Постанова Полтавський апеляційний суд № 528/36/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 528/36/20 Номер провадження 22-ц/814/1346/20Головуючий у 1-й інстанції Шевченко В. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Дорош А.І., Панченка О.О., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Рябека Русланом Миколайовичем, та ОСОБА_2 на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 11 березня 2020 року (ухвалене суддею Шевченко В.М., повний текст рішення складено 11 березня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - В С Т А Н О В И В : У січні 2020 роуку ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує його право на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації інформацію, розповсюджену відповідачем ОСОБА_2 в мережі інтернет на загальнодоступних сторінках соціальної мережі www.facebook. com « ОСОБА_2 » та «ІНФОРМАЦІЯ_3 », де розміщено повідомлення: « ІНФОРМАЦІЯ_4», зокрема, що мер був за кермом і п`яний, як ціп, бо розбив службове авто в драбадан, на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. Позивач вказує, що вказана інформація, яка є недостовірною та не відповідає дійсності, була поширена на загальнодоступній сторінці групи « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка має 14 587 учасників, серед яких є його виборці - мешканці Гребінківської міської об`єднанної територіальної громади, депутати Гребінківської міської ради та підлеглі. Оскільки, ОСОБА_1 займає посаду голови міста, то поширення окресленої інформації створює негативну соціальну оцінку серед мешканців місцевої громади, чим порушує немайнові права позивача на честь, гідність та ділову репутацію. Способом захисту в позові визначено спростування поширеної інформації у спосіб, в який вона була поширена. Крім цього, позивач вказує, що внаслідок порушення його немайнових прав він має право на стягнення моральної шкоди, яку визначає розміром в 100 000,00 грн, розмір якої визначено від глибини душених страждань позивава, ступеня вини відповідача, приниження честі, гідності та ділової репутації. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 11 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_3 у соціальній мережі Facebook на сторінках « ОСОБА_2 » та « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а саме: «Злі язики кажуть, що був за кермом сам мер і п`яний як ціп бо розбив службове авто в драбадан на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. ІНФОРМАЦІЯ_4». Зобов`язано ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію: «Злі язики кажуть, що був за кермом сам мер і п`яний як ціп бо розбив службове авто в драбадан на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. ІНФОРМАЦІЯ_4»; у спосіб її поширення ІНФОРМАЦІЯ_6 - шляхом розміщення спростування недостовірної інформації вказаного змісту на сторінках «ОСОБА_2 » та «ІНФОРМАЦІЯ_3» у соціальній мережі Facebook протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч грн. 00 коп). Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 2 522,40 грн (дві тисячі п`ятсот двадцять дві грн 40 коп). У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 90 000,00 грн (дев`яносто тисяч грн 00 коп) - відмовлено. Відмовлено ОСОБА_1 у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу. З вказаним рішеннямсуду не погодилися сторони по справі позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 та оскаржили його в апеляційному порядку. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рябека Р.М. вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягнутої з відповідача грошової компенсації заподіяної моральної шкоди та відмови позивачу у відшкодуванні йому понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу винесене з порушенням норм матеріального права, та через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що йому було завдано значної моральної шкоди - втрати немайнового характеру внаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації як громадського діяча, ускладнення подальшгого активного громадського життя, ускладнення відносин з громадськістю, як керівника, ускладнення відносин з оточуючими, що негативно сприймають нібито вчинені дії позивача та поширену інформацію, про яку йдеться у зазначеній статті. Вказує, що розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою, тому позивач вважає, що компенсація за спричинену йому моральну шкоду в сумі 100 000 грн, відповідатиме ступеню спричиненої йому моральної шкоди. Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині відмови позивачу у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу. В зв`язку з чим, прохав частково скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити в оскаржуваних частинах нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 100 000 грн, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката згідно квитанції в сумі 30770 грн. 50 коп. Відповідач ОСОБА_2 вважає, що вказане рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому прохав його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що він не є автором спірної інформації, оскільки вказана інформація була розповсяджена в системі «Інтернет», а він порширив її на своїй сторінці в « Фейсбук » та сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Вказує, що в пошереній на його сторінці інформації сам він не звинувачував позивача в тому, що ОСОБА_1 п`яний розбив авто, а поширив інформацію, про службову особу - голову міста, яка потребувала перевірки. Вказував, що 13.01.2020 року з метою перевірити вказану інформацію він звернувся у Гребінківську міську раду з запитом на отримання інформації, після чого позивач 20.01.2020 року звернувся до суду з вказаним позовом, що він розцінює як акт помсти йому за його громадську позицію і вважає, що це пов`язано з особистою неприязністю позивача до нього. Вказує, що він як житель м. Гребінка має право знати, чи дійсно позивач як службова публічна особа дійсно розбив службовий автомобіль і чи дійсно він перебував у стані алкогольного сп`яніння. Вважає, що його залучено як неналежного відповідача, оскільки не він автор інформаційного матеріалу та власник веб-сайта. Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції відмовляючи йому в задоволенні заяви щодо проведення розгляду вказаної справи в порядку загального провадження, не врахував те, що вказана справа має для нього суттєве значення і має значний суспільний інтерес для громади м. Гребінка і Гребінківської ОТГ, чим порушив вимоги ч.3 ст. 274 ЦПК України. Відповідач по справі ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в якому підтримуючи висновки суду в оскажуваній ним частині та наводячи доводи на спростування доводів позивача, прохав апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив. Судове засідання проводилося в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення сторін згідно положень передбачених ч.13 ст.7 ЦПК України, та ч.2 ст. 369 ЦПК України, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, прийшов до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у соціальній мережі www.facebook.com на загальнодоступних сторінках « ОСОБА_2 » та « ІНФОРМАЦІЯ_3 » розміщено повідомлення: « Злі язики кажуть, що був за кермом сам мер і п`яний як ціп бо розбив службове авто в драбадан на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. ІНФОРМАЦІЯ_4». Як вбачається з дослідженого судом письмового доказу, відповідну інформацію відтворено на фото автомобіля сірого кольору, марки RENAULN, державний номер НОМЕР_1 . Відповідний матеріал розміщеноу мережі www.facebook.com на сторінці «ОСОБА_2» та «ІНФОРМАЦІЯ_3» (а.с. 15,16). Водночас, у викладеному письмовому тексті зазначено лише загальну назву посади «мер», при цьому не конкретизовано ні місто, ні прізвище, ім`я та по-батькові особи, а далі вказується про стан алкогольного сп`яніння цієї особи, внаслідок чого було завдано певних пошкоджень службовому авто, марка та модель якого у тексті відсутні. Також, як вбачається з наданих письмових доказів, автомобіль, зображений на фото зі змістом відповідної інформації, є власністю Гребінківської міської ради - марка RENAULN, модель KOLEOS, тип НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 11). Відповідно до переліку зазначений службовий автомобіль, закріплено за міським головою (а.с. 14). Рішенням Гребінківської міської ради Полтавської області від 27.11.2017 №2 визначено повноваження Гребінківського міського голови ОСОБА_1 (а.с. 10). Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію Гребінківського міського голови ОСОБА_1 інформації, що розміщена відповідачем ОСОБА_2 у соціальній мережі www.facebook.com на сторінці «ОСОБА_2 » та «ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Складову предмету спору становить вимога позивача ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 спростувати інформацію, яка є предметом оскарження, протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію: «Злі язики кажуть, що був за кермом сам мер і п`яний, як ціп, бо розбив службове авто в драбадан, на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платників податків зліплять в кучу. ІНФОРМАЦІЯ_4.», - оскільки спірний вислів містить негативну інформацію, що носить стверджувальний характер, однак зазначені факти не відповідають дійсності з огляду на відсутність відповідного судового рішення стосовно вказаних дій із встановленням вини позивача у їх вчиненні. Разом з цим, місцевий суд зазначив, що зазначені відповідачем відомості є не оціночними судженнями, а недостовірною негативною інформацією, яка не відповідає дійсності, та є фактичним звинуваченням, що порушує презумпцію невинуватості за відсутності доказів доведеності вини позивача у порядку, передбаченому законом, тому оскаржувана інформація, яка завдає шкоди діловій репутації позивача, підлягає спростуванню у спосіб, яким вона була поширена, тобто шляхом розміщення відповідного матеріалу у соціальній мережі www.facebook.com на загальнодоступних сторінках « ОСОБА_2 » та «ІНФОРМАЦІЯ_3 » протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили. Також, суд виходячи з вимог розумності та справедливості дійшов висновку,що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у сумі 10 000,00 грн. Проте, з такими висновками суду, колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та порушують норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Відповідно до ч.1 ст.200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Згідно ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Захист честі, гідності і ділової репутації - право громадянина та юридичної особи вимагати через суд спростування недостовірної інформації (відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво), яка принижує їхню честь, гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди їхнім інтересам. Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов`язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності. Позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред`явлений особою, про яку поширено такі відомості, а також її близькими родичами, якщо відомості прямо чи посередньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку й у разі поширення таких відомостей щодо члена її сім`ї або іншого родича, який помер. Зобов`язаними суб`єктами названих правовідносин є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян чи організацій. Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до п.19 Постанови Пленуму роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»). Матеріалами справи встановлено, що інформаційний матеріал, що є предметом спору, був поширений відповідачем на загальнодоступних сторінках в соціальній мережі www.facebook.com без посилання на особу, яка, як зазначено відповідачем, є джерелом інформації, чи відповідний веб-сайт, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у даній справі, оскільки він є автором поширеної інформації та власник веб-сайту. У статті 1 Закону України «Про телекомунікації» зазначено: домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; доменне ім`я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою. Поняття «веб-сайт» міститься у наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року № 327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені. Доменне ім`я www . facebook . com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm , який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім`я www. facebook .com не відноситься до українського сегменту Інтернет. Адреса Facebook не належить до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється. Так, позивачем ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог надано роздруківку з персональної сторінки відповідача « ОСОБА_2 » та із сайту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у соціальній мережі Facebook. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву визнав, що дійсно він поширив спірну інформацію у соціальній мережі Facebook на своїй сторінці « ОСОБА_2 » та на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (а.с. 32). Доказів того, що автором даної інформації є інша особа останнім не надано. З огляду на викладене, доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що він є неналежним відповідачем у вказаній справі є необгрунтованими. Перевіркою обґрунтованості висновків суду проте, що поширена відповідачем інформація є недостовірною, є фактичним твердженням та порушує права позивача, встановлено, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку змісту та характеру даної інформації та відповідно прийшов до передчасних та необгрунтованих висновків. Зі змісту поширеної відповідачем інформації, вбачається, що на викладеному фото зображено службовий автомобіль Гребінківської міської ради, на якому міститься відповідний коментар. Зважаючи на аудиторію для якої він викладений, значна її частина зрозуміє (здогадається), що оскільки зображено службовий автомобіль міської ради, мова у коментарі стосується саме Гребінківського міського голови ОСОБА_1 . В той же час, суд першої інстанції, при визначенні характеру поширеної інформації, проводив не цілісну оцінку всього тексту коментара, а його частин окремо один від одного. На думку колегії суддів, цілісна оцінка змісту всього тексту коментара, вказує на те, що інформація яка в ньому міститься не є фактичним твердженням, а є судженням відповідача, який має вигляд роздуму у запитувальній формі. Даний коментар не містить конкретних даних про місце, час та обставини подій, про які зазначено. Відсутня в ньому і інформація, яка безпосередньо вказує на позивача. Інформація в коментарі не має стверджувального характеру, як про це зазначає суд першої інстанції. Підтвердженням характеру поширеної відповідачем інформації, є той факт, що 13.01.2020 року з метою перевірки вказаної інформації ОСОБА_2 звернувся у Гребінківську міську раду з запитом на отримання інформації. В подальшому відповідач подавав звернення до Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області про розтрату бюджетних коштів на ремонт службового авто, на що отримав підтвердження, що ДТП за участі позивача мала місце. Судом першої інстанції на вказані докази, безпідставно не звернено уваги, хоча вони також впливають на висновки щодо характеру поширеної інформації. З урахуванням вищевикладеного колегія суддів, вважає, що інформація, яка була поширена відповідачем на його сторінці не є фактичним твердженням та не містить недостовірної інформації щодо позивача, а має вигляд підсумкової інформації, яка отримана ним від місцевих мешканців та на думку автора підлягає перевірці. Тому, враховуючи інформацію, що розміщена відповідачем ОСОБА_2 у соціальній мережі www.facebook.com на сторінці «ОСОБА_2 » та «ІНФОРМАЦІЯ_3 », зміст поданої інформації, її значення для відповідного регіону, стиль викладення інформації відповідачем ОСОБА_2 , а також враховуючи, що позивач є публічною особою, щодо якого межа допустимої критики є значно ширшою, ніж для окремої пересічної особи, колегія суддів приходить до висновку, що поширена відповідачемінформація не є такою, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію. За таких обставин, судова колегія вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити. Особа, стосовно якої поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди її інтересам, честі, гідності або діловій репутації, має право крім спростування таких відомостей вимагати також відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. Враховуючи, що колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому підстав для відшкодування йому моральної шкоди та витрат на правову допомогу слід також відмовити. За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача та його представника, є необгрунтованими та не підлягають до задоволення. Також, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору у розмірі 2522,40 грн., виходячи з наступного. Відповідно до п.9 частини 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач є інвалідами ІІ групи, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. За приписами частини 6 статті 141 ЦПК України встановлено, щоякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування рішення Гребінківського районного суду Полтавськоїобласті від 11 березня 2020 року, з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого апеляційну скаргу подано його представником - адвокатом Рябека Русланом Миколайовичем - задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 11 березня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 22 травня 2020 року. Головуючий суддя : _______________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ А.І. Дорош ______________ О.О. Панченко