Постанова 4850 № 200/12793/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року справа №200/12793/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., представника позивача адвоката Онищенко І.В., представника відповідача Сенникова А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 р. (у повному обсязі складено 24 січня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/12793/19-а (головуючий І інстанції суддя Галатіна О.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 001183306, № 0001193306 та вимоги про сплату боргу від 17.10.2019 року, ВСТАНОВИВ: 01.11.2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 001183306, № 0001193306 та вимогу про сплату боргу від 17.10.2019 року № Ф-0001053306 (т. 1 а.с. 2-10). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/12793/19-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.10.2019 року № 0001183306 про визначення грошового зобов`язання з податку доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 385500, 12 грн., в т.ч. за основним платежем 257000,08 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 128500, 04 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.10.2019 року № 0001193306 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем військовий збір в загальній сумі - 32125,01 грн., в т.ч. за основним платежем - 21416,67 грн. за штрафними ( фінансовими) санкціями - 10708,34 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу від 17.10.2019 року № Ф-0001053306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 126135, 24 грн. Вирішено питання судових витрат (т. 1 а.с. 149-153). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що видаткові накладні, надані позивачем до перевірки на загальну суму 1489272, 86 грн. не містять обов`язкових реквізитів, а саме: зміст та обсяг господарської операції, опис (номенклатуру) товарів та їх кількість, одиницю виміру господарської операції та ціну, що не дає змогу ідентифікувати товар, тому накладні не можуть бути визнані первинними документами, що документально підтверджують витрати. Крім того, до перевірки позивачем надавались копії первинних документів, в яких відсутні посади осіб, особистий підпис відповідальної особи, накладна, рахунок-фактура, специфікація. Також, договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2017 року, від 01.03.2018 року та договір від 01.01.2018 року про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом та документи, складені на виконання даних угод, до перевірки не надавались; не надані товаротранспортні накладні відповідно до договору від 01.01.2018 року та відсутнє перерахування коштів, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості позивача до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарських операції. Також апелянт звертає увагу на те, що позивачем було оформлено договір б/н від 17.07.2018 року про надання позивачу безповоротної фінансової допомоги у розмірі 300 грн. від ФОП ОСОБА_2 та при подачі позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за результатами звітного періоду 2018 року не відображено доходи, отримані як додаткове благо. У зв`язку з вищезазначеним, позивачем на порушення п. 1, 4 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2, 8, 12 ст. 9 Закону № 2464 занижена сума чистого доходу (прибутку) фізичної особи-підприємця та не обчислено суму доходу, на яку нараховується єдиний внесок, з урахуванням максимальної величини, своєчасно не нараховано єдиного внеску всього на суму 126 135, 24 грн., в тому числі по періодах 2018 рік - 126 135, 24 грн. У відзиві на апеляційну скаргу позивач погоджується з висновком суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 23.10.2013 року по 19.11.2018 року згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була зареєстрована фізичною особою-підприємцем (дата та номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця: 23.10.2013 року, № 2 277 000 0000 027251, дата та номер запису про проведення державної реєстрації припинення: 19.11.2018 року, номер запису: 22770060004027158), перебувала на податковому обліку в Слов`янсько- Лиманському управлінні Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області. Відповідач Головне управління ДПС у Донецькій області, є органом державної влади. Статус державної фіскальної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, порядок адміністрування податків та зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені Податковим кодексом України. 27.09.2019 року ГУ ДПС у Донецькій області на підставі наказу від 08.08.2019 року № 1466 та повідомлення від 12 серпня 2019 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 19.11.2018, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 19.11.2018, за результатами якої складено акт № 54/05-99-33-06/ НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 18-51). Актом перевірки № 54/05-99-33-06/ НОМЕР_1 вказано на порушення: - пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14.пп. 16.1.2. пп.16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 36.1 ст. 36, п.44.1 ст.44. пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, пп. «ґ» п.п. 164.2.17 п 164.2 ст. 164, пп. 168.1.3 гі.168.1 ст.168. пп. «б» п. 171.2 ст. 171. абз. а) п. 176.1 ст. 176. п. 177.2, пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 257 000,08 грн. в т. ч. від здійснення підприємницької діяльності на суму 256 946.08 гри. і з інших доходів на суму 54.00 грн., за період, що перевірявся, в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2018 рік - 257 000,08 грн.; - пп. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ, п.3.2. 3.3. 3.6 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, у результаті подання податкових декларацій із недостовірними відомостями, звітів за період, що перевірявся, в тому числі по звітних (податкових) періодах: податкові розрахунки за формою 1ДФ за ІІІ IV квартали 2018 року; - п.1.4 ч.2 ст.6. п.2 ч.1 ст.7, ч.2,8,12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-Vl зі змінами та доповненнями у результаті чого своєчасно не нараховано єдиний внесок за період, що перевірявся, на суму 126 135,24 грн., в т.ч. по звітних періодах: 2018 рік - 126 135,24 грн.; - п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України - неподання у строки та у випадках, передбачених ПКУ, заяви для взяття на облік у відповідному контролюючому органі як платника податку на додану вартість: пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, пп. 16.1.2. пп.16.1.4 п.16.1 ст.16. п. 36.1 ст. 36, пп.163.1.1 п. 163.1 ст. 163. пп. «ґ» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164. пп. 168.1.3 п. 168.1 ст.168. пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, пп. «б» п. 171.2 ст. 171, пп. «а» п. 176.1 ст. 176 . пп. 1.2, пп.1.4. пп.1.5 п.16 1. пункту 16' підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з військового збору на суму 21 416,67 грн. в т.ч. від здійснення підприємницької діяльності на суму 21 412,17 грн. та з інших доходів на суму 4.50 грн. за період, що перевірявся, в тому числі по звітних (податкових) періодах: 2018 рік - 21 416,67 грн. За унормуванням пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПКУ у ході проведення перевірки на підставі документів, наданих ФОП ОСОБА_1 , проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей станом на 19.11.2018 р. Залишки товарно-матеріальних цінностей склали 63 одиниці вартістю 1 444 542.86 грн. У випадку постачання та/або реалізації вищезазначених залишків ФОП ОСОБА_1 відповідно до норм діючого законодавства зобов`язана нарахувати та сплатити відповідні податки та збори до бюджету. На підставі зазначених висновків перевірки ГУ ДПС у Донецькій області прийняті податкове повідомлення-рішення від 24.10.2019 року № 0001183306 про визначення грошового зобов`язання з податку доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 385500,12 грн., в т.ч. за основним платежем 257000,08 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 128500,04 грн.; податкове повідомлення-рішення від 24.10.2019 року № 0001193306 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем військовий збір в загальній сумі - 32125,01 грн., в т.ч. за основним платежем 21416,67 грн. за штрафними ( фінансовими) санкціями - 10708.34 грн.; вимога від 17.10.2019 року № Ф-0001053306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 126135.24 грн.(т. 1 а.с. 58-63). Спірним у даній справі є правомірність дій відповідача щодо прийняття податкових повідомлень рішень № 001183306, № 0001193306 та вимоги про сплату боргу від 17.10.2019 року № Ф-0001053306 При вирішенні справи суд виходить з наступного. За правилами пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізаціє товарів; виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України окреслено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. У пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України зазначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари. Податковий кредит - сума, на яку платник податків на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного податкового періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України). Приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. За нормою п.п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Постачання товарів за змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені. Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, … а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. За приписами п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Податковий кредит звітного періоду відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. П.198.6 ст.198 Податкового кодексу України обумовлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів - інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. За унормуванням п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. П.44.1 ст.44 Податкового кодексу України окреслено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 статі 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Пунктами 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, встановлено: господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону № 996-XIV. Статтею 177 Податкового кодексу України визначено оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. З матеріалів справи вбачається, що в період провадження підприємницької діяльності позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування. 10.12.2018 року позивачем була подана до ГУ ДФС у Донецькій області податкова Декларація про майновий стан та доходи за період з 01.01.2018 року по 19.11.2018 року як платника податків, що перебував у звітному періоді на загальній системі оподаткування. В цій Декларації були відображені в т.ч. витрати в сумі 1439059,03 грн. На підтвердження реальності господарських операцій щодо придбання та реалізації керамічних виробів, а також правомірності задекларованих витрат в сумі 1439059,03 грн. позивачем були надані: - договори з контрагентами- постачальниками керамічних виробів з додатковими угодами, відповідно до яких Постачальники взяли на себе зобов`язання поставити, розвантажити керамічні вироби в асортименті на склад Покупця (м. Слов`янськ, вул. Комунарів, 19) згідно Специфікацій, які є невід`ємною частиною Договору та здійснити розвантаження товару. Специфікації до цих Договорів, в яких відображено перелік керамічних виробів, кількість та ціна, витратні накладні; - договори № 6/17 від 01.03.2017 р.; № 7/18 від 01.03.2018 р. оренди нежитлового приміщення під склад за адресою: АДРЕСА_1 . укладених між ПОТ «Славянское УПП УТОС» та ФОП ОСОБА_1 - зовнішньоекономічні контракти з нерезидентами-покупцями: № 23.04.2018 від 23.04.2018 року з ТОВ «ОптТоргКонтракт»(Покупець), Республика Беларусь та № 12.09.2018 від 12.09.2018 року з LVOVSKY MAKSIM-CENTERVIDEO (Львовский Максим, Израиль), за якими відбулося постачання посуду та декоративних виробів з тонкої кераміки; - договір - доручення на декларування № ДВС-27 від 28.11.2013 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Донецквнешсервис»; - вантажно-митні декларації на експорт товарів з додатками; - договір № 1-01/01/2018 від 01.01.2018 року, укладений між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ФОП ОСОБА_3 (Виконавець) про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, за умовами якого Виконавець зобов`язався своєчасно подати автотранспорт, завантажити товар та доставити його до пункту призначення; платіжні доручення, про зарахування коштів від нерезидентів - покупців; виписка з банку про перерахування коштів постачальникам за придбаний товар; витратні накладні, в яких вказаний товар «Керамічні вироби в асортименті», їх кількість, ціна та банківські реквізити постачальника; - квитанції від 11.07.2018 року та від 20.09.2018 року до прибуткових ордерів, виданих ФОП ОСОБА_4 про отримання коштів від ФОП ОСОБА_1 за проданий товар (т. 1 а.с. 64-251, т. 2 а.с. 1-112). Видані контрагентами позивача документи бухгалтерської звітності щодо правовідносин, які виникли між ними та позивачем, є такими, що відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Таким чином, досліджені під час судового розгляду документи бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає належними первинними документами, які є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарської операції, яка відбулась між позивачем та його контрагентами. Згідно із частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. В силу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Вищевказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, в тому числі у постанові від 06.03.2018 року у справі № 826/15950/15, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у відповідності до ч. 5 статті 242 КАС України. Суд апеляційної інстанції вказує на те, що товарно-транспортна накладна, подорожній лист (документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363) призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Паспорти якості, сертифікати відповідності не можуть впливати на наявність у позивача право на формування податкового кредиту у зв`язку з тим, що ці документи не є документами, відповідно до яких виникає право на податковий кредит. Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом. Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку. Відповідачем також не надано належних, достовірних та достатніх доказів, у розумінні статей 73, 75-76 КАС України, щодо відсутності у контрагентів позивача та позивача достатніх трудових ресурсів для виконання господарських операцій. Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 року в справі К/9991/8144/12 (справа № 2а/0570/17166/2011), в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 804/4658/15. Відповідачем не надано належних доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, отримані позивачем товари були використані в межах господарської діяльності позивача. Також на час проведення перевірки позивача та на час прийняття оскарженого податкового повідомлення рішення вироків щодо посадових осіб контрагентів позивача судами винесено не було. Згідно із ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковим для правозастосування органами правосуддя. У п.38 рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02, INTERSPLAV проти України) зазначено, що на думку суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань. За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення - рішення від 24.10.2019 року № 0001183306 про визначення грошового зобов`язання з податку доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в загальній сумі 385500,12 грн., в т.ч. за основним платежем 257000,08 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 128500,04 грн. Що стосується позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2019 року № 0001193306 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем військовий збір в загальній сумі - 32125,01 грн., в т.ч. за основним платежем 21416,67 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі - 10708,34 грн. та вимоги від 17.10.2019 року № Ф-0001053306 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 126135.24 грн., суд зазначає наступне. За унормуванням абз. 1 п. 1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). Статтею 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2); подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п. 4 ч. 2). 02.09.2014 року Верховною Радою України прийнято закон "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який набув чинності 15.09.2014 року (далі - Закон № 1669). Підпунктом 8 пункту 4 ст. 11 Закону № 1669 розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: "Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу». Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4. Наведена норма проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 1 січня 2016 року внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8, але в повній мірі вона збереглася в Законі № 2464 до 1 січня 2020 року. Колегія суддів відзначає, що пункт 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2464 (після внесення змін до Закону № 1669-VII Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8) діяв на час виникнення спірних правовідносин. Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ приймався з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення. Платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО, надавалась можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Водночас, Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов`язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 р. № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення. На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. За додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р до цих населених пунктів належить м. Слов`янськ. В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція". Кабінет Міністрів України 2 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30.10.2014 року № 1053-р та від 05.11.2014 року № 1079-р. У додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р до зазначених населених пунктів належить м. Слов`янськ. За положеннями Закону № 1669-VII достатньою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску є встановлення факту знаходження платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО. 30.03.2018 Президент України підписав Указ "Про затвердження рішення РНБО "Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей" № 116/2018, яким вводиться в дію рішення РНБО про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що станом на дату розгляду справи по суті Указу Президентом України про завершення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймалось, а вказаний вище нормативно-правовий акт лише змінив формат її проведення. При цьому, оскаржуване позивачем рішення охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов`язків платника єдиного внеску. Відповідно за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, тому, згідно із положеннями Закону № 1669-VII, не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону № 2464-VI в частині невиконання обов`язків з нарахування, обчислення чи сплати єдиного внеску. Вказаний правовий висновок сформульований у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду 30.03.2018 зразкової справи № 812/292/18. Правова визначеність має безпосередню підставу для вчинення певних дій як суб`єктом владних повноважень, так і платниками податків щодо сфери дії передбачених норм Законів № 1669 і № 2464. Закон України від 18.01.2018 року № 2268-УШ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" також містить термін проведення "антитерористичної операції". Не впливає на вказаний зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII із Закону № 1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону № 2464 у зв`язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною. Також, необхідно відмітити, що приписами п. 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) не вимагалось надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ. У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту було виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО. Аналогічна позиція викладена у рішенні ВАСУ від 28.02.2017 року у справі № К/800/5721/17. Верховний Суд у постанові від 30.03.2018 року у зразковій справі № 812/282/18 зазначив, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів в зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів випливу та стягнення єдиного соціального внеску. За таких обставин донарахування єдиного внеску в сумі 126135,24 грн. та прийняття спірної вимоги є незаконним. Враховуючи те, що донарахування військового збору та єдиного внеску є похідними наслідками від завищення валових витрат, податкове повідомлення - рішення від 24.10.2019 року № 0001193306 про збільшення сум грошового зобов`язання за платежем військовий збір в загальній сумі 32125, 01 грн. та Вимога від 17.10.2019 року № Ф-0001053306 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ в сумі 126135,24 грн., є також протиправними та такими, що винесені з порушенням чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню. У пункті 110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Європейський Суд з прав людини визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Суд звертає увагу на ту обставину, що податковим органом не вжито заходів з метою доведення складу податкового правопорушення, крім дублювання податкової інформації, викладеної в акті перевірки, який не є належним доказом у справі, зокрема не надано суду інших доказів на підтвердження складу податкового правопорушення (акти зустрічних звірок контрагентів, рішення про визнання угод недійсними, тощо). Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). І відповідачем не доведено, що, приймаючи податкові повідомлення рішення № 001183306, № 0001193306 та вимогу про сплату боргу від 17.10.2019 року № Ф-0001053306, він діяв правомірно. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 р. - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 р. у справі № 200/12793/19-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повне судове рішення складено 28 травня 2020 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді Т.Г. Арабей Л.В. Ястребова