Постанова 4855 № 320/2371/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2371/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів № UA500060/2019/000036/2 від 08.04.2019. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначені обставини виключали можливість перевірки органом доходів і зборів числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI та обумовлювали необхідність запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_1 , м. Київ, Україна (Покупець) та компанією «GUANGZHOU JING HUANG GLASSWARE COMPANY LIMITED» (Продавець) 22.10.2018 у м. Гуанчжоу укладений контракт № 22/10. Згідно з п. 1.1 вказаного контракту, продавець зобов`язується, за узгодженням з покупцем, виготовляти та поставляти покупцю товари побутового використання (посуда, декоративні вироби, предмети інтер`єру і ін..), у подальшому товар у кількості, згідно ціни, передбачених даним контрактом і інвойсом на кожну партію поставленого товару. Покупець зобов`язується оплатити і прийняти товар у порядку, передбаченому даним контрактом (п.1.2 контракту). За умовами п.3.1 контракту поставка товару відбувається партіями протягом всього строку дії даного контракту у кількості та асортименті і по цінах, попередньо узгоджених сторонами на кожну партію товару, що вказується у інвойсах. Пунктом 3.3. контракту обумовлено, що поставка товару відбувається на умовах - FOB-Гуанчжоу/Циндао, Китай; CFR/CIP/CIF/CPT- Одеса; CFR/CIP/CIF/CPT-Чорноморськ, Україна, згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс-2010». Ціна товару є договірною і установлюється за згодою сторін в доларах США і включає в себе вартість товару, упаковки, маркування а також всіх видатки продавця у відповідності до умов поставки товару вказаних у п.3.3. даного контракту(п.4.1 контракту). Згідно з п.4.2 контракту ціна на кожну партію товару вказується в інвойсі на кожне відвантаження. Оплата покупцем поставленого продавцем товару відбувається у наступному порядку: платіж за поставлений згідно даного контракту товар відбувається на умовах 100 % передплати за кожну партію товару. Оплата кожної партіє товару може проводитися покупцем продавцю частинами (траншами). Оплата кожної партії товару отриманого покупцем вважається проведеною у повному обсязі в день отримання грошових коштів на рахунок продавця чи отримувача грошових коштів визначеного сторонами (п.5.1-5.3 контракту). Пунктом 7 контракту обумовлено, що упаковка, в якій відвантажується товар повинна відповідати міжнародним стандартам і забезпечувати цілісність товару під час транспортування товару з урахуванням перевалок. Маркування товару чи упаковки, в якій відвантажується товар повинна відповідати міжнародним стандартам. Згідно з п.11.1 контракту зміни і доповнення до даного контракту будуть вважатися такими що мають юридичну силу, якщо вони оформлені у письмовій формі і підписані уповноваженими на те представниками сторін. Даний контракт вступає в силу з моменту його підписання і діє до 23.11.2023, а в частині оплати поставленого товару - до повного виконання покупцем своїх обов`язків по контракту (п.11.5 контракту). Між ФОП ОСОБА_1 та компанією «GUANGZHOU JING HUANG GLASSWARE COMPANY LIMITED» 01.10.2018 укладено додаткову угоду до контракту № 22/10 від 22.10.2018. За умовами додаткової угоди від 01.11.2018 сторони домовились викласти п.3 «Порядок та строки і базові умови поставки» контракту № 22/10 від 22.10.2018 у наступній редакції: « 3.3 Поставка товару відбувається на умовах FOB-Нанкин, Китай. Згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс-2010». Також у додатковій угоді зазначено, що дана угода є невід`ємною частиною контракту №22/10 від 22.10.2018 і вступає в силу з дати підписання. 03.04.2019 позивачем до митниці подано електронну митну декларацію (ЕМД) №UA500000/2019/904882, у якій для митного оформлення було пред`явлено товар: посуд для пиття із зміцненого скла: набір стаканів (6 шт.)-3800 наб.; набір стаканів (6 шт.) -3776 наб.; набір стаканів (6 шт.) -3568 наб. Торгівельна марка - нема даних. Виробник: «GUANGZHOU JING HUANG GLASSWARE COMPANY LIMITED» країна виробництва - Китай (CN).3 1/ТСNU2502600/212/1. Митна вартість товару за вказаною ЕМД склала 16158,80 доларів США і була визначена із застосуванням основного методу за ціною договору (контракту). Судом встановлено, що на підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані: - пакувальний лист від 21.01.2019; - рахунок-проформу № SGD181108001970 від 09.11.2018; - рахунок-фактуру (інвойс) № SGD181108001970A від 21.01.2019; - коносамент №G0119011521 від 25.01.2019; - товарно-транспортна накладна СМК. від 05.04.2019 №137 (на підтвердження особи, що здійснювала доставку товару позивачу та місця відвантаження товару); - декларація про походження товару № SGD181108001970Aвід 21.01.2019; - сертифікат про походження товару форми А № G 194401805130037 від 21.01.2019; - банківський платіжний документ №41 від 28.11.2018; - рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послуги №647 від 23.03.2019; - документ, що підтверджує вартість перевезення товару №199 від 23.03.2019; - прейскурант (прайс-лист) виробника товару № SGD181108001970A від 21.01.2019; - доповнення до зовнішньоекономічного договору (додаткова угода б\н) від 01.11.2018; - зовнішньоекономічний договір (контракт) №22/10 від 22.10.2018; - договір про надання послуг митного брокера №08/08-2014; - копію митної декларації країни відправлення № 230820190089514958 від 23.01.2019. Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в ЕМД митної вартості, митний орган направив позивачеві повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено відсутність у документах, приєднаних до ЕМД, всіх відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а також виявлені у них розбіжності. Посилаючись на положення ч. 2 ст. 53 МК України, митний орган запропонував надати додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів, а саме: виписку з бухгалтерської документації; копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову); висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. 08.04.2019 уповноваженою особою декларанта - ПП «ТРАНСКАРГО», надіслано електронне повідомлення з інформацією про те, що інші документи надаватися не будуть. 08.04.2019 відповідачем прийнято спірне рішення про коригування митної вартості за №UA500060/2019/000036/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів (метод 2ґ), заявлену позивачем митну вартість товару у митній декларації від 03.04.2019 №UA500060/2019/009920 скоригував до рівня 62852,16 доларів США. Обґрунтовуючи підстави не прийняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що надані позивачем документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують вартість товарів, а саме: 1) відповідно до п.2 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Згідно п.4.1. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.10.2018 № 22/10 витрати на пакування та маркування включені у вартість товару. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) відповідно до п.10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, додаються, зокрема, якщо вони не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на страхування цих товарів. Поставка товару здійснюється на умовах FOB-NANJING. У наданих до митного оформлення документах відсутні страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Також, згідно з п.4.1. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 22.10.2018 № 22/10 вказано, що поставка товару здійснюється на умовах FOB-Гуанчжоу/Циндао. Як вбачається зі змісту графи 33 оскаржуваного рішення, то джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару: товар №1 - 2,71 дол. США/кг.нетто (0,936 дол. США/шт.) митна декларація №UA 209140/2019/107322 від 30.01.2019. На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, Київська митниця ДФС видала позивачу картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00274 від 08.04.2019. Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів від 08.04.2019 №UA500060/2019/000036/2, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач не надав належної оцінки поданим позивачем документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору, а тому у нього, під час прийняття вказаного рішення, не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Митним кодексом України, яким врегульовано відносини, пов`язані із справлянням митних платежів. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Згідно зі ст. 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках. Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів, серед іншого, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (ст. 257 МК України). В силу ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. У відповідності до ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Відповідно до ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій ст. 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу. Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5, 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. При цьому, згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Таким чином, лише у випадку, якщо документи, що надані при митному оформленні товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні підстави для надання додаткових документів на вимогу митного органу. Митний орган має право відійти від визначених законодавчих обмежень, що пов`язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі недоліки не дозволяють митному органу повноцінно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару. При цьому, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості, здійсненої декларантом. Так, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, невірно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МК України). Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості товарів. Однак, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що під час митного контролю товарів за митною декларацією №UA500060/2019/009920 від 08.04.2019 програмним комплексом автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) сформовані форми контролю, які у зв`язку з можливим заниженням митної вартості товарів, передбачали необхідність здійснення митницею перевірки правильності визначення митної вартості із зверненням уваги на митну вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів; проведення перевірки відомостей, що містяться в документах, які підтверджують митну вартість товарів; здійснення запиту додаткових документів; а у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 МК України - прийняття рішення про коригування митної вартості. Втім, враховуючи позицію Верховного суду у постановах від 12.03.2019 у справі № 826/2313/16 та 13.06.2019 у справі № 820/6315/15 колегія суддів зауважує, що вимоги ч. ч. 3, 4 ст. 53 та ч. 2 ст. 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Таким чином, у відповідності до ст. 58 МК України позивач визначив митну вартість експортованого товару, виходячи з вартості ввезеного товару, яка фактично була сплачена постачальнику. Разом з тим, наявність у митного органу інформації про те, що товар, подібний тому, який задекларований позивачем, раніше розмитнювався за іншою вартістю, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої позивачем митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар. У відповідності до ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Відтак, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Також, апелянт зазначає, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутня інформація щодо вартості упаковки та пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням як складової частини митної вартості товарів. В рахунку-фактурі №А від 21.01.2019, в рахунку-проформі № SGD181108001970 від 09.11.2018 не зазначений перелік витрат, які входять до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, не зазначено того, чи входить вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. В пакувальному листі б/н від 21.01.2019 не зазначено того, чи входить вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Так, пп. «в» п. 1 ч. 10 ст. 58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем: вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов' язаних із пакуванням. При цьому, як підтверджується доводами позивача та матеріалами справи, позивач та постачальник товару у п. 4.1 договору від 22.10.2018 №22/10 погодили, що ціна товару є договірною і встановлюється за згодою сторін в доларах США та те, що витрати на пакування включені до ціни товару, що виключає необхідність документального підтвердження вартості пакування з боку позивача. Апелянт також зауважив, що під час митного оформлення товарів декларантом не надано страхових документів та документів, що містять відомості про вартість страхування товарів, що виключало можливість перевірки органом доходів і зборів числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов ч. 1 ст. 54 МК України від 13.03.2012 № 4495-VI. Відповідно до п.10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюванні товари, додаються, зокрема, якщо вони не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на страхування цих товарів. З матеріалів справи вбачається, що поставка товару здійснювалась на умовах FOB-NANJING. Так, умови поставки Інкотермс FOB застосовуються виключно при перевезеннях товару морським або внутрішнім водним транспортом. Дослівний переклад терміну «Free On Board» - «Вільно на борту», суть якого полягає у звільненні постачальника від зобов`язань після переміщення партії товару через поручні судна в узгодженому з покупцем порті відвантаження. Після виконання цієї умови вся відповідальність за вантаж покладається на покупця. До обов`язків продавця віднесено: - отримання експортних ліцензій, сертифікатів на товар; - виконання митних формальностей в країні відправлення; - ризики пошкодження/втрати вантажу (до моменту переходу через поручні судна), що передбачає його витрати по упаковці товару, його інспектуванню та маркуванню; - транспортування та відвантаження товару на борт в обумовлені строки; - повідомлення покупця про поставку продукції. Покупець, у свою чергу зобов`язаний, своєчасно виконати оплату та прийняти вантаж. Він також повинен оплатити морський фрахт (тобто провізну плату при морській доставці), виконати імпортні та інші операції, необхідні для ввезення вантажу до країни призначення. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами позивача про відсутність підстав для включення ним до ціни товару при визначенні його митної вартості витрат на страхування товару, у зв`язку з тим, що за умовами Інкотермс FOB страхування вантажу продавцем та/або покупцем не є обов`язковим, при цьому, у контракті від 22.10.2018 №22/10 сторони не погоджували необхідність такої істотної умови, як страхування товару при його транспортуванні, що кореспондується із положенням законодавства та міжнародних договорів. В доводах апеляційної скарги також зазначено, що в зовнішньоекономічному договорі (контракті) повинні бути наявні точні та достовірні відомості про поставки товарів відповідно до правил «Інкотермс» із зазначенням географічного пункту переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування від продавця до покупця, а тому встановлення факту того, що в зовнішньоекономічному контракті № 22/10 від 22.10.2018 та в рахунку-фактурі №A зазначений різний географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування від продавця до покупця, викликав сумніви у достовірності документів, наданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів, що виключало можливість перевірки органом доходів і зборів числового значення заявленої митної вартості у відповідності до умов ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI. Втім, на думку колегії суддів у наданих для митного оформлення документах відсутні протиріччя щодо умов поставки, оскільки у договорі від 22.10.2018 № 22/10 визначено порт відправлення (Гуанджоу/Циндао), а додатковою угодою від 01.11.2018 до договору № 22/10 від 22.10.2018, змінено умову порту відправлення товару на Нанкін (NANJING) та у відповідності до рахунку (інвойсу) постачальника від 21.01.2019 № SGD181108001970 визначено таку умову поставки товару, як FOB-NANJING. Оскільки позивач та постачальник товару змінили додатковою угодою від 01.11.2018 умови поставки товару з FOB-Гуанджоу на FOB-NANJING, твердження відповідача про не належність місця (порту) відправлення вантажу є необґрунтованим. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, при митному декларуванні позивачем було надано відповідачу додаткову угоду від 01.11.2018, яка змінює умови поставки та є частиною договору від 22.10.2018 №22/10. Щодо доводів відповідача про те, що декларантом не подані в повному обсязі документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 МК України від 13.03.2012 № 4495-VІ, а саме: не подані: 1) виписки з бухгалтерської документації; 2) копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову; 3)висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Суд звертає увагу на те, що аналіз норм ч. 1,2 ст. 55 МК України дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Так, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Відтак, вірним є також посилання суду першої інстанції на правовий висновок постанови Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №826/25605/15, в якому зазначено, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів від 16.07.2018 № UA100010/2017/000112/2 прийняте митним органом необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, порушують права позивача, як суб`єкта декларування, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. З приводу тверджень апелянта, що судове рішення про стягнення з Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС суми судового збору у розмірі 3493,77 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 21580 грн. на користь ФОП ОСОБА_1 суперечить ч. 1 ст. 139 КАС України колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2). Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5). Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. За положенням ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Так, між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Євстігнєєв, Сидоренко і партнери» (Об`єднання) був укладений ) договір про надання правової допомоги від 11.04.2019 №39-С. Сторонами погоджено, що гонорар Об`єднання за надання правової допомоги згідно п.1 даного додатку становить: - 1400 грн. за одну годину правової допомоги адвоката Об`єднання або залученого Об`єднанням на договірних засадах адвоката щодо підготовки документів, у т.ч. судово-процесуальних, надсилання адвокатських запитів; - 2000 грн. за одну годину правової допомоги адвоката Об`єднання або залученого Об`єднанням на договірних засадах адвоката щодо здійснення судового представництва Замовника, ознайомлення з матеріалами справи. Так, відповідно до акта № 1 приймання-передачі правової допомоги від 09.08.2019 до договору про надання правової допомоги від 11.04.2019 №39-С Адвокатським об`єднанням «Євстігнєєв, Сидоренко і партнери» надана позивачу правова допомога за Договором та Додатком №1 від 11.04.2019 до Договору, а розмір гонорару за надання правової допомоги складає 15480 грн. Відповідно до акту № 2 приймання-передачі правової допомоги від 25.09.2019 до договору про надання правової допомоги від 11.04.2019 №39-С Адвокатським об`єднанням «Євстігнєєв, Сидоренко і партнери» надана позивачу правова допомога за Договором та Додатком №1 від 11.04.2019 до Договору, а розмір гонорару за надання правової допомоги складає 6100,00 грн. Об`єднанням 09.08.2019 виставлено рахунок-фактуру № 001/39-С на оплату вищенаведеної правової допомоги у розмірі 15480,00 грн., а 25.09.2019 виставлено рахунок-фактуру № 002/39-С на оплату вищенаведеної правової допомоги у розмірі 6100,00 грн. Позивачем сплачено Об`єднанню гонорар у розмірі 21580,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3424 від 16.08.2019 на суму 15480,00 грн., №3530 від 27.09.2019 на суму 6100,00 грн. В звіт про витрачений час на надання правової допомоги, який є додатком №1 до акту №1,2 від 09.08.2019 та 25.09.2019, що складені до договору №39-С про надання правової допомоги від 11.04.2019, включено наступні послуги адвоката Сидоренко В.А: - 23.04.2019 підготовка адвокатського запиту до В.О. голови ДФС України вих. № 23/04/2019-1 від 23.04.2019 у сумі 700,00 грн.; - 23.04.2019 підготовка адвокатського запиту вих.№23/04-2019-2 від 23.04.2019 до Одеської митниці ДФС у сумі 1400,00 грн.; - 23.04.2019 аналіз матеріалів, що передували ухваленню рішення про коригування митної вартості товарів № UA500060/2019/000036/2 від 08.04.2019 у сумі 700,00 грн.; - 11.05.2019 підготовка адміністративного позову (позовної заяви) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів UA500060/2019/000036/2 від 08.04.2019 в сумі 3500,00 грн.; - 11.05.2019 підготовка клопотання про витребування доказів у сумі 1400,00 грн.; - 02.07.2019 підготовка клопотання про надання матеріалів для ознайомлення у сумі 140,00 грн.; - 16.07.2019 забезпечення судового представництва замовника по справі в сумі 2000,00 грн.; - 23.07.2019 ознайомлення із матеріалами справи та зняття фотокопій в сумі 700,00 грн. та підготовка клопотання про надання матеріалів для ознайомлення у сумі 140,00 грн.; - 29.07.2019 підготовка відповіді на відзив в сумі 2800,00 грн.; - 02.08.2019 забезпечення судового представництва замовника по справі в сумі 2000,00 грн.; - 20.09.2019 ознайомлення із матеріалами справи та зняття фотокопій в сумі 700,00 грн.; - 25.09.2019 забезпечення судового представництва замовника по справі в сумі 2000,00 грн.; підготовка клопотання про включення до судових витрат позивача витрат на правничу допомогу по справі №320/2371/19 у сумі 1400,00 грн. Всього сума витрат за вказаним звітом складає суму 21580,00 грн. Так, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що підготовка адвокатських запитів від 23.04.2019 (1,5 години роботи, 2100 грн.) не відноситься до витрат на правову допомогу у справі № 320/2371/19, втім, жодних обґрунтувань, які б свідчили про те, що підготовка адвокатських запитів не відноситься до витрат на правову допомогу апелянт не надав. При цьому, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що аналіз адвокатом документів, що передували ухваленню рішення про коригування митної вартості товарів (0,5 годин, 700 грн.), підготовка клопотання про витребування доказів (1 година, 1400 грн.), підготовка клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення (0,1 година, 140 грн.), ознайомлення з матеріалами судової справи та зняття фотокопій (0,5 годин, 700 грн.), підготовка клопотання про надання матеріалів для ознайомлення (0,1 година, 140 грн.), ознайомлення з матеріалами справи (0,5 годин, 700 грн.), підготовка клопотання про включення до судових витрат позивача витрат на правничу допомогу (1 година, 1400 грн.) не є самостійною складовою витрат на правову допомогу. Однак, колегія суддів не бере до уваги зазначене, оскільки вказана обставина не є підставою для відмови у відшкодуванні судових витрат чи зменшенні їх розміру, натомість, такі послуги чітко передбачені наданими первинними документами, які підтверджують понесені витрати на професійну правничу допомогу позивачем. Більш того, посилання апелянта на обов`язковість доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, колегія суддів не приймає, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі. Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом цього спору. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, який здійснював підготовку позовної заяви із попереднім опрацюванням матеріалів, супроводження справи в суді та вчиненням інших процесуальних дій, як-то підготовка адвокатського запиту, підготовка клопотань, підготовка відповіді на відзив та підготовка проекту клопотання про включення до судових витрат позивача витрат на правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом Сидоренком В.А. роботами (послугами). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенко Я.М. Ганечко О.М.