Постанова 4851 № 440/4712/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 р.Справа № 440/4712/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Сіренко О.І., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 28.02.20 року по справі № 440/4712/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, в якому просив суд зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з невиплачених щомісячних страхових виплат з 01.07.2017 по 30.11.2019. В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 17.11.2014 перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Вказав на те, що страхові виплати у зв`язку із втратою працездатності отримував у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Полтаві Полтавської області, проте, з січня 2017 року з невідомих позивачу причин виплата страхових сум була зупинена. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 у справі №805/3040/18 визнано протиправною та скасовано постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 № 1623/794.6/794.6/17 від 11.01.2017 року. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2017 щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Зазначив, що за період з 01.01.2017 по 30.06.2017 відповідачем перераховано позивачу страхові виплати в сумі 21474,78 грн, однак, з червня 2017 року знову припинено страхові виплати у зв`язку зі скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На думку позивача, управління протиправно припинило виплату йому страхових виплат з 01.07.2017 з тих самих підстав, що і з 01.01.2017, незважаючи на наявність рішення суду. 28 лютого 2020 року рішенням Полтавського окружного адміністративного судуадміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.07.2017 щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Відповідач, не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції порушив при прийнятті рішення норми матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення питання по суті. Пояснив, що 23.06.2017 управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради рішенням № 7 скасовано дію довідки № 1603000973 від 18.11.2014 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції - ОСОБА_1 . У зв`язку із скасуванням довідки, яка є обов`язковим документом для продовження страхових виплат та згідно зі статтею 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" ОСОБА_1 було втрачено статус внутрішньо переміщеної особи. З цих підстав ОСОБА_1 було припинено подальше перерахування страхових виплат управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01.07.2017. Отже, посилаючись на викладені доводи вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 18.11.2014 № 1603000973. 18.11.2014 позивач звернувся до відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Полтаві (правонаступник - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області) із заявою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати. 11.01.2017 відповідачем прийнято постанову про припинення щомісячної страхової виплати № 1623/794.6/794.6/17, якою постановлено відповідно до статті 46 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" припинити виплату позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 3092,57 грн. Причина припинення: у зв`язку із зняттям з обліку справи потерпілого. Причина зняття: відмова потерпілого від отримання виплат; виплату припинити з 01.01.2017. Водночас, згідно з інформацією, яка зазначена у цій постанові: потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 01.04.2001, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 25.05.1993. Позивач не погодився із припиненням виплат та звернувся до суду з адміністративним позовом. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 у справі №805/3040/18 визнано протиправною та скасовано постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 № 1623/794.6/794.6/17 від 11.01.2017. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2017 щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Сторонами не заперечується поновлення позивачеві виплати страхових виплат з 01.01.2017 по 30.06.2017. 23.06.2017 управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради рішенням № 7 скасовано дію довідки № 1603000973 від 18.11.2014 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або районупроведення антитерористичної операції - ОСОБА_1 . Листом від 30.09.2019 №09-01013/2028 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області повідомлено позивачу, що у зв`язку із скасуванням довідки, яка є обов`язковим документом для продовження страхових виплат та згідно зі статтею 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" ОСОБА_1 припинено подальше перерахування страхових виплат управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області з 01.07.2017. Позивач не погодився із припиненням виплат та звернувся до суду із даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зміна місця проживання позивача або скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченими законом підставами для припинення страхових виплат, отже, відповідач припинив ОСОБА_1 страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав, чим порушив право позивача на отримання страхових виплат. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі - Закон № 1105-XIV). Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105 встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 3 Закону №1105 визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3). Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII). Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами. ( стаття 14 Закону №1706-VII ) Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до п. 1.2 Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 року № 27 (далі - Порядок № 27), внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 року № 1105-ХІУ (зі змінами та доповненнями) безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Пунктом 3.1. Порядку № 27 встановлено, що для продовження раніше призначених страхових виплат внутрішньо переміщена особа подає такі документи: заяву; копію довідки про взяття на облік; рішення Комісії (у разі наявності на момент подачі документів); копію паспорта або документа, що посвідчує особу; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків або-паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). Копії документів засвідчуються працівником управління (відділення) при пред`явленні оригіналів. Згідно п. 3.7 Порядку № 27 щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат. Згідно ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Відповідно до ст. 12 Закону № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування (ч. 10 ст. 7 № 1706-VII). За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі-постанова № 365) установлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб". Відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 18.11.2014 року позивач звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік, як внутрішньо переміщеної особи, та продовження страхових виплат. Зазначені виплати позивачем отримані з 01.11.2014 по 30 червня 2017 року включно. 23.06.2017 року управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради рішенням № 7 скасовано дію довідки № 1603000973 від 18.11.2014 року про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції - ОСОБА_1 . Так, з 01.07.2017 року, ОСОБА_1 припинено подальше перерахування страхових виплат у зв`язку із скасуванням довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 18.11.2014 №1603000973. При цьому, колегія суддів зауважує, що перелік підстав, відповідно до яких здійснюється припинення соціальних виплат, визначено частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону. Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Зазначений перелік підстав для припинення виплати страхових виплат і надання соціальних послуг розширеному тлумаченню не підлягає. Матеріалами справи підтверджено, що рішення про припинення позивачу страхових виплат Управлінням не приймалось. В якості підстави для припинення страхових виплат позивачу відповідач посилається на лист Управління праці і соціального захисту населення Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 23.06.2017 №09-5930, яким з`ясовано, що дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.11.2014 №1603000973 скасовано. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц зазначено, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району антитерористичної операції, не може бути підставою для невиплати коштів, які належать особі згідно з законом. Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом апеляційної інстанції. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження. Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України. Отже, колегія суддів вказує на те, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються лише у випадках, прямо передбачених Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а не на підставі постанови Кабінету Міністрів України. За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" № 365 від 08 червня 2016 року, є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміна місця проживання позивача або скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченими законом підставами для припинення страхових виплат. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на зазначене, вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що, у спірних правовідносинах відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотриманням вимог чинного законодавства. Отже, призупиняючи позивачеві страхові виплати за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання страхових виплат. Конституційний Суд України у рішенні (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2, зазначено, що приймаючи конкретне рішення, адміністративний орган влади має, зокрема, дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 та тексті свого рішення у справі "Пічкур проти України" (№ 10441/06) право на отримання пенсії не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "Фабіан проти Угорщини" (№ 78117/13) відповідно до прецедентного права Суду, відмінність у ставленні є дискримінаційною в світлі статті 14, якщо вона "не має об`єктивного та розумного обґрунтування", тобто, якщо вона не переслідує "легітимну мету" або якщо немає "розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, що переслідується". У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). У рішенні /пункт 25/, прийнятому у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Таким чином, припиняючи нарахування та виплату позивачу з 01.07.2017 щомісячної грошової суму у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання страхових виплат, тоді як право на отримання таких виплат є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини зазначає, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс - Адам II проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини"). У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання допомоги передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином на них поширюється режим "існуючого майна". Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Оскільки обраний судом спосіб захисту права (інтересу) повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, колегыя суддыв погоджуэться з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.07.2017 щомісячну грошову суму у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В даному випадку відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність припинення позивачу страхових виплат. Твердження апелянта про те, що виплати без довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції є порушенням вимог чинного законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене не може бути покладено в основу невиконання державними органами своїх зобов`язань, зокрема, відсутність вказаної довідки не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат. Отже, колегія суддів відхиляє доводи апелянта з огляду на вищенаведені висновки та встановлені судом обставини. За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, які підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 року по справі № 440/4712/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 25.05.2020 року