Постанова КЦС ВС № 754/14418/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 жовтня 2019 року м. Київ справа № 754/14418/16-ц провадження № 61-20914св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року, ухвалене у складі судді Журавської О. В., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначило, що 20 квітня 2012 року ОСОБА_1 став клієнтом банка, звернувшись із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, і отримав кредитну карту, на яку у подальшому встановлено кредитний ліміт у розмірі 6 000 гривень із сплатою 30% на рік за користування кредитом та кінцевим терміном повернення кредитних коштів, що відповідає строку дії карти. Підписанням анкети-заяви відповідач засвідчив свою згоду на те, що ця анкета разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банка складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено, що банк може в односторонньому порядку змінювати кредитний ліміт, а також розмір процентів за користування кредитом. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 не виконує зобов`язання з погашення кредитної заборгованості і на 31 жовтня 2016 року має заборгованість у розмірі 52 583,60 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 5 825 гривень, заборгованість за процентами - 40 878,43 гривень, заборгованість за пенею і комісією - 2 900 гривень та штрафи - 500 гривень (фіксована частина) і 2 480 гривень (процентна складова). За таких обставин АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 52 583,60 гривень. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 52 583,60 гривень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту існування між сторонами договірних правовідносин і порушення ОСОБА_1 обов`язку з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у нього заборгованості, яку відповідач добровільно не погашає. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанцій, апеляційний суд погодився з висновками про існування між сторонами договірних правовідносин і наявність у відповідача заборгованості за кредитом, процентами, комісією, пенею і штрафами у загальному розмірі 52 583,60 гривень, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності у нього заборгованості за кредитом, так як у серпні 2013 року він у повному обсязі погасив заборгованість одноразовим платежем у сумі більш, ніж 5 000 гривень, після чого банк не повідомляв його про наявність будь-якої заборгованості. На думку заявника, банк не довів існування у нього боргу належними і допустимими доказами, зокрема, випискою за рахунком. Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з нього неустойки, яка нарахована банком за період, що перевищує спеціальну позовну давність, встановлену частиною другою статті 258 ЦК України, у один рік. Вказує, що суди помилково не застосували наслідки спливу позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва та від 16 лютого 2017 року і ухвали Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року до закінчення касаційного розгляду справи. Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У 2018 році справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у якій зазначив про свою згоду на те, що ця анкета разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банка складає між ним і банком договір про надання банківських послуг. У анкеті-заяві зазначено, що Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку і позичальник, підписуючи анкету, зобов`язується виконувати їх вимоги і регулярно ознайомлюватися з внесеним до них змінами на сайті банку. Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг клієнт надає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, а також дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Оцінивши поданий АТ КБ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості, суди встановили, що ОСОБА_1 на 31 жовтня 2016 року нараховано борг у сумі 52 583,60 гривень, з них: заборгованість за кредитом - 5 825 гривень, заборгованість за процентами - 40 878,43 гривень, заборгованість за пенею і комісією - 2 900 гривень та штрафи - 500 гривень (фіксована частина) і 2 480 гривень (процентна складова).

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд погодився, що сторони уклали договір про надання банківських послуг, зміст якого зафіксований в кількох документах: анкеті-заяві, Умовах та правилах надання банківських послуг і Тарифах банка. ОСОБА_1 умови цього договору не виконував і має заборгованість у зазначеному позивачем розмірі, правильність нарахування якої він не спростував. Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними. Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на дату укладення кредитного договору, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частинами першою і третьою статті 530 ЦК України передбачено, що у разі встановлення у зобов`язанні строку (терміну) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Увипадку невстановлення строку (терміну) виконання боржником обов`язку, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Статтями 610, 611 ЦК Українивстановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови таких договорів у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений. АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, послалося на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи з обслуговування кредитної карти «Універсальна», зафіксовані у довідці про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», як на невід`ємні частини договору про надання банківських послуг. Додані до позовної заяви примірник Умов та правил надання банківських послуг і довідка про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», у якій викладені тарифи з обслуговування кредитної карти «Універсальна», позичальником ОСОБА_1 не підписані і у судах попередніх інстанцій відповідач заперечував обізнаність про конкретні умови та тарифи обслуговування його кредитної карти. При перевірці правильності висновків суду першої інстанції щодо статусу Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів з обслуговування кредитної карти «Універсальна» як невід`ємних частин договору про надання банківських послуг, суд апеляційної інстанції передчасно погодився із можливістю застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України щодо договору приєднання і не врахував, що Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банка, розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися за період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Зміст цих Умов і Тарифів повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони правовідносин - банку, який може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування за власним рішенням. Вказане надає кредитору можливість подати в суд примірники Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів банку у тій редакції, що найбільш сприятлива для вирішення справи на користь банка. Тобто за відсутності доказів того, що саме додані до позову Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку розумівпозичальник при поданні анкети-заяви, ознайомився та погодився із ними, ці Умови та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма укладеного із відповідачем договору про надання банківських послуг. Такі висновки узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального права, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Допущене судом апеляційної інстанції неправильне застосування статей 207, 626, 628, 634, 638, 1054 ЦК України при перегляді цієї справи дає суду касаційної інстанції визначені частиною третьою статті 400 ЦПК України підстави вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги. Так, при зверненні до банка 20 квітня 2012 року ОСОБА_1 підписав лише анкету-заяву, у якій не визначено розмір процентної ставки за користування кредитом, комісії і штрафних санкцій, а лише зазначено про бажання отримати кредитну карту «Універсальна» із бажаним кредитним лімітом у сумі 3 000 гривень. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про вступ сторін у договірні правовідносини на умовах, які зафіксовані, крім анкети-заяви, також в Умовах та правилах надання банківських послуг і Тарифах з обслуговування кредитної карти «Універсальна», апеляційний суд не надав належної оцінки доданим до позовної заяви примірнику цих Умов і довідці про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», які не підписані відповідачем, і не встановив, чи можуть ці документи вважатися складовими укладеного сторонами договору, врегульовувати спірні правовідносини і встановлювати розмір та підстави стягнення процентів, комісії і неустойки. Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредита у сумі 5 825 гривень як фактично отриманих і використаних ним грошових коштів, суд апеляційної інстанції не перевірив викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача про здійснення ним платежів у рахунок погашення заборгованості і не встановив, на погашення яких складових боргу та у якій черговості банк зараховував ці кошти. Пославшись на те, що заявник не надав доказів здійснення таких платежів, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив поданий банком розрахунок заборгованості, у якому відображені внесені у рахунок погашення кредиту суми, та не перевірив, яким є дійсний розмір заборгованості заявника за тілом кредита з урахуванням їх сплати. Згідно зі статтею 303 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час перегляду справи апеляційним судом, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. У порушення зазначених положень цивільного процесуального законодавства суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні справи, а також не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо погашення заявником кредитної заборгованості та не перевірив порядок зарахування цих сум, що є необхідним для визначення наявності у ОСОБА_1 заборгованості та її дійсного розміру. Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, допустив порушення цивільного процесуального законодавства, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права при визначенні статусу Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів з обслуговування кредитної карти «Універсальна» як невід`ємних частин договору про надання банківських послуг, не встановив наявність правових підстав для нарахування ОСОБА_1 процентів, комісії і штрафних санкцій, а також не з`ясував дійсний розмір заборгованості відповідача за тілом кредита з урахуванням здійснених ним платежів, постановлена судом апеляційної інстанції ухвала не може вважатися законною і обґрунтованою, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, встановити, чи врегульовують додані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг і довідка про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» правовідносини сторін, перевірити наявність правових підстав для нарахування ОСОБА_1 процентів, комісії і штрафних санкцій, передбачених Умовами і Тарифами, надати належну оцінку доводам заявника щодо здійснення ним платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості, перевірити порядок зарахування таких сум та, встановивши, яким є дійсний розмір заборгованості позичальник за тілом кредита, ухвалитисудове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов