Постанова КЦС ВС № 2-1835/11,4-с/405/47/17

Постанова Іменем України 06 травня 2020 року м. Київ справа № 2-1835/11 провадження № 61-38193св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В., суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», державний виконавець Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницького Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Брандальський Дмитро Сергійович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Голованя А. М., Мурашка С. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст скарги 23 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22 листопада 2017 року, зобов`язати державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - Фортечний ВДВС м. Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області ) Брандальського Д. С. закінчити виконавче провадження № 32003021. Свої вимоги заявник обґрунтував тим, що 22 листопада 2017 року він отримав постанову державного виконавця Фортечного ВДВС м. Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області Брандальського Д. С. у виконавчому провадженні № 32003011 з виконання виконавчого листа № 2-1835, виданого 16 березня 2012 року Ленінським районним судом м. Кіровограда. Цією постановою державний виконавець звернув стягнення на доходи (пенсію) ОСОБА_1 , які він отримує у Кропивницькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України. Оскільки зазначене виконавче провадження розпочато 12 квітня 2012 року, то відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 21 квітня 1999 року воно повинно бути закінчено 12 жовтня 2012 року, а згідно з пунктом 6 частини першої статті 49 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного стягнення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірним та скасовано рішення державного виконавця Фортечного ВДВС м. Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області Брандальського Д. С., прийняте у формі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22 листопада 2017 року (ВП № 32003021). Зобов`язано державного виконавця Фортечного ВДВС м. Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області Брандальського Д. С. розглянути питання щодо наявності визначених Законом України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 02 червня 2016 року № 1404-VIII підстав для закінчення виконавчого провадження № 32003021. Задовольнивши скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець мав вчинити дії з виконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а оскільки перебіг такого строку у справі вже закінчився, то суд зробив висновок про обґрунтованість скарги ОСОБА_1 у частині визнання незаконною постанови державного виконавця від 22 листопада 2017 року, прийнятої за межами встановленого законом строку вчинення виконавчих дій. Крім того, суд зробив висновок що він не може втручатися у дискреційні повноваження державного виконавця і зобов`язати його закінчити виконавче провадження, а тому дійшов висновку про зобов`язання його розглянути питання щодо наявності визначених законом підстав для закінчення виконавчого провадження. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 лютого 2018 року скасовано, у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено. Скасувавши ухвалу суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні скарги, апеляційний суд виходив з того, що відсутні підстави для завершення виконавчого провадження, тому рішення державного виконавця Брандальського Д. С. про звернення стягнення на пенсію боржника, прийняте до фактичного і повного виконання рішення суду не суперечить закону і не порушує права боржника. Короткий зміст вимог касаційних скарг 12 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 року, в якій просив її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Рух справи в суді касаційної інстанції 08 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі. У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. 10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив усі фактичні обставини справи, а саме 22 листопада 2017 року ОСОБА_1 отримав постанову державного виконавця Фортечного ВДВС м. Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області Брандальського Д. С. у виконавчому провадженні № 32003011 з виконання виконавчого листа № 2-1835, виданого 16 березня 2012 року Ленінським районним судом м. Кіровограда. Цією постановою державний виконавець вирішив звернути стягнення на доходи (пенсію) ОСОБА_1 , які він отримує у Кропивницькому об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України. Вважає, що зазначене виконавче провадження розпочато 12 квітня 2012 року, то має бути закінчено 12 жовтня 2012 року у зв`язку із закінченням строку, передбаченого законом для відповідного стягнення. Оскільки встановлений законом строк для здійснення виконавчих дій закінчився, то виконавче провадження проводитися не може. Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана учервні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. Обставини, встановлені судами Суди встановили, що 12 квітня 2012 року державний виконавець Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Бабаченко Л. С. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1835, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда 16 березня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором у сумі 560 101,46 грн та судових витрат - 1 820, 00 грн, а всього 561 921,46 грн (ВП № 32003021). Протягом 2013 - 2014 років державний виконавець вчиняв неодноразові спроби перевірити майновий стан боржника ОСОБА_1 за місцем його проживання, але ці спроби виявилися безрезультатними. 22 листопада 2017 року державний виконавець Фортечного ВДВС міста Кропивницького ГТУЮ у Кіровоградській області Брандальський Д. С. у межах виконавчого провадження № 32003021 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1835, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда 16 березня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості в сумі 561 921, 46 грн виніс постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Вказане виконавче провадження не завершено. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У цій справі заявник оспорює законність здійснення державним виконавцем виконавчих дій та існування самого виконавчого провадження після закінчення строків проведення виконавчих дій, передбачених частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону від 04 листопада 2004 року № 2677-VІ) (далі - Закон № 2677-VІ). Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України, пунктом 7 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами судочинства є: обов`язковість судового рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див.: рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції Закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року) (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Аналогічну за змістом норму містила стаття 1 Закону № 2677-VІ, чинної на час відкриття виконавчого провадження, тобто станом на 12 квітня 2012 року. Згідно зі статтею 6 Закону № 2677-VІ державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону № 2677-VІ). Згідно зі статтею 30 Закону № 2677-VІ державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону. Державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа. Згідно з пунктами 6, 8 частини першої статті 49 Закону № 2677-VІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII). Суд апеляційної інстанції виходив з того, що за загальним правилом виконавче провадження закінчується фактичним і повним виконанням рішення, а також в інших випадках, передбачених законом. Суд апеляційної інстанції, витлумачивши норми Закону № 2677-VІ, які визначають дії державного виконавця, дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов неправильно витлумачив закон та дійшов неправильного висновку, що закінчення встановленого частиною другою статті 30 Закону № 2677-VІ строку є підставою для закінчення виконавчого провадження. Суд першої інстанції не врахував, що Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Закон України «Про виконавче провадження» викладено у новій редакції. Пунктом 7 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Згідно з абзацем 3 частини п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIII порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що виконавче провадження є невід`ємною частиною судового процесу, метою якого є примусове виконання обов`язкових судових рішень. Виконавче провадження має здійснюватися в порядку передбаченому законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі. У частині другій статті 30 Закону № 2677-VІйдеться про строки вчинення виконавчих дій, передбачених статтею 32 Закону № 2677-VІ, а в пункті 6 частини першої статті 49 Закону № 2677-VІ- про визначені законом строки накладення певних видів стягнення, що не є тотожними поняттями. Встановлений частиною другою статті 30 Закону № 2677-VІстрок унормовує діяльність суб`єктів, які здійснюють виконавче провадження, і забезпечує права стягувачів на своєчасне виконання рішення. За своєю правовою природою цей строк не є преклюзивним, після його спливу не припиняються зобов`язання держави щодо виконання судових рішень, не припиняється і зобов`язання боржників у виконавчому провадженні. Отже, цей строк не можна розглядати як законну підставу уникнення боржником чи державою відповідальності за невиконання судового рішення. За відсутності у справі даних про наявність обставин, існування яких не включається у строк здійснення виконавчого провадження, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що такий строк сплинув. Проте суд неправильно витлумачив закон та дійшов помилкового висновку, що сплив встановленого частиною другою статті 30 Закону № 2677-VІ строку є підставою для закінчення виконавчого провадження. Такий висновок суду суперечить змісту Закону № 2677-VІ. Висновок суду апеляційної інстанції, що із вказаних ОСОБА_1 у скарзі підстав виконавче провадження не може бути завершене, тому рішення державного виконавця Брандальського Д. С. про звернення стягнення на пенсію боржника прийняте до фактичного і повного виконання рішення суду, не суперечить Закону і не порушує права боржника. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 травня 2018 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко