Постанова 4851 № 520/14534/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Заічко О.В. 15 травня 2020 р.Справа № 520/14534/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді - Мельнікової Л.В., суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. , за участю секретаря судового засідання - Білюк Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - встановила: 28.12.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати страхових виплат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому суми страхових виплат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018, допустивши негайне виконання рішення суду у межах платежу за один місяць. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що невиплата відповідачем заборгованості суми страхових виплат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018 є протиправною, оскільки реалізація ним права на вільний вибір місця проживання не може бути підставою для позбавлення права на отримання належних страхових сум. У відзиві на адміністративний позов відповідач, не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1 , зазначив, що страхові виплати позивачу було припинено з 01.12.2017 на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам № 43 від 15.11.2017, яке позивачем не оскаржувалось. Посилався на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження фактичного перебування у спірний період за місцем обліку внутрішньо-переміщеної особи. Також вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав без поважних причин. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Так, судовим рішенням зобов`язано Харківське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми страхових виплат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018 включно. У задоволенні решти позову - відмовлено. Судове рішення вмотивовано тим, що позивач має право на отримання страхових виплат, як особа, що втратила працездатність від професійного захворювання, з часу первинного призначення страхових виплат, тому у відповідача не має підстав для невиплати заборгованості зі страхових виплат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018. Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні вимог позивача. В обґрунтування поданої апеляційної скарги, відповідач вказує, що страхові виплати позивачу припинені у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця мешкання, та продовжені на підставі поданої заяви та діючої довідки з місяця звернення у відповідності до законодавства. Також зазначає, що рішення № 43 від 15.11.2017 судом не скасовано, тому у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу сум страхових виплат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018, оскільки у цей період позивач не мав статусу внутрішньо-переміщеної особи. Посилався також на те, що у відповідача відсутня особова справа ОСОБА_1 , вона перебуває на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Антрацит Луганської області, тому підстав для виплати страхових сум за відсутності за місцем проживання також немає. Також вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав без поважних причин. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Позивачем судове рішення в апеляційному порядку не оскаржено. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав. Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою та перебуває на обліку у відповідача, як отримувач страхових виплат, оскільки має місце факт зареєстрованого страхового випадку профзахворювання, за висновком МСЕК від 31.03.2010 позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності 50% та ІІІ групу інвалідності безстроково (а.с. 7, 10). Листом № 15.02-14/7192 від 09.12.2019 позивачу надано відповідь на його заяву від 03.12.2019, в якій вказано, що з 01.12.2017 страхові виплати припинено на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам № 43 від 15.11.2017, та поновлено з місяця звернення з заявою від 22.05.2018 про продовження раніше призначених страхових виплат та надання довідки управління соціального захисту населення Адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 15.12.2014 № 6326005543 про фактичне місце проживання. При цьому, нараховані виплати сплачені у повному обсязі та заборгованості немає (а.с. 6). Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до положень ст. 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону. Як передбачено положеннями п. 3 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 (далі - Порядок № 365), структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо перемішеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. Відповідно положень п. 6 Порядку № 365, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім`ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з`явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. Як передбачено п. 12 Порядку № 365, соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. При цьому, положеннями ст. 14 Закону № 1706-VII встановлено, що внутрішньо перемішені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо перемішеними особами. Відповідно до приписів ст. 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідно положень ст. 46 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Як передбачено положеннями п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за № 6/26451 (далі - Порядок № 20). Відповідно до п. 1 Розділу 3 Порядку № 20 особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред`явленні оригіналів. Як установлено судовим розглядом, страхові виплати позивачу припинено у зв`язку із встановленням факту відсутності особи за фактичним місцем проживання/перебування. Втім, колегія суддів зазначає, що положеннями ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено. Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці». За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що рішення, що викладене у формі протоколу № 43 від 15.11.2017 є необґрунтованим та порушує права позивача. Колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частинами 1 та 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Колегія суддів зазначає, що Конституцією України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24). Окремо Верховний Суд зазначив, що неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяців. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Таким чином, право позивача на отримання страхових виплат є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. За наведених обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду із даним позовом. Інші доводи апеляційної скарги означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року, - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова у повному обсязі складена і підписана 25 травня 2020 року.