Постанова 4872 № 915/2492/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2492/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, проспект Шевченка,29) Секретар судового засідання Соловйова Д.В. Представники сторін в судове засідання не з`явились. розглянувши апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 за позовом Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області третя особа: ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у сумі 3 487 грн. 20 коп., (суддя першої інстанції: Давченко Т.М., дата та місце прийняття ухвали: 28.12.2019, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22) В грудні 2019 року Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі ? Центральний ДВС) про стягнення з останнього коштів у сумі 3487 грн. 20 коп., з посиланням на те, що внаслідок видачі Відділом ДВС громадянці Литвинчук Г.Г. довідки від 04.12.2018 про отримання аліментів з недостовірними даними, у період 01.12.2018-31.05.2019 виникла переплата громадянці ОСОБА_1 державних коштів по державній соціальній допомозі малозабезпеченим сім`ям. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 відмовлено у відкритті провадження у справі, позовну заяву від 26.12.2019 № 09.6255/08 з додатками на 20 (двадцяти) арк. повернуто Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради. Місцевий господарський суд зазначив, що з урахуванням того, що Департаментом пред`явлено позов про стягнення коштів з Центрального ДВС, як відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, з підстав неналежної, на думку позивача, реалізації його компетенції щодо видачі відомостей про одержання аліментних виплат, суд визнав, що спір носить публічно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по даній справі скасувати і направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Позивач не погоджується з ухвалою суду, оскільки вважає, що вона прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що 09.10.2019 Департамент звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду, однак ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 було відмовлено у відкритті провадження у справі, так як даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Позивач зазначає, що в даному випадку відповідач надав недостовірну інформацію про доходи ОСОБА_1 та в результаті чого їй були надмірно виплачені державні кошти. В апеляційній скарзі Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради звертає увагу, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: «вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень». Відповідач у спірних відносинах не виконував функцій суб`єкта владних повноважень, а виступав організацією, установою, яка мала надати документи, необхідні для призначення державної допомоги. Оскільки в даному позові не ставиться вимога про вирішення публічно-правового спору, а мова йде про відшкодування шкоди, справа не відноситься до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Вказана позиція підтверджується Постановою Пленуму ВАС «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 №8. На думку заявника апеляційної скарги суд першої інстанції неповністю з`ясував всі обставини справи, не всі відомості були взяті до уваги, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19, розгляд справи призначено на 27.04.2020, явка представників сторін судом не визнавалась обов`язковою. Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2020 повідомлено учасників справи №915/2492/19, що враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291 про продовження карантину до 11.05.2020, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, судове засідання, призначене на 27.04.2020 року з розгляду апеляційної скарги Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 не відбудеться. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 на: 25.05.2020 року о 10-00 год. 25.05.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника Департаменту. В судове засідання 25.05.2020 представники відповідача не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Враховуючи викладене, з огляду на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням клопотання апелянта про розгляд справи за відсутності його представника, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників відповідача, за наявними в ній матеріалами. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи на розгляд суду першої інстанції. Стаття 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. В даному випадку позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів внаслідок переплати соціальної допомоги. Положення ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі по банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець. За положеннями ч.ч.1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України , юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. З огляду на вищевикладене, враховуючи суб`єктний склад, а також вимоги, з якими звернувся позивач до Господарського суду Миколаївської області, суд апеляційної інстанції вважає висновок місцевого господарського суду в частині того, що даний спір носить публічно-правовий характер, помилковим. Крім того, як зазначає апелянт та вбачається з матеріалів справи, 09.10.2019 Департамент звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду, однак ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 було відмовлено у відкритті провадження у справі, так як даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Ухвала набрала законної сили, відомості про її апеляційне оскарження в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25.12.1997 по справі № 9-зп). У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»). Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Так, у рішенні від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08) ЄСПЛ установив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122, 125). У рішенні від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38, 40). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції (пункти 13, 18, 24). Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №922/1974/19. Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи вищевикладене, предмет позовних вимог, а також відмову у відкритті провадження за даним позовом в адміністративному порядку, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно тог, що даний спір носить публічно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Колегія суддів відзначає, що вказана заява долучена до матеріалів справи і звертає увагу заявника, що у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції, зокрема, про відмову у відкритті провадження з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судових витрат, пов`язаних з розглядом відповідної апеляційної скарги здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 269-271, 273, 275, 280-284, 287 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 задовольнити. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2019 по справі №915/2492/19 скасувати. Справу 915/2492/19 передати на розгляд до Господарського суду Миколаївської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 27.05.2020 року. Головуючий суддя Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І. Ярош