Постанова 4814 № 552/6925/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/6925/19 Номер провадження 22-ц/814/1131/20Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., ТриголовВ.М., за участю секретаря Ачкасової О.Н. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Салашного Михайла Олексійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 лютого 2020 року (час ухвалення рішення з 15:14:21 год. по 15:42:47 год.; дата виготовлення повного тексту рішення - 14 лютого 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» про зміну формулювання причин звільнення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, після зменшення розміру позовних вимог, остаточно просила змінити формулювання причин звільнення її з посади економіста розрахункової групи теплоенергетичного цеху Приватного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» за наказом від 17 грудня 2019 року № ПТМ00000444 з п.4 ст.40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) на ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та зобов`язати ПАТ «Полтавський турбомеханічний завод» внести до трудової книжки позивача запис про зміну формулювання причин звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України». Заявлені вимоги мотивовані тим, що з березня 2010 по 17 грудня 2019 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Полтавський турбомеханічний завод». 02 грудня 2019 року нею подано заяву про звільнення з 17 грудня 2019 року у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю за ч.3 ст.38 КЗпП України, подана заява була зареєстрована, натомість 17 грудня 2019 року отримала трудову книжку та дізналася про звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним, оскільки прогул не вчиняла. Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 12 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення відмовлено за недоведеністю. В апеляційній скарзі адвокат Салашний М.О., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам позивача, зокрема нарядам на виконання робіт, скріншотам, зробленим програмою забезпечення С1, копіям розрахункових книжок споживачів гарячої води, акту від 18.12.2019 року про присутність на робочому місці в каб.27. Натомість суд першої інстанції необґрунтовано надав перевагу доказам, наданим відповідачем. У відзиві на апеляційну скаргу наданий аналіз доказів, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, і стверджується про їх неналежність. З цих підстав відповідач просить рішення суду залишити без змін. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу № П/ПР-00364 від 09.03.2010 року ОСОБА_2 прийнята на посаду економіста-контролера ПрАТ «ПТМЗ» (а.с.9, 29) В подальшому ОСОБА_1 переведена на посаду економіста розрахункової групи теплоенергетичного цеху на час відпустки по догляду за дитиною, до досягнення ним 3-х річного віку (а.с.10). Згідно пунктів 2.12, 2.13, 2.15, 2.16, 2.17, 2.18 посадової інструкції економіста розрахункової групи теплоенергетичного цеху по АТ «ПТМЗ» від 17 грудня 2019 року економіст зобов`язаний: «Проводить консультационную работу с физическими и юридическими лицами непосредственно и в телефонном режиме, относительно услуг предоставляемых Предприятием физическим и юридическим лицам: по отоплению, подогреву воды, телефонной связи, аренде, возмещению затрат по коммунальным услугам арендаторами. Заполнять, сверять и рассчитывать данные в уведомлениях и абонентских книжках по отоплению и подогреву воды для населения. Проводить коррекции, что отражают изменения сведений по контрагентам в электронной программе 1С8, 1С (население), 1С АТС. Доставлять с отделений банков и вводить в программу 1С первичные данные по оплате контрагентами задолженности по услугам которые ведет расчетный отдел. Заключать договора с физическими лицами по оказанию услуг, которые ведет расчетный отдел. Подготавливать и доставлять по адресам физических п юридических лиц письма, квитанции, сообщения, счета, акты выполненных работ, налоговые накладные, акты сверок для своевременной оплаты контрагентами услуг, предоставляемых Предприятием. Составлять и выдавать оправки относительно услуг, размера начислений, долга, субсидий, оплаты по предоставляемым услугам, в пределах регламента исходящей документации.» (а.с.39 зворот). Наказом № 171 від 28.09.2018 року АТ «ПТМЗ» «Про встановлення неповного робочого тижня» всім працівникам АТ «ПТМЗ» встановлено з 03.12.2018 року режим неповного робочого тижня загальною тривалістю 24 години з робочими днями: понеділок, вівторок, середа (а.с.44). 02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПТМЗ» з заявою про звільнення з 17 грудня 2019 року згідно з ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України, а саме у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю. Вказана заява зареєстрована підприємством 04.12.2019 року за № 3-214 (а.с.11). 10.12.2019 року, 11.12.2019 року та 16.12.2019 року комісією АТ «ПТМЗ» складено акти про відсутність ОСОБА_1 10.12.2019 року, 11.12.2019 року та 16.12.2019 року на робочому місці більше 3-х годин протягом робочого дня (а.с.33-35). Наказом по АТ «ПТМЗ» № ПТМ00000444 від 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 , економіста розрахункової групи теплоенергетичного цеху, звільнено за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул (а.с.12, 30). Згідно акту від 17.12.2019 року, складеного комісією АТ «ПТМЗ», ОСОБА_1 , економіст розрахункової групи теплоенергетичного цеху, відмовилась від ознайомлення з наказом про звільнення та про отримання його копії (а.с.36). 17.12.2019 року ОСОБА_1 отримала у відділі кадрів АТ «ПТМЗ» свою трудову книжку НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням (а.с.32). Згідно акту Управління Держпраці у Полтавській області №ПЛ6101/152/АВ від 13 січня 2020 року «Інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю», виявлено порушення відносно ОСОБА_1 : «наказом по підприємству від 13.01.2020 року № 02/МД передбачено нарахувати у січні 2020 року борг по індексації грошових коштів гр. ОСОБА_3 у розмірі 7479,17 грн. та ОСОБА_1 у розмірі 69,63 грн. На момент проведення інспекційного відвідування 13.01.2020 року зазначені суми не виплачені.» Констатоване порушення ч.6 ст. 95 КЗпП України та ст.33 ЗУ № 108 (а.с.51). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що після звернення до роботодавця з заявою про звільнення, позивач допустила порушення трудової дисципліни, мав місце прогул. Отже, станом на 17 грудня 2019 року роботодавець мав обрати одну із правових підстав для звільнення позивача: з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, або з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, а оскільки позивач допустила порушення норм трудової дисципліни, роботодавець, обираючи вид стягнення, застосував звільнення. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення. Змінюючи формулювання причини звільнення, суд не звернув уваги на те, що роботодавець не пов`язував звільнення позивача за власним бажанням і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення. Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Вищезазначені положення матеріального закону місцевим судом залишено поза увагою. Вирішуючи спір, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення: із «звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважної причини) на «звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, за власним бажанням». Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування. Наведені висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 524/679/19 з подібними фактичними обставинами і спірними правовідносинами. Позивач у відповідності до ст.49 ЦПК України подала суду заяву про зменшення позовних вимог, залишивши вимогу про зміну формулювання причини звільнення. Отже, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, які мають бути враховані судом при вирішенні цього спору (фактичні обставини і правовідносини є подібними), слід виходити з того, що позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав незалежно від доведеності факту прогулу. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем належного способу захисту порушеного права. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу адвоката Салашного Михайла Олексійовича, представника ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 12 лютого 2020 року, скасувати, ухваливши нове рішення по суті заявленої вимоги. ОСОБА_1 відмовити у задоволенні вимоги до Приватного акціонерного товариства «Полтавський турбомеханічний завод» про зміну формулювання причин звільнення з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови апеляційного суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2020 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов