Постанова 4856 № 120/3862/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3862/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 25 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області та, з урахуванням позовної заяви викладеної в новій редакції від 09.12.2019 року, просив: - визнати неправомірною та скасувати вимогу відповідача від 14.08.2019 року за № Ф - 122517-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 23785,08 грн., нарахованої позивачу як суб`єкту підприємницької діяльності - фізичній особі-підприємцю; - визнати неправомірною та скасувати вимогу відповідача від 06.11.2019 року за № Ф - 122517-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 26539,26 грн., нарахованої позивачу як суб`єкту підприємницької діяльності - фізичній особі-підприємцю. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що починаючи з грудня 2009 року по теперішній час він підприємницькою діяльністю не займається та доходу від цієї діяльності не отримує. Також, позивач посилається на факт відсутності у нього статусу фізичної особи - підприємця, оскільки відомості про це не були внесені до Єдиного державного реєстру. При цьому, на переконання позивача, наявний факт порушення відповідачем процедури, що передує прийняттю вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску та порядку належного повідомлення боржника про існування податкового боргу і наслідків його непогашення в установлений строк. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. В обгрунтування вимог апеляційної скарги, позивач фактично продублював доводи, наведені ним у позовній заяві, виклавши їх лише в призмі висновків суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив доводи позивача та просив залишити без задоволення подану апеляційну скаргу. При цьому, обгрунтовуючи власну позицію, відповідач зазначив, що нездійснення підприємницької діяльності, відсутність доходу та факт припинення підприємницької діяльності не звільняють позивача від зобов`язання зі сплати заборгованості з єдиного внеску за період перебування у статусі фізичної особи - підприємця. 14 травня 2020 року на електронну адресу суду надійшов лист позивача, яким останній, окрім іншого, просив проводити розгляд даної справи за його присутності. Судова колегія з даного приводу зазначає наступне. У відповідності до абз. 1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Відповідно до ст. 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. Отже, обов`язковою умовою для чинності електронного документу являється його підписання електронним-цифровим підписом. Згідно з довідкою відділу надання інформаційних послуг, руху адміністративних справ та діловодства Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2020 заява ОСОБА_1 не містить електронного цифрового підпису. Крім того, судова колегія враховує той факт, що жодних клопотань про обов`язковість розгляду даної справи за участі представників сторін позивачем до відкриття провадження у справі та її призначення до розгляду не подавались. Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, про відмову у задоволенні заяви позивача про розгляд даної справи за участі сторін. Таким чином, суд враховуючи достатність доказів, на підставі яких може бути вирішено апеляційну скаргу та стан здоров`я позивача, який тривалий час перебуває на лікуванні, в призмі приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 20.05.2020 р. №215 "Про внесення змін до Постанови КМУ від 11.03.2020р. №211"), постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", указу Президента України від 13.03.2020 року №87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.03.2020р. "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків - 01.09.2000 року. Платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є з 12.09.2000 року. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 : "Монтаж та установлення апаратури для приймання, запису та відтворення звуку та зображення" (КВЕД 32.30.3). 07.06.2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, номер запису 21750170000001354. 02.10.2019 року до Реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням (номер запису: 21750060004001354). Відповідно до даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету "71040000" (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), станом на 31.10.2019 року за позивачем рахується борг (недоїмка) зі сплати ЄСВ в загальній сумі 26539,26 грн. 14.08.2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-122517-52 на суму 15819,54 грн. 06.11.2019 року відповідачем сформовано наступну вимогу про сплату боргу №Ф-122517-22 на суму 26539,26 грн. Не погоджуючись із вказаними вимогами, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем у позовній заяві мотиви не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, зазначає наступне. Предметом розгляду даної справи є правомірність нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску, за час перебування ним у статусі фізичної особи-підприємця, за період з 2017 року по 2019 рік, тобто до моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності . Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно п.2 ч.1 ст.1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У відповідності до п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною 2-4 статті 6 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем. Згідно ч. 1 ст. 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Частиною 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до ст. 9 Закону України № 2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Як засвідчують матеріали справи, позивач у трудових відносинах у період наявності у нього статусу фізичної особи - підприємця ні з ким не перебував. Доказів наявності підстав для застосування до нього приписів ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від сплати єдиного внеску позивачем також не надано. Крім цього, як слідує з листа позивача, що надійшов на електронну адресу суду апеляційної інстанції 14.05.2020 року та не містить електронного цифрового підпису, а зокрема з доданих до нього копій документів, інвалідність позивачу була встановлена лише з 18.03.2020 року. Отже, позивач у спірний період був платником єдиного внеску. Твердження позивача про відсутність у нього статусу фізичної особи-підприємця, і, відповідно, платника єдиного внеску, судова колегія відхиляє, оскільки останні в повному обсязі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, зокрема, згідно з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, вбачається факт включення державним реєстратором Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до ЄДР - 07.06.2006 року (номер запису: 21750170000001354) на виконання положень Закону № 755-VI. Важливим для вирішення справи є також те, що визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не є підставою для скасування державної реєстрації чи здійснення державної реєстрації припинення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Державну реєстрацію Юкало В.М, як суб`єкта підприємницької діяльності, було здійснено в установленому законом порядку. Відповідно до ч. 18 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» та п. 33 Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740, норми яких були чинними до 01 липня 2004 року (дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців») скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду. При цьому, матеріалами справи засвідчується, що лише 02.10.2019 року до Єдиного державного реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису: 21750060004001354). Отже, факт припинення позивачем своєї підприємницької діяльності лише 02.10.2019 року свідчить про те, що в період з 01.09.2000 року по 02.10.2019 року включно позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця та відповідно був платником податків та зборів згідно вимог діючого законодавства, які покладались на фізичних осіб-підприємців. Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт нездійснення позивачем в період перебування на обліку в податковому органі з грудня 2009 року підприємницької діяльності не звільняє його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом. Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів позивача про порушення відповідачем процедури, що передує прийняттю вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску та формування і направлення оскаржуваних вимог із порушенням приписів Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 449 від 20.04.2015 року, оскільки останні жодним чином не обґрунтовані та базуються на власному трактуванні позивачем норм чинного податкового законодавства, що не має під собою жодного правового підґрунтя. Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставин досліджених судом першої інстанції та висновків суду першої інстанції. При цьому, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу апелянта на ту обставину, що вимога від 14.08.2019 року за № Ф - 122517-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 23785,08 грн. є складовою вимоги від 06.11.2019 року за № Ф - 122517-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 26539,26 грн., а тому окремому оскарженню не підлягала і станом на час розгляду справи в суді заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 року складає 26 539,26 грн. (вимога від 06.11.2019 року за № Ф - 122517-52 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 26539,26 грн.). Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позову. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Щодо сплати апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено з матеріалів справи, апеляційна скарга подана до суду апеляційної інстанції 28.02.2020 року і на той час судом правомірно було зобов`язано позивача усунути недоліки апеляційної скарги шляхом сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Однак, враховуючи, що на момент фактичної сплати судового збору, а саме 25.03.2020 року, позивачу було встановлено першу групу інвалідності, що засвідчується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №827002 від 18.03.2020 року, колегія суддів вбачає за можливе повернути ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1152,6 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року - без змін. Повернути ОСОБА_1 судовий збір, сплачений відповідно до квитанції № ПН3749438 від 25 березня 2020 року у розмірі 1152,6 грн. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.