Постанова 4807 № 318/504/17

Дата документу 20.05.2020 Справа № 318/504/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №318/504/17 Головуючий у 1 інстанції Васильченко В.В. Провадження № 22-ц/807/1565/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кочеткової І.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Хаярків Віктор Вікторович про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Хаярків В.В. про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини. В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його тітка ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 заповіла йому земельну ділянку площею 12,5 га. Про існування цього заповіту йому стало відомо випадково в 2017 році в сільській раді й 17 травня 2017 року він звернувся до нотаріуса, де дізнався, що пропустив строк для подачі заяви на прийняття спадщини. У період з 25 жовтня 2015 року по 23 листопада 2015 року він постійно перебував у відрядженнях за межами Запорізької області від ФГ "Луч Панкєєва В. В.", що перешкодило йому звернутися із заявою про прийняття спадщини в межах передбаченого законом строку. Відповідно до уточнених позовних вимог, просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю 2 місяці з дня набрання чинності рішенням суду для подачі заяви на прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_3 . Рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року позов задоволено, визначено ОСОБА_2 додатковий строк тривалістю два місяці з дня набрання чинності рішенням суду для подання заяви на прийняття спадщини за заповітом, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_4 після смерті ОСОБА_3 . Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в які посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини зроблений з порушенням норм закону та не ґрунтується на обставинах справи. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 15 травня 2018 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 не з`явився, судом направлялись судові повістки-повідомлення на адреси, зазначені в позові. Проте, багаточисленні судові повістки-повідомлення повернулись із відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою". Апеляційний суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача по справі про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В). З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особі (справа "Скопелліті проти Італії" від 23 листопада 1993 року), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25 березня 1999 року). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселігіс Проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші). З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 не отримує жодних процесуальних документів та судових повісток (повідомлень). Судова колегія зазначає, що поведінка ОСОБА_2 свідчить про зловживання процесуальними правами, що є неприпустимим відповідно до ст. 44 ЦПК України та суперечить основним засадам цивільного судочинства та практиці Європейського суду з прав людини, в тому числі щодо розгляду справи у розумні строки, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Отже, з урахуванням наведеного вище, колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність позивача ОСОБА_2 . Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За нормами ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суд першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 12,50 га, яка розташована на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, кадастровий номер 2322481800:04:004:0001. Згідно заповіту, складеного 22 жовтня 2010 року ОСОБА_3 заповіла належну їй земельну ділянку площею 12,50 га, кадастровий номер 2322481800:04:004:0001 ОСОБА_2 . Станом на 22 травня 2015 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 постійно проживала в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 цьому ж селі. На день смерті разом зі спадкодавцем проживав її чоловік ОСОБА_1 17 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про прийняття спадщини. Постановою приватного нотаріуса Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Запорізької області від 17 травня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку зі спливом строку на прийняття спадщини. У період з 25 жовтня 2015 року по 23 листопада 2015 року ОСОБА_2 перебував у відрядженнях за межами Запорізької області від ФГ "Луч Панкєєва О. В.". Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1269, частина перша статті 1270 ЦК України). За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. За приписами ст. 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 чинного на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не знав про існування заповіту та звернувся до нотаріуса після закінчення шестимісячного строку, проте в уточненій позовній заяві ОСОБА_2 сам указував, що після смерті тітки та до від`їзду в відрядження звернувся до нотаріуса з приводу прийняття спадщини. На вказане, суд першої інстанції уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про наявність причин, пов`язаних з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованим, в зв`язку з чим рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, частиною один якої встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки при зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 704 грн. та судовий збір за подачу касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн., то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 113,60 грн. судового збору. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, п.3, 4 ст. 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Кам`янсько-Дніпровського районного нотаріального округу Хаярків Віктор Вікторович про визначення додаткового строку для подання заяви на прийняття спадщини відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 113 грн. 60 коп. Повний текст судового рішення складено 27 травня 2020 року. Головуючий Судді: