Постанова 4824 № 752/6325/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД =================================================================== Справа №752/6325/19 Головуючий у І інстанції Колдіна О.О. Провадження №22-ц/824/6557/2020 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем у справі 06 квітня 2011 року було укладено кредитний договір № б/н, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору, у зв`язку із чим станом на 25 лютого 2019 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 11974 грн. 53 коп., з яких: 644,90 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2034,30 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7648,92 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 600 грн. - нараховано пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до договору: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 546,41 грн. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного в позові, банк просив суд першої інстанції позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача вказану суму та вирішити питання про розподіл судових витрат. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що позивачем були надані належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, а також надано розрахунок заборгованості, в якому зазначені суми відсотків, пені та інших сум нарахованих відповідно до умов кредитного договору, відповідачем у справі такі докази не спростовані. Окрім того, своїм підписом відповідач у справі підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між сторонами договір про надання банківських послуг. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, а тому підпис під ними не потрібен. Доказів того, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами надання банківських послуг суду не було надано. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі на адресу суду апеляційної інстанції не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням такого. Судом першої інстанції встановлено, що 06 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, відповідно до якої виявив бажання оформити на своє ім`я кредит з кредитним лімітом на платіжну картку. Підписана Позичальником анкета-заява посилання на суму бажаного кредитного ліміту та вид платіжної картки, за якою він надається, не містить. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку складає Договір про надання банківських послуг. Відповідно до підписаної відповідачем заяви, останній ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, їх зміст розуміє, та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Крім того, відповідачем були підписана довідка про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», де визначена валюта кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір комісії та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, які саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та з якими саме ознайомився і погодився, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанку». Крім того, з наданого розрахунку вбачається, що при здійсненні нарахування відсотків за користування кредитом, Банком застосовано розмір процентної ставки, який є відмінним від розміру процентної ставки, зазначеної в Довідці про умови кредитування, яку підписав відповідач. Відомості про розмір кредитного ліміту, процентів за користування кредитом, комісії та штрафів у підписаній ОСОБА_1 анкеті-заяві, відсутні, а розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом ні надання відповідачу у користування кредитних коштів в розмірі 3000 гривень, як зазначає позивач, ні наявності заборгованості та її розміру, оскільки нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного такого. У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причин, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази підтверджують, що особа здійснила всі належні від неї дії на отримання вказаного доказу. Як передбачено у ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів у справі. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було надано суду копію анкети-заяви, яка містить підпис відповідача у справі, а також розрахунок заборгованості за договором б/н від 06 квітня 2011 року, зі змісту якого вбачається, що станом на 25 лютого 2019 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 11974 грн. 53 коп., з яких: 644,90 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2034,30 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7648,92 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 600 грн. - нараховано пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до договору: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 546,41 грн. - штраф (процентна складова). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий суду розрахунок не може вважатися належним та допустимим доказом з урахуванням того, що він не є доказом наявності або відсутності договірних зобов`язань між сторонами, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову, не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість. Крім того, розрахунок не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку. Виписок із особового рахунку відповідача про рух коштів на ньому суду першої інстанції не було надано. Розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви, не може підтверджувати існування боргу, так як він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших операцій. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надана ним Анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку не складає кредитний договір, виходячи з такого Відповідно до п. 2.1.1. Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, вказані умови використання кредитних карт АТ КБ Приватбанку, Пам`ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт (Тарифи), а також Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту картку на основі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Випуск картки і відкриття рахунку картки здійснюється у випадку прийняття банком позитивного рішення щодо можливості випуску клієнту картки. Клієнт зобов`язується виконувати правила випуску, обслуговування і використання карт банку і за наявності додаткових карт забезпечити виконання правил утримувачами додаткових карт. Згідно п. 2.1.1.2. вищевказаного Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору являється дата отримання картки, вказана у заяві. Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. У відповідності до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього ж Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Виходячи з правового аналізу вищевказаних норм права вбачається, що в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Разом з тим, в заяві позичальника від 06 квітня 2011 року процентна ставка не встановлена. Крім того, у цій заяві, підписаний відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді грошової суми та її визначеному розміру, а також не вказано суму кредитного ліміту та вид картки. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 квітня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився саме з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів). Крім того, роздруківка із сайту позивача не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Також слід зазначити, що до спірних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (06 квітня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 березня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 квітня 2011 року шляхом підписання Анкети-заяви. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Окрім того, позивач зазначає, що на підтвердження обумовлення між сторонами розміру відсотків за користування кредитними коштами та порядку їх сплати було надано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», однак колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно не прийнято до уваги надану суду довідку, оскільки в анкеті-заяві, яка була підписана відповідачем у справі, не зазначено розмір встановленого кредитного ліміту, на який би нараховувалися відсотки за їх користування, що передбачені у довідці, а номер договору, який зазначений в довідці не співпадає з номером анкети-заяви, що ставить під сумнів достовірність наданих позивачем доказів на підтвердження позовних вимог. Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, банк звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості зобов`язаний надати всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог. Окрім того, позивачем було подано до суду заяву про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб в судове засідання за наявними у справі матеріалами (а.с. 40). Отже, нормами цивільного процесуального законодавства України тягар доказування лежить на позивачеві. Щодо довідки про видачу кредитних карток на ім`я ОСОБА_1 , виписки по рахунку за період з 01 січня 1999 року по 22 лютого 2020 року, які долучено до апеляційної скарги, то подані докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як належні та допустимі докази у справі з урахуванням вимог ст. 367 ЦПК України та того, що вони не були надані суду першої інстанції як доказ та не були предметом дослідження судом першої інстанції, а банком не було наведено поважних причин, які б унеможливлювали подання таких доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції. Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У зв`язку з тим, що банком не було надано докази неможливості подання виписки про рух коштів до суду першої інстанції, то судом апеляційної інстанції не може бути надана правова оцінка новим доказам у справі, які були надані лише під час апеляційного розгляду справи. Твердження банку щодо того, що відповідач не довів відсутність заборгованості та виконання умов договору належним чином, оцінюються колегією суддів критично, оскільки доведення факту укладення договору і наявності заборгованості є обов`язком позивача. Посилання банку на те, що вина відповідача у зобов`язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе її відсутності, не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин та їх конкретних умов. Доводи апеляційної скарги щодо наявності згоди позичальника з умовами кредитування також відхиляються колегією суддів, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. Зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. При цьому, із наданої позивачем копії анкети-заяви не можна зробити висновок, на які саме умови та тарифи обслуговування карт, запропонованих банком, погодився відповідач. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Судді: