Постанова 4851 № 520/9627/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 р.Справа № 520/9627/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Мороза М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Зоркіна Ю.В., м. Харків) від 16.12.2019 року (повний текст складено 26.12.2019 року) по справі № 520/9627/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.10.2015 р. № 0037961701, № 0037951701 та рішення від 22.10.2015 р. № 0037941701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 10212.32 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі № 520/9627/19 позовні вимоги задоволено. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця. 18.03.2015 р. до ЄДРПОУ внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача (запис 24800060011169965) Контролюючим органом 07.08.2015 р. видано наказ № 25 про проведення планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , у якому вказано, що 19.08.2015 р. терміном 10 робочих днів буде проведено планову виїзну перевірку позивача за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 (а.с.19, т. 1). Фахівцями відповідача проведено документальну планову перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, про що складено акт від 04.09.2015 № 166/20-31-17-01-08/ НОМЕР_1 (а.с. 36-51,т.1) Під час проведення перевірки встановлено порушення: п. 177.2, п. 177.4 ст. 177, п. 167.1 ст. 167 ПК України, внаслідок чого знижено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 507557,85 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 542672,00 грн.; абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2, 8, ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого донараховано єдиний внесок у розмірі 127500,96 грн. Порушення, встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 22.10.2015 р. № 0037961701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 761336,78 грн. в т.ч. основний платіж 507557,85 грн., штрафні санкції 253778,93 грн.; № 0037951701, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 814008,00 грн., в тому числі основний платіж 542672,00 грн., штрафні санкції 271336,00 грн., рішення від 22.10.2015 р. № 0037941701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 10212,32 грн. Не погодившись з винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про порушення порядку проведення перевірки, що дає підстави вважати висновки такої перевірки передчасними. В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що в ході проведення документальної перевірки платником податків не було надано первинних документів на підтвердження витрат. Також вказав, що при прийнятті рішення суд першої інстанції неправомірно поновив строк на судове оскарження винесених податкових повідомлень-рішень та вийшов за межі предмету позову, оскільки всі судження позивача спиралися про незаконність наказу, що слугував підставою для проведення перевірки та в подальшому, винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне. Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України). Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок. При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається для забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України). Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України). Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки: - непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення); - оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом. Судовим розглядом встановлено, що в якості підстави проведення перевірки наказ від 07.08.2015 № 25 містить посилання на п. п. 77.1, 77.4 ст. 77 ПК України, якими (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки, вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. В свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження направлення на адресу позивача повідомлення про проведення перевірки від 07.08.2015 року № 64/11505/10/20-31-17-02-11 та наказу від 07.08.2015 № 25, у строки визначені ст. 77 ПК України. Крім того до матеріалів справи відповідачем не надано затвердженого належним чином плану-графіку перевірок на I квартал 2015 року, в якому передбачена перевірка позивача у зазначений період. Колегія суддів також зазначає, що як підставу проведення перевірки наказ від 07.08.2015 № 25 містить посилання на приписи п. 79.1. ст. 79 ПК України, відповідно до яких документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. В свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав для проведення перевірки, які визначені ст. 78 ПК України (в редакції, що діяла на момент вчинення спірних правовідносин), в тому числі подання позивачем заяви про його перевірку відповідно до положень п. 78.1.7 ст. 78 ПК України. Також, як було встановлено судом першої інстанції, позивачем не заперечується факт отримання наказу від 07.08.2015 р. № 25, повідомлення про проведення перевірки № 64/11505/10/20-31-17-02-11, про що також вказано в акті перевірки (а.с. 36, т. 1 зворотній бік). В той же час, що на момент призначення та проведення перевірки вказані документи містили посилання на різні види перевірок, які мають проводитися відносно позивача та відповідно підстави їх проведення, а тому після отримання вказаних вище документів, позивач скористався правом недопуску фахівців контролюючого органу до перевірки, передбаченого ст. 81 ПК України, та листом повідомив відповідача про не допуск до проведення перевірки, який був направлений на адресу контролюючого органу рекомендованою поштою (а.с. 23, т. 1). Проте, як встановлено з акту перевірки, відповідачем проведена документальна планова невиїзна перевірка у приміщенні податкового органу (а.с. 36, т. 1 зворотній бік). Колегія суддів зазначає, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист. Положення ст. 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України). Право на судовий захист відображене і у ч. 1 ст. 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у ст. 2 КАС України. Колегія суддів зазначає, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Наведений вище висновок суду спростовує доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі предмету позову, оскільки позивач при оскарженні податкових повідомлень-рішень вправі посилатися на незаконність наказу чи процедуру проведення перевірки при оскарженні таких рішень. Що стосується строків оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає, що оскільки відповідач не надав жодних доказів вручення, направлення на адресу реєстрації чи повідомлення платника податків у інший спосіб про фактичне проведення перевірки, у суду відсутні підстави вважати, що позивач знав чи міг знати про порушення його прав до 2018 року, а саме до моменту відкриття виконавчого провадження та вчинення державним виконавцем дій по стягненню на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Що стосується доводів апелянта з приводу не надання первинних документів на підтвердження витрат, колегія суддів зазначає, що в межах спірних правовідносин саме порушення порядку проведення перевірки (відсутність податкової перевірки як юридичного факту), яке потягнуло за собою недослідження податковим органом документів первинного та бухгалтерського обліку позивача, копії яких долучені до матеріалів справи, слугувало підставою для скасування податкових повідомлень-рішень, а не факт ненадання чи неналежного оформлення документів первинного бухгалтерського обліку. На підставі цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наслідки податкової перевірки у вигляді прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних санкцій не можуть бути визнані правомірними, у зв`язку із чим останні підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі № 520/9627/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі № 520/9627/19 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі № 520/9627/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 25.05.2020 року