Постанова Київський апеляційний суд № 755/3288/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/7027/2020 Головуючий у 1-й інстанції: Галаган В.І. 755/3288/20 Доповідач-Чобіток А.О. ПОСТАНОВА Іменем України 05 травня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року в справі за заявою Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про видачу судового наказу, боржник: ОСОБА_1 ,- у с т а н о в и в: У лютому 2020 року КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу, боржник: ОСОБА_1 . Ухвалою від 28.02.2020 року Дніпровський районний суд міста відмовив у видачі судового наказу з тих підстав, що надане заявником платіжне доручення від 11.02.2020 року № 1056 не містить відомості про те, за яку саме заяву сплачено судовий збір у розмірі 210,20 грн.. Не погоджуючись з указаною ухвалою суду, представник заявника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, з тих підстав, що норми чинного законодавства, а також приклад заповнення графи «Призначення платежу», який розміщений на офіційному сайті суду, не встановлюють жодних обов`язкових вимог до платника судового збору стосовно необхідності вказувати ним у реквізиті «призначення платежу» відомості про прізвище, ім`я та по батькові боржника, до якого платник судового збору звертається із заявою про видачу судового наказу. Крім того, не заповнення банком платника на платіжному дорученні реквізитів «Дата надходження» і «Дата виконання», а банком стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» не є підставою для повернення заяви про видачу судового наказу, оскільки суд перед прийняттям заяви про видачу судового наказу самостійно перевіряє сплату заявником належної суми судового збору. Заслухавши доповідь судді, перевіривши відповідність оскаржуваної ухвали нормам процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до наступного. Установлено, що в лютому 2020 року КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу, боржник: ОСОБА_1 , надавши на підтвердження сплати судового збору платіжне доручення № 1056 від 11.02.2020 року у графі якого «Призначення платежу» зазначено «Судовий збір за позовом КП «Житло-сервіс», Дніпровський районний суд м. Києва». Ухвалою від 28.02.2020 року Дніпроаський районний суд міста Києва відмовив у видачі судового наказу. Постановляючи вказану ухвалу, суд послався на те, що надане заявником платіжне доручення від 11.02.2020 року № 1056 не містить відомості про те, за яку саме заяву сплачено судовий збір у розмірі 210,20 грн..З огляду на відсутність належних доказів сплати заявником судового збору за звернення до суду із заявою про видачу судового наказу, наявні правові підстави для відмови у видачі судового наказу. У пункті 26 Постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10 Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI«Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)). Відповідні документи подаються до суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, а також платіжне доручення, яке за формою не відповідає наведеним вимогам, не можуть бути належним доказом сплати судового збору. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 163 Цивільного процесуального кодексу України, до заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору. Згідно ізп. 1 ч. 1 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу. Як убачається із платіжного доручення від 11.02.2020 року № 1056, яке надавалось заявником на підтвердження сплати судового збору за видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , то останнє дійсно не містить відомостей про те, за яку саме заяву сплачується судовий збір. Так, заявник подає заяву про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , проте на підтвердження сплати судового збору подає платіжне доручення за яким судовий збір сплачено не за заявою про видачу судового наказу, а за позовом. При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу заяви про видачу судового наказу, боржником за яким є ОСОБА_1 , заявником сплачено судовий збір, відсутня, а отже суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додане заявником платіжне доручення не є належним доказом сплати судового збору за даною заявою. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд перед прийняттям заяви про видачу судового наказу самостійно перевіряє сплату заявником належної суми судового збору, на увагу не заслуговують, оскільки в платіжному дорученні від 11.02.2020 року № 1056 відсутня будь-якаінформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу даної заяви сплачено судовий збір. Та обставина, що приклад заповнення графи «Призначення платежу», розміщений на офіційному сайті суду і за вказаним прикладом заявником зазначено «призначення платежу», на висновок суду першої інстанції не впливає, оскільки заповнення платіжного доручення повинно відбуватись відповідно до роз`яснень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведених вище та з розумінням того, що подаючи заяву про видачу судового наказу, необхідно зазначати інформацію, яка б ідентифікувала, за що саме сплачено судовий збір, зважаючи і на те, що на офіційному сайті суду, зазначено лише загальний приклад. Відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Отже, заявник не позбавлений права повторно звернутися із заявою про видачу судового наказу з поданням належного доказу сплати судового збору. За таких обставин, ухвала суду є законною та обґрунтованою, правові підстави для скасування якої, відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий : А.О. Чобіток Судді: О. В. Немировська Т. І. Ящук