Постанова 4812 № 480/724/18

25.05.20 22-ц/812/862/20 Єдиний унікальний номер справи 480/724/18 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П. Провадження №22-ц/812/862/20 П О С Т А Н О В А іменем України 25 травня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Лисенка П.П., суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Цуркан І.І., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків - Резнічука С.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 18 березня 2020 року о 14 годині 10 хвилин, в приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області під головуванням судді Терентьєва Г.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними і скасування наказів, - В С Т А Н О В И Л А : 02 травня 2018 року ОСОБА_1 пред`явила до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним. З 23 вересня 2008 року вона перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах і наказом останнього від 10 квітня 2018 року № 148/к була звільнена з посади провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на підставі п.1 ст. 40 КЗпП. Вважає своє звільнення незаконним, так як всупереч ч.2 ст.40, ст.42 КЗпП їй не були запропоновані всі наявні у роботодавця посади та не враховано її переважне право на залишення на роботі, а саме, що вона у зв`язку із розірванням шлюбу, сама утримує неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та є єдиним годувальником неповнолітньої дитини. Вказаними неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягає у нервовому стресі через втрату засобів до існування, що призвело до психологічного дискомфорту, порушення сну, ускладнень відносин у родині. Розмір грошової компенсації оцінює в 5 000 гривень. Посилаючись на вищевикладене позивач просила, наказ Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 10.04.2018 року №148/к «Про звільнення» її з посади провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків - визнати незаконним та скасувати; поновити її на посаді провідного фахівця Миколаївської регіональної філії Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків; стягнути з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на дату винесення рішення та моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень. 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 взяла шлюб з ОСОБА_6 та відповідно змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 . Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської областівід 18 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права. Так, відмовляючи в позові, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів тому, що в Інспекції не відбулись зміни в організації праці, які б тягнули за собою скорочення штату працівників, а тому, що при її звільненні відповідачем додержано норм діючого трудового законодавства, яким регулюються порядок звільнення працівників при скороченні штату. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий може бути розірваним власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. У п. 21 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року (далі - Постанова) що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у роботодавця мали місце зміни в організації виробництва і праці (якщо йдеться про звільнення у зв`язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників, чи додержувався власник або уповноважений ним орган норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, а також того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не мав звільнений працівник переважне право залишитися на роботі та чи було попереджено його за 2 місяці про наступне звільнення. Відповідач, дотримався виписаних правил, що вірно констатував і суд 1 інстанції. Так, із матеріалів справи вбачається, що 23 вересня 2008 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інспектора сектору забезпечення діяльності ДКК Миколаївської регіональної філії. 15 березня 2010 року наказом Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків № 94к, ОСОБА_1 О.В . переведена на посаду в.о. старшого інспектора сектора забезпечення діяльності державних кваліфікаційних комісій Миколаївської регіональної філії. 12 січня 2011 року наказом Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків №06к, ОСОБА_1 О.В. переведена на посаду провідного спеціаліста сектору забезпечення діяльності державних кваліфікаційних комісій Миколаївської регіональної філії. 01 жовтня 2014 року наказом Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків № 171/к, ОСОБА_1 О.В. переведено на посаду провідного спеціаліста Миколаївської регіональної філії. 15 червня 2016 року наказом №91 займана посада була змінена на «провідного фахівця» (а.с.5-6). З метою оптимізації кількісного та якісного складу працівників філій, вдосконалення їх структури, недопущення збитковості наказами роботодавця № 211 від 14 грудня 2017 року було прийнято рішення про введення в дію з 02 січня 2018 року нової організаційної структури та штатного розпису про що позивача попереджено, в тому числі і про можливість майбутнього звільнення, та запропоновано ОСОБА_1 посаду старшого інспектора відділу кадрів Інспекції, місце розташування роботи м. Київ. Оскільки ОСОБА_1 з переведенням не погодилася, про що власноруч 02 січня 2018 року повідомила письмово, а інших вільних посад, які б відповідали її фаховій освіті у відповідача не було, через тотальні скорочення, що проводилися в Інспекції (а.с.10), то 10 квітня 2018 року наказом Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків № 148к ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, у зв`язку зі скороченням штату відповідно до п.1ст.40 КЗпП (а.с.4). За наведеного та відповідно аналізу обставин спірних правовідносин, вважати що, при звільнені позивача з роботи допущено порушення трудового законодавства, підстав немає, що вірно констатував і суд 1 інстанції. Так, Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків згідно із Положенням про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.10.2001 № 693, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 листопада 2001 року за № 928/6119, є державною організацією, заснованою на державній власності, і належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Інспекція у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства інфраструктури України, а також цим Положенням. Одним з основних завдань діяльності Інспекції, є підтвердження кваліфікації моряків у постійно діючих державних кваліфікаційних комісіях, а також підтвердження дійсності документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію, визначених законодавством, що зазначені в пункті 3/2 Розділу 3 Положення. З метою недопущення збитковості Інспекції та подальшої стабілізації економічної ситуації, з 02 січня 2018 року наказами Інспекції була введена нова організаційна структура та штатний розпис Інспекції. В наслідок чого, штатна чисельність на підприємстві зменшена з 133 до 37 штатних одиниць у 2018 році. Також було скорочено дві філії Інспекції - Миколаївська та Бєлгород-Дністровська та зменшено витрати на оплату праці, утримання та забезпечення роботи регіональних філій Інспекції. За такого, підстав для поновлення позивач на посаді не вбачається. Що ж твердження позивача про наявність порушень збоку відповідача при звільненні, зокрема, ігнорування тієї обставини, що вона сама виховує сина та не враховано її переважне право на залишення на роботі, то колегія виходить з наступного. Позивача не можна вважати матір`ю- одиначкою, оскільки у дитини є батько, якого за позовом матері, яка взяла інший шлюб, позбавлено батьківства і з нього за рішенням суду стягуються аліменти. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених в уставленому законом порядку позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а отже, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з дня складення повного судового рішення. Головуючий: П.П.Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 26 трав ня 2020 року