Постанова 4818 № 645/1038/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 645/1038/19 Провадження № 22-ц/818/1213/20 26 травня 2020 року м. Харків Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Овсяннікової А.І. суддів - Коваленко І.П., Котелевець А.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа ОСОБА_3 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 29 листопада 2019 року у складі судді Шарко О.П. по справі № 645/1038/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про забезпечення в`їзду через визначення порядку користування земельною ділянкою комунальної власності,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про забезпечення в`їзду через визначення порядку користування земельною ділянкою комунальної власності. В обґрунтування позову зазначає, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у постійному спільному користуванні сторін на підставі правовстановлюючих документів здійснення обороту об`єктів цивільного права у вигляді окремих об`єктів нерухомої власності сторін. 07 вересня 2000 року його батько ОСОБА_2 отримав право користування земельною ділянкою площею 1628 м2 (0,1628 га) по АДРЕСА_1 у зв`язку з відчуженням ОСОБА_4 частини будинку. 31 травня 2017 року він набув право власності на житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці. В`їздом на земельну ділянку користується лише відповідач, який не дозволяє йому ним користуватися. Він фактично позбавлений права повноцінно користуватися своєю земельною ділянкою за призначенням, що порушує його права та вимоги добросусідства. Просить встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року, а саме: лінію розподілу частин земельної ділянки, виділених у користування сторін, провести: від точки І, яка розташована на межі ділянки з боку АДРЕСА_1 навпроти лінії блокування жилих будинків сторін по лінії блокування жилих будинків сторін до точки ІІ; від точки ІІ по земельній ділянці до точки ІІІ на тильній межі земельної ділянки на відстані 30,93 м від лівого кута земельної ділянки. Частину земельної ділянки площею 55,4 м2 (0,00554 га) виділити у спільне користування сторін для проїзду на частину земельної ділянки, виділеної у його користування Ця частина земельної ділянки має ширину 2,7 м, примикає до тамбуру літ. «а7» та продовжується від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 в місці розташування воріт № 10 до лінії розподілу земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти позовних вимог. Сторони є співвласниками житлового будинку, а тому мають користуватися нею у відповідності до часток у праві власності у житловому будинку. Рішенням суду від 03 грудня 1987 року визначено порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності. Інший порядок користування земельною ділянкою визначити неможливо, оскільки вона поділена в натурі, про що складено акт про поділ земельної ділянки від 15 серпня 1988 року на підставі рішення суду від 03 грудня 1987 року. Позивач неодноразово звертався до суду щодо зміни порядку користування та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року остаточно вирішено це питання. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася. Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 29 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року, виконаного судовим експертом Колчаром В.Д. : лінію розподілу частин земельної ділянки, виділених у користування сторін, провести: від точки І, яка розташована на межі ділянки з боку АДРЕСА_1 навпроти лінії блокування жилих будинків сторін по лінії блокування жилих будинків сторін до точки ІІ; від точки ІІ по земельній ділянці до точки ІІІ на тильній межі земельної ділянки на відстані 30,93 м від лівого кута земельної ділянки. Частину земельної ділянки площею 55,4 м2 (0,00554 га) виділити у спільне користування сторін для проїзду на частину земельної ділянки, виділеної у користування ОСОБА_1 . Ця частина земельної ділянки має ширину 2,7 м, примикає до тамбуру літ. «а7» та продовжується від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 в місці розташування воріт № 10 до лінії розподілу земельної ділянки. Рішення мотивовано тим, що висновок експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року не суперечить правовстановлюючим документам на земельні ділянки та містить можливість визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , а тому позов підлягає задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а також зобов`язати позивача не зловживати своїми правами та міськвиконкому надати нову адресу згідно рішення апеляційного суду від 02 лютого 2016 року. Зазначає щодо неможливості розгляду справи суддею Шарко О.П. та його упередженості, оскільки він вже розглядав позов ОСОБА_1 17 лютого 2015 року та це рішення суду було скасовано в апеляційному порядку. Суд не мав права встановлювати новий порядок користування земельною ділянкою, оскільки це питання вже неодноразово вирішувалось в судовому порядку та судовими рішеннями встановлено відсутність підстав для зміни порядку користування земельною ділянкою, що визначений ще у 1987 році. ОСОБА_1 належить 37% спільної власності, а не 1/2 як зазначено помилково у рішенні суду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачем не надано доказів відсутності у нього неподільного права на житловий будинок, а також того, що у сторін у спільній частковій власності перебуває нерухоме майно. Посилання апелянта на інші судові рішення є безпідставним, оскільки у цих рішеннях суду не враховано, що сторонам належить житловий будинок на праві спільної часткової власності. Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційної скарги вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню. Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 1970 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частинах кожний набули у власність 37/100 частин будинку АДРЕСА_1 (тобто, по 37/200 частин). 07 вересня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за яким відповідач придбав 63/100 частини житлового будинку з належною частиною надвірних споруд за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкове майно у вигляді 37/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель перейшло до ОСОБА_1 , про що 04 лютого 2006 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1628 кв.м., яка перебуває у комунальній власності. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 02 березня 2016 року здійснено виділ спільної частки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . Проведено виділ спільної частки ОСОБА_1 , ОСОБА_7 у житловому будинку АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на їх спільну ідеальну частку 37/100 у житловому будинку АДРЕСА_1 наступні будівлі та споруди. Виділено ОСОБА_2 на належні йому 63/100 частин у житловому будинку АДРЕСА_1 наступні будівлі та споруди. Припинено право спільної часткової влачності співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_7 з ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Будівлі та споруди, що виділені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 залишено у їх спільній частковій власності по 1/2 частині за кожним. 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину виділеного житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями згідно рішення апеляційного суду від 02 березня 2016 року. Інша 1/2 частина цього будинку, що належала його матері ОСОБА_7 зареєстрована за позивачем 25 травня 2019 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.153;44). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з тих обставин, що запропонований експертом варіант користування земельною ділянкою відповідає правовстановлюючим документам, а тому позов підлягає задоволенню. Погодитись з таким висновком суду не можна. Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 ЦК України встановлено, що право на захист цивільних прав та інтересів кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Стаття 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Частиною першою ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства. Частиною другою статті 103 ЗК України, на яку посилається позивач, визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Згідно з частинами першою, другою та пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 зазначає, що він з відповідачем є співвласниками житлового будинку, а тому існує потреба у визначені порядку користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності шляхом виділення у користування кожному по 1/2 її частини. Просить встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року Відповідно до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року визначено наступний порядок користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , а саме : виділивши у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині із забезпеченням проїзду на кожну з виділених у користування частин земельної ділянки, а саме: лінію розподілу частин земельної ділянки, виділених у користування сторін, провести: від точки І, яка розташована на межі ділянки з боку АДРЕСА_1 навпроти лінії блокування жилих будинків сторін по лінії блокування жилих будинків сторін до точки ІІ; від точки ІІ по земельній ділянці до точки ІІІ на тильній межі земельної ділянки на відстані 30,93 м від лівого кута земельної ділянки. Частину земельної ділянки площею 55,4 м2 (0,00554 га) виділити у спільне користування сторін для проїзду на частину земельної ділянки, виділеної у користування ОСОБА_1 . Ця частина земельної ділянки має ширину 2,7 м, примикає до тамбуру літ. «а7» та продовжується від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 в місці розташування воріт № 10 до лінії розподілу земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_2 категорично заперечує проти позову, зазначає, що порядок користування вже визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому підстав для його зміни немає. Як вбачається з матеріалів справи рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 1987 року визначено порядок користування земельною ділянкою між колишніми співвласниками ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у відповідності з їх ідеальними частинами у праві власності на будинок. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було виділено у користування земельну ділянку площею 602 кв. метри. З рішення суду вбачається, що ОСОБА_8 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , виділено у користування земельну ділянку площею 1026 кв. м., розташовану з боку домоволодіння АДРЕСА_3 з ізольованим виходом, а ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишено у користування земельну ділянку площею 602 кв. м. також з ізольованим входом (а.с.79). Проти такого визначення порядку користування земельною ділянкою не заперечували ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Рішення суду виконано 25 травня 1988 року, про що складено акт про поділ земельної ділянки, який затверджено суддею Фрунзенського районного суду міста Харкова. У лютому 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулись до суду з заявою про перегляд рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 1987 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на архівний витяг з рішення виконкому Сталінського району м.Харкова від 05 травня 1955 року, за яким площа земельної ділянка становить 2324 кв.м. Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2007 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відмовлено . У січні 2009 року ОСОБА_1 особисто та у якості представника ОСОБА_7 подано заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, зазначаючи, що експертним висновком не враховані суттєві обставини, які зумовили зменшення наданої у користування площі земельної ділянки. Ухвалою суду від 13 березня 2009 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_7 відмовлено. У травні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 подано позов до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2011 року у задоволенні позову відмовлено. 03 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов`язання знести самовільно збудовану огорожу. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 15 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 відмовлено. Судовим розглядом встановлено, що придбавши за договором купівлі - продажу у 1970 році 37/100 частин спірного житлового будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не оспорювали дійсність даного договору купівлі - продажу, будь яких претензій до інших співвласників не пред`являли, порядок користування земельною ділянкою між ними був визначений відповідно до ідеальних часток у праві власності на будинок. Договір купівлі - продажу є дійсним, у зв`язку з чим частки співвласників у праві власності на будинок не можуть бути збільшені. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2016 року здійснено виділ спільної часки ОСОБА_1 , ОСОБА_7 у житловому будинку АДРЕСА_1 на їх ідеальну частку 37/100, та ОСОБА_2 на належні йому 63/100 частини у житловому будинку. Рішення набрало законної сили. Припинено право спільної часткової власності співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_7 з ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Будівлі та споруди, що виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_7 залишити у їх спільній частковій власності по 1/2 частині за кожним. У березні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 подали позов про визначення порядку користування земельною ділянкою, виділивши у користування кожного співкористувача по 1/3 земельної ділянки з наданням 2/3 земельної ділянки у спільне користування позивачів, з урахуванням можливості проїзду до кожної з виділених частин земельної ділянки. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_7 відмовлено. Судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2017 року та Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року. Судовими рішеннями встановлено відсутність підстав для зміни порядку користування, визначеного рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року, враховуючи, що рішеннями суду першої та апеляційної інстанції від 17 лютого 2015 року та від 02 березня 2016 року виділ спільної частки позивачів у спірному будинку було здійснено з урахуванням ідеальних часток сторін у праві власності, а також порядку користування відповідним будинком, що склався між його співвласниками. Отже, враховуючи, що за договором купівлі - продажу у 1970 році ОСОБА_7 та ОСОБА_6 набули у власність 37/100 частин спірного житлового будинку, що при визначенні порядку користування земельною ділянкою вони не заперечували щодо виділу їм земельної ділянки площею 602 кв.м., то підстав для його зміни з підстав лише незгоди спадкоємця з ним -не має. Суд зауважує, що до спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Враховуючи, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не мали права на користування земельною ділянкою у обсязі, зазначеному позивачем, то вважати, що права позивача порушені та наявні підстави для визначення порядку користування згідно висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року - не можна. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Щодо вимог, зазначених ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, а саме - зобов`язати позивача не зловживати своїми правами та зобов`язати міськвиконком надати нову адресу згідно рішення апеляційного суду від 02 лютого 2016 року, то за ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи, що дані вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції, відповідачем зустрічний позов заявлено не було, то підстав для розгляду судом апеляційної інстанції немає. Вимоги апеляційної скарги про зобов`язання ОСОБА_1 не зловживати своїми правами та про зобов`язання міськвиконкому надати ОСОБА_2 нову адресу задоволенню не підлягають, оскільки не стосуються предмету розгляду даної справи. Судові витрати підлягають перерозподілу згідно ст. 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 29 листопада 2019 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про забезпечення в`їзду через визначення порядку користування земельною ділянкою комунальної власності - залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1152 грн. 60 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2020 року. Головуючий - А.І. Овсяннікова Судді: І.П. Коваленко А.В. Котелевець