Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/3235/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3235/19 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д.. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С. позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнати протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,- В С Т А Н О В И В: 30.05.2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію ДФС України, зареєстровану в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій за реєстраційним номером 1779/К/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.04.2019 року. В обґрунтування позову позивач вказав, що він, як адвокат, 14.03.2019 року звернувся до відповідача зі зверненням на отримання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі, у якому просив надати індивідуальну податкову консультацію у письмовій формі з питань практичного застосування окремих норм законодавства, що регулює відносини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та пояснити, чи існує обов`язок для нього як адвоката (особи, яка має право провадити адвокатську діяльність) сплачувати єдиний внесок за ті місяці та/або квартали (періоди), у які він не отримує та/або не отримав дохід від адвокатської діяльності, та/або при умові сплати роботодавцем за нього за ці місяці та/або квартали (періоди) єдиного внеску в розмірі не менше мінімального. У відповідь на звернення позивач отримав Індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України, яка зареєстрована 24.04.2019 року в Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій за № 1779/К/99-99-13-02-03-14/ІПК. В оскаржуваній індивідуальній податковій консультації відповідач зазначив про обов`язок для позивача, як адвоката (особи, яка має право провадити адвокатську діяльність), визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць навіть за ті місяці та/або квартали (періоди), у які не отримано дохід від провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності, та незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Позивач вважає протиправним висновок, викладений у Індивідуальній податковій консультації Державної Фіскальної служби України ДФС від 24.04.2019 р. оскільки він не відповідає принципу верховенства права та соціальної справедливості, свідчить про подвійний обов`язок позивача сплачувати ЄСВ, що є неприпустимим та суперечить засадам податкового законодавства України. На думку позивача, наявність у нього статусу застрахованої особи, за яку єдиний внесок регулярно нараховує та сплачує роботодавець, виключає наявність у позивача обов`язку нараховувати та сплачувати ЄСВ, як адвокат - самозайнята особа Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року, ухваленим в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений в повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Державна податкова служба України (яка є правонаступником ДФС України) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції у спірних правовідносинах допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі Закон №2464-VI), оскільки за приписами ст. 4 зазначеного закону роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ, та які мають різну правову природу підстав виникнення об`єкта нарахування. Апелянт посилається на те, що факт перебування адвоката у трудових правовідносинах з роботодавцем жодним чином не обмежує його професійні права та незалежність прав, а тому адвокат має право працювати як найманий працівник. Водночас адвокат має особливий правовий професійний статус, який унеможливлює представництво інтересів клієнта адвокатом в суді на підставі трудового договору (контракту) про, що зазначено в рішенні Ради адвокатів України № 74 від 26.02.2012 року. Оскільки позивач є адвокатом, з 05.03.2019 року перебуває на обліку в ГУ ДФС в Одеській області (Південне управління у м. Одесі, приморська ОДПІ), як самозайнята особа, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю є діючим, на думку апелянта, позивач набув статусу платника ЄСВ, а тому у нього виник обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ. Одночасно, в апеляційній скарзі, посилаючись на приписи Постанови КМУ № 1200 від 18.12.2018 року та наказ ДПС України № 35 від 28.08.2019 року, відповідно до якого розпочато виконання Державною податковою службою України функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, апелянт - ДПС України заявив клопотання про заміну сторони відповідача - ДФС України, правонаступником - ДПС України Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу ДПС України залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Також у відзиві на апеляційну скаргу, апелянт не заперечує проти задоволення клопотання апелянта про заміну сторони у справі правонаступником. Протокольною ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 року задоволене клопотання апелянта про заміну сторони по справі - відповідача - ДФС України на правонаступника - ДПС України. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що ОСОБА_1 є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ОД НОМЕР_1 виданим 20.02.2019 року на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області № 20 від 20.02.2019 року (а.с. 17). 01 березня 2019р. позивач подав до Південного управління у м. Одесі Головного управління ДФС в Одеській області заяву про взяття на облік платника податку єдиного внеску (Форма №1-ЄСВ) (а.с. 18) та заяву (для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) (Форма №5-ОПП) (а.с. 19), у яких зазначалось, що основним видом діяльності є діяльність в сфері права, код за КВЕД: 69.10. Позивач отримав Повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску (Форма № 2-ЄСВ) №1915538000034 від 13.03.2019 р. (а.с. 20) та Довідку про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (Форма № 34-ОПП) № 1915530700078 від 13.03.2019 р. (а.с. 21). Також, з 05 березня 2019р. позивач, як адвокат перебуває на обліку у Головному управлінні ДФС в Одеській області, Південному управлінні у м. Одесі, Приморській державній податковій інспекції (Приморського району м. Одеси) (код ДПІ-1553). Відповідно до матеріалів справи, позивач є працівником ТОВ «Паритет» (ідентифікаційний код юридичної особи - 24527686), з 14.11.2017 року на посаді юрисконсульта юридичного відділу (запис № 19 в трудовій книжці), та з 20.03.2018 року на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу (запис № 20 в трудовій книжці) (а.с. 22-28). Оплата ЄСВ за позивача роботодавцем підтверджена відомостями, зазначеними в ОКІВ позивача - довідками за формою ОК-5 (а.с. 29-30,130-132), відповідно до яких ЄСВ сплачений за позивача в розміні не меншому за розмір мінімального страхового внеску. 14.03.2019 року позивач звернувся до податкового органу із зверненням (а.с. 14) на отримання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі, у якому просив надати індивідуальну податкову консультацію у письмовій формі з питань практичного застосування окремих норм законодавства, що регулює відносини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - єдиний внесок), та пояснити, чи існує обов`язок для нього як адвоката (особи, яка має право провадити адвокатську діяльність) сплачувати єдиний внесок за ті місяці та/або квартали (періоди), у які він не отримує та/або не отримав дохід від адвокатської діяльності, та/або при умові сплати роботодавцем за нього за ці місяці та/або квартали (періоди) єдиного внеску в розмірі не менше мінімального. Державною фіскальною службою України 24.04.2019 року позивачу була надана Індивідуальна податкова консультація реєстр. № 1779/К/99-99-13-02-03-14/ІПК (а.с. 15-16), в якій зазначено про обов`язок позивача, як адвоката (особи, яка має право провадити адвокатську діяльність), щодо визначення бази нарахування та сплати єдиного внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць навіть за ті місяці та/або квартали (періоди), у які не отримано дохід від провадження незалежної професійної (адвокатської) діяльності, та незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється ст. 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Оскільки Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та здійснення нею незалежної професійної діяльності, а системний аналіз норм вказаного закону дає підстави дійти висновку, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд першої інстанції врахував, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем, як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником. За таких обставин, скасовуючи оскаржувану індивідуальну податкову консультацію, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності індивідуальної податкової консультації, наданої позивачу, за змістом якої, позивач, який зареєстрований як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, але не здійснював її, за умови, що у період з дати реєстрації здійснення незалежної професійної діяльності (адвокатської) він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з пп.19-1.1.28 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, надають індивідуальні податкові консультації, інформаційно-довідкові послуги з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Відповідно до пп.33 п.4 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 236 від 21.05.2014р., ДФС відповідно до покладених на неї завдань надає консультації відповідно до Податкового та Митного кодексів України, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. Згідно з пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом. Підпунктом 14.1.172-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано ст.ст. 52 і 53 ПК України. Відповідно до п. 52.1 ст. 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Верховний Суд неодноразово зазначав, що аналіз норм законодавства, що регулюють питання надання контролюючим органом індивідуальної податкової консультації, свідчить про те, що податкова консультація надана правомірно, якщо містить висновки, придатні до практичного використання у вказаних у запиті платника податків фактичних обставинах (постанови: від 16.10.2018р. у справі №820/4461/17; від 27.11.2018р. у справі №826/14131/16; від 11.12.2018р. у справі №826/9590/16). Відповідно до п. 53.2 ст. 52 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Відповідно до п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску. Отже, Державна фіскальна служба України є контролюючим органом, а податкова консультація № 1779/К/99-99-13-02-03-14/ІПК від 24.04.2019 є актом індивідуальної дії, що підлягає оскарженню. Учасниками справи не оспорюється сама процедура надання індивідуальної податкової консультації, проте предметом спору, як зазначене вище, є зміст оскарженої індивідуальної податкової консультації. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке. Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги та вважає правильними висновки суду першої інстанції стосовно того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплати (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19). За таких обставин,апеляційний суд зазначає, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період працевлаштування в ТОВ «Паритет», нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Стосовно інших посилань апеляційної скарги апеляційний суд зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Крім того, апеляційним судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 19, 67, 92 Конституції України, ст. ст. 2-12, 71-77, 242, 257, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі №420/3235/19 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складений 27.05.2020 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.