12:00 поїхав до лікаря у зв`язку з погіршенням самопочуття (том І а.с. 33). В суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що 19.07.2019 року о 09:00 на робочому місці в сільській раді був, знаходився на нараді, яку проводила сільський голова в приміщенні сільської ради, після закінчення якої виїздив із представником юридичної особи для огляду земельної ділянки. Зі змісту довідки Ружинського РВВ Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" №15 від 30 липня 2019 року слідує, що ОСОБА_1 дійсно 22 липня 2019 року перебував у землевпорядній організації з 10:00 до 13:00 (том І а.с. 36). З пояснень позивача в суді першої та апеляційної інстанцій щодо його відсутності на робочому місці 22.07.2019 року з 13:00 слідує, що після вирішення службових питань у Ружинському РВВ Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" він затратив час на дорогу до місця роботи, що унеможливлювало його перебування на робочому місці у цей день з 13:00 до 16:00 години, наполягав, що ці обставини відповідач при винесенні спірного розпорядження не перевірив та не спростував. На підтвердження своєї відсутності на робочому місці 23 липня 2019 року позивач надав корінці податкових повідомлень-рішень, які він вручав жителям села для сплати земельного податку. Сільський голова ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції пояснила, що в сільській раді правилами внутрішнього трудового розпорядку не запроваджено видання наказів, посвідчень на відрядження у випадках перебування працівників поза робочим місцем в службових справах, працівники в усній формі повідомляють про це її як керівника. Також стверджувала, що позивач був відсутній без поважних причин на роботі 19.07.2019 року з 09:00 до 13:00, а також заперечила факт вручення позивачем податкових повідомлень - рішень 23.07.2019 року, при цьому визнала, що працівникам сільради було доручено органами ДФС вручити такі податкові повідомлення - рішення жителям села, стверджувала, що їх вручали листоноші, доказів на підтвердження своїх пояснень суду не надала. Разом з тим, протиправність свого звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України позивач обґрунтовує насамперед тим, що звільнення мало місце в період його тимчасової непрацездатності, про що суду першої інстанції надав копію листка непрацездатності серії АДУ № 416752 , виданого 24 липня 2019 року, і довідку №296 про перебування з 24 по 30 липня 2019 року на амбулаторному лікуванні а також довідку №296, видану Амбулаторією загальної практики сімейної медицини с. Білилівки про те, що в період з 24.07.2019 року по 30.07.2019 року позивач хворів та знаходився на амбулаторному лікуванні (а.с.37 т.1). В ході розгляду справи в суді першої інстанції представники відповідача стверджували, що позивачем листок непрацездатності ні на момент звільнення, а ні в подальшому не пред`являвся, про перебування на лікарняному з 24 по 30 липня 2019 року позивач не попереджав. З копією лікарняного листа відповідач ознайомився лише після подачі цього позову. В суді апеляційної інстанції сільський голова ОСОБА_6 пояснила, що на день винесення спірного розпорядження їй від лікаря сімейної медицини було відомо про хворобу позивача. Як же зазначалось вище, за змістом постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина 3 статті 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність. Отже, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що необхідною підставою для звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є його відсутність на роботі без поважних причин. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. При цьому, поважність причин виключають вину працівника щодо відсутності на роботі. Слід зазначити, що самого по собі виявлення відсутності працівника на роботі не достатньо. Такий факт має бути зафіксовано, зокрема, актом про відсутність працівника на роботі, який необхідно оформити безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі, або ж наступний робочий день, який слідує за днем прогулу. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем заактовано відсутність позивача на роботі з 9:00 до 13:00 19 липня 2019 року (вподовж 4-х годин); з 9:00 до 16:00 22 липня 2019 року ( впродовж 6 годин); з 9:00 до 16:00 23 липня 2019 року (впродовж 6 годин); з 9:00 до 18:00 24 липня 2019 року (повний робочий день); з 9:00 до 18:00 25 липня 2019 року (повний робочий день). Разом з тим як вбачається зі змісту актів відповідача у ці ж дні: 19.07.2019 року з 13:00 години, 22.07.2019 року та 23.07.2019 року з 16:00 години і до кінця робочого дня позивач на робочому місці знаходився. Разом з тим, відповідач у день виявлення прогулу та складання відповідних актів не відібрав у позивача письмових пояснень щодо причин його відсутності на роботі. З матеріалів справи встановлено, що пояснення щодо відсутності на роботі у вказані дні та години позивачем надано лише 31.07.2019 року, тобто після винесення розпорядження від 26.07.2019 року про його звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпПУ. Колегія суддів зазначає, що в разі відмови працівника надати пояснення вказаний факт має бути зафіксований письмово (складанням відповідного акту, тощо). Проте такий документ в матеріалах справи відсутній, тому суд відхиляє доводи відповідача щодо відмови позивача надати такі пояснення. Суд вважає за необхідне зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Відтак, на момент прийняття спірного розпорядження про звільнення позивача, відповідач належним чином не пересвідчився у відсутності поважних причин неявки позивача на роботу, не відібрав у останнього письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці. За таких обставин, враховуючи, що відповідачем оскаржуване розпорядження №26 від 26.07.20119 року прийнято з істотним порушенням встановленої процедури застосування дисциплінарного стягнення, без отримання від позивача відповідних письмових пояснень, вказане розпорядження суб`єкта владних повноважень не можна вважати таким, що відповідає засадам розсудливості та обґрунтованості. Відповідачем не було отримано викладену письмово позицію позивача з приводу допущених порушень, що робило неможливим з`ясувати наявність поважних причин відсутності працівника та прийняти 26.07.2019 року рішення про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується також з доводами позивача про протиправність розпорядження відповідача №26 від 26.07.20119 року з огляду на його видання в період тимчасової непрацездатності позивача. В судовому засіданні 26.05.2020 позивач надав для огляду оригінал листка непрацездатності № 416652 ( копія якого міститься в матеріалах справи (т.1 а.с. 34)). Покликання відповідача на порушення порядку його видачі суд до уваги не бере, позаяк лікарняний листок недійсним ніким не визнавався, висновки уповноваженого на те органу про порушення порядку видачі листка непрацездатності відсутні. Наявність у матеріалах справи довідки №296, виданої Амбулаторією загальної практики сімейної медицини с. Білилівки якою підтверджено, що в період з 24.07.2019 року по 30.07.2019 року позивач хворів та знаходився на амбулаторному лікуванні (а.с.37 т.1), яка також ніким не спростована та не відкликана і надавалась відповідачу позивачем при написанні пояснення 31.07.2019 року також вказує на протиправність оскаржуваного розпорядження, як такого, що прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача та про наявність підстав для його скасування з поновленням позивача на посаді. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Статтею 27 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. За приписами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З урахуванням приписів ст. 235 КЗпП України, якою на орган, що розглядає трудовий спір, покладено обов`язок у разі винесення рішення про поновлення на роботі, одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, колегія суддів відмічає, що середньоденна заробітна плата позивача, обчислена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 на підставі довідки відповідача №19 від 08.01.2019 року (т.2 а.с. 38) і складає 214 гривень 00 коп, і позивач цього не оспорює. Дана заробітна плата множиться на 211 робочих днів вимушеного прогулу :з 29 липня 2019 року (наступний робочий день за днем звільнення) по 26 травня 2020 року включно (по день винесення судом апеляційної інстанції рішення у справі). Отримана сума дорівнює 45154 (сорок п`ять тисяч сто п`ятдесят чотири) гривні 00 коп., яку належить стягнути з відповідача на користь позивача. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 8000, 00 грн. суд зазначає таке. Позивач у позові до суду на обґрунтування заподіяння йому відповідачем моральної шкоди посилався нате, що він тривалий час (протягом 15 років) працює на вказаній посаді, має на утримання двоє неповнолітніх дітей. Звільнення за прогули завдало йому моральних страждань, приниження ділової репутації, вимагає додаткових зусиль для організації життя. В судовому засіданні також зазначив, що порушенням його законних прав в результаті незаконного звільнення йому заподіяно моральних страждань, оскільки через втрату роботи він позбавлений матеріального забезпечення, змушений докладати зусиль для організації свого життя, відчуває нервове напруження, що позначилось на стані здоров`я. У відповідності до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Судом встановлено порушення законних прав позивача ОСОБА_1 в результаті протиправних дій відповідача, наслідком яких стала втрата роботи, гарантованого заробітку і доходу. Ці порушення призвели до моральних страждань позивача, вимагають від останнього додаткових зусиль для організації життя. Суд з урахуванням характеру цих порушень, глибини душевних страждань позивача визначає до стягнення грошову компенсацію на відшкодування моральної шкоди - 1000 грн. Відповідно до положень статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Абзацом другим ч.5 вказаної статті передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат ( ч.6 ст.139 КАСУ). Як вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов ОСОБА_1 містить декілька позовних вимог, а саме 2 немайнових та 2 майнових вимоги. Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду встановлено на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Колегія суддів звертає увагу, що позивач при поданні адміністративного позову мав сплати судовий збір за 1 майнову та 1 немайнову вимогу. Таким чином, розмір судового збору, який має бути сплачено за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції становить 2305,20 грн. ((768,40+ 768,40)*150 %). З урахуванням того, що позивачем заявлено дві немайнові вимоги, одна з яких судом задоволена та дві майнові вимоги, які суд задовольнив, з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" (в редакції на день подання позову до суду), судовий збір в розмірі 2305 грн. 20 коп. сплачений відповідно до квитанції №NOQFL3798M від 26 лютого 2020 року належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 2305 грн.20 коп. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення коштів, відшкодування моральнї шкоди скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади землевпорядника Білилівської сільської ради за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, поновлення ОСОБА_1 на посаді землевпорядника Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області та стягнення з Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з по день постановлення судом рішення у справі. Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними та скасувати розпорядження Білилівського сільського голови №26 від 26 липня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади землевпорядника Білилівської сільської ради у зв`язку з прогулами без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на роботі посаді землевпорядника Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області з 27. 07.2019 року. Стягнути з Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 липня 20019 року і по 26 травня 2020 року включно в сумі 45154 (сорок п`ять тисяч сто п`ятдесят чотири) гривні 00 коп. Стягнути з Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 1000, 00 грн. (одну тисячу грн.) моральної шкоди. Стягнути з Білилівської сільської ради Ружинського району Житомирської області у дохід держави судовий збір в сумі 2305, 20 грн. ( дві тисячі триста п`ять грн. 20 коп.) . Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 27 травня 2020 року. Головуючий Кузьменко Л.В. Судді Франовська К.С. Совгира Д. І.