Постанова 4813 № 500/8484/18

Номер провадження: 22-ц/813/1593/20 Номер справи місцевого суду: 500/8484/18 Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Громіка Р.Д., Дрішлюк А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,- В С Т А Н О В И В: 03 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . 24 жовтня 2018 року під час відсутності вдома ОСОБА_2 була затоплена належна їй квартира, у зв`язку із чим майну позивача була заподіяна матеріальна шкода. Відповідно до акту КП «Ізмаїльського ВУВКГ» від 25 жовтня 2018 року в квартирі АДРЕСА_1 сталося залиття, яке було спричинено протіканням сифону у ванній кімнаті в квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до акту від 29 жовтня 2018 року майстрами КП «Житсервіс-2» проведено обстеження квартири належної позивачці та виявлено, що у спальні на стіні та на стелі утворились жовті плями площею 1,2 кв.м., шпалери мокрі, з жовтими розводами, почали відклеюватися; в ванній кімнаті на стіні та підлозі видно сліди затоплення, впала вентиляційна решітка, сама вентиляційна шахта волога, в квартирі відчувається стійкий запах вогкості. 05 листопада 2018 року позивачкою було направлено лист відповідачу з проханням відремонтувати ушкодження квартири, однак відповідачка усно повідомила, що не збирається компенсувати заподіяну матеріальну шкоду. 08 листопада 2018 року позивачка звернулася до ТОВ «Експерт-текнор» для визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної в результаті залиття квартири. За проведення вищезазначеного експертного дослідження було сплачено 1 000 грн.. Відповідно до звіту експерта №034-11 від 14 лисьтопада 2018 року розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири складає 6 600 грн.. Також позивачкою понесені інші витрати: 80 грн. - сплата за копії документів до суду, 32,40 грн. - надіслання поштових відправлень, 704,80 грн. - судові витрати. У зв`язку із зазначеним ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом та просила суд стягнути на її користь з відповідачки ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 6 712,40 грн., витрати за проведення експертного дослідження у розмірі 1 000 грн., та судовий збір у розмірі 704,80 грн.. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Відповідачка ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов не визнали, надали відзив на позовну заяву, в якому вказали, що заперечують проти задоволення позову з наступних підстав. Працівниками КП «ІВУВКГ» був складений акт про затоплення, акт складений без участі сторонніх свідків. Яким чином була встановлена її вина не зрозуміло. Складений акт №19 від 25 жовтня 2018 року не відповідає вимогам Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005р. №76, якими встановлено, що у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт (додаток 4) та, що саме в ньому повинно бути відображено. При складені акту не були присутні мешканці квартири АДРЕСА_2 , з актом не були ознайомлені власники квартири АДРЕСА_2 . Також, в акті не зазначено, що мешканці зазначеної квартири відмовились від підпису. Крім того, акт складений неповноважною комісією, без участі ОСОБА_1 або інших не заінтересованих свідків, відповідачка вважає, що акт не може бути належним та допустимим доказом у справі. Шкода визначена звітом про незалежну майнову шкоду ТОВ «Експерт-Текнор» від 14.11.2018р. ґрунтується лише на описі пошкоджень, наявних в квартирі, без зазначення давності їх виникнення, а тому не може бути доказом вини відповідача та не відображає дійсну причину залиття квартири. В судовому засіданні 18 листопада 2019 року відповідачка ОСОБА_1 була допитана у якості свідка. Згідно її пояснень, вона взагалі не затоплювала квартиру АДРЕСА_3 , позивачка та її син здійснювали на неї тиск, вимагали заплатити за ремонт у їх квартирі. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року позов задоволено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 22 травня 2020 року. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, що містяться у відзиві ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Власник, зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Згідно пункту 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року №572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством. За змістом статей 10, 151 ЖК УРСР та пункту 6 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572, громадяни (власники, наймачі квартир) зобов`язані дбайливо ставиться до квартир, здійснювати своєчасне проведення їх ремонту, забезпечувати технічне обслуговування конструктивних елементів і технічного обладнання, санітарне обслуговування допоміжних приміщень і прибудинкової території. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди (частина друга статті 11 ЦК України). Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). (частина перша та друга статті 22 ЦК України). Згідно частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №2537 від 14 листопада 1997 року (а. с. 7). Відповідачка ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_4 , що розташована поверхом вище над квартирою АДРЕСА_3 . 25 жовтня 2018 року в квартирі АДРЕСА_1 відбулось залиття приміщень квартири водою у зв`язку із протіканням сифону у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 , що розташована поверхом вище, внаслідок чого було пошкоджено стелі та стіни приміщень спальної і ванної кімнат, що підтверджується: актом від 25.10.2018р., складеним працівниками КП «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яким встановлено, що 25 жовтня 2018 року сталося затоплення квартири АДРЕСА_1 , причина залиття: протікання сифону у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 , затоплення квартири АДРЕСА_3 відбувається систематично (а. с. 35); актом від 29.10.2019р., складеним комісією у складі майстрів КП «Житсервіс-2» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за результатами обстеження квартири АДРЕСА_1 на предмет затоплення у присутності мешканця квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , яким встановлено, що в спальні мокра жовта пляма на стелі та на стіні площею 1,2 кв.м., шпалери мокрі у жовтих розводах, відклеюються; у ванній кімнаті на кафельній плитці сліди затоплення, впала вентиляційна решітка,у венканалі мокра штукатурка, стеля обшита вагонкою, в квартирі запах вогкості. Причиною затоплення встановлено протікання сифону у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 (а. с. 9); показаннями свідка ОСОБА_3 , який є працівником КП «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» та приймав участь у складенні акту від 25.10.2018р., у судовому засіданні засвідчив факти викладені в акті, а саме, те, що 25 жовтня 2018 року було затоплення квартири АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , що знаходиться поверхом вище. При огляді квартири АДРЕСА_2 господарка не заперечувала, що залиття в квартирі АДРЕСА_3 сталося з її вини, говорила, що будуть робити ремонт, він з колегою повідомив господарку квартири АДРЕСА_2 про складання акту; показаннями свідка ОСОБА_4 , який є працівником КП «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» та приймав участь у складанні акту від 25.10.2018р., в судовому засіданні засвідчив, що 25 жовтня 2018 року при огляді квартири АДРЕСА_2 та складанні акту було встановлено, що під ванною у квартирі АДРЕСА_2 було протікання сифону. В квартирі АДРЕСА_3 були явні ознаки затоплення, капало зі стель у ванній кімнаті та в коридорі; показаннями свідка ОСОБА_5 , який є працівником КП «Ізмаїльське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» та підписав акт від 25.10.2018р., у судовому засіданні засвідчив факти викладені в акті, а саме, те, що 25 жовтня 2018 року було затоплення квартири АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , що розташована поверхом вище, та зазначив, що господарка квартири АДРЕСА_2 відмовилася від підпису в акті; звітом ТОВ «Експерт-Текнор» від 14.11.2018р. про незалежну оцінку майнової шкоди, завданої власнику квартири АДРЕСА_1 , складеним суб`єктом оцінюючої діяльності ОСОБА_8 , яким встановлено, що внаслідок затоплення квартири АДРЕСА_3 з верхнього поверху вартість матеріальної шкоди без урахування НДС становить 6 600 грн. (а. с. 14 39). За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з вини відповідачки ОСОБА_1 , яка недбало становилася до санітарно-технічного обладнання в ванній кімнати квартири АДРЕСА_2 , що привело до протікання сифона, внаслідок чого відбулось залиття приміщень квартири АДРЕСА_1 та позивачу ОСОБА_2 завдана майнова шкода в розмірі 6 600 грн.. Позивач ОСОБА_2 понесла та документально підтвердила сплату судових витрат у зв`язку з розглядом справи: судового збору при подачі позовної заяви в сумі 704,80 грн. (а. с. 1), на проведення оцінки шкоди у сумі 1 000 грн. (а. с. 12), зі сплатою за копії документів, наданих до суду, у сумі 80 грн. (а. с. 13) та за надіслання поштових відправлень від 05 листопада 2018 року на сповіщення відповідачки ОСОБА_9 про проведення оцінки шкоди у сумі 32,40 грн., тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що у зв`язку із задоволенням позову вказані витрати підлягають присудженню на її користь з відповідачки ОСОБА_10 згідно положень статті 141 ЦПК України. Посилання відповідачки ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, що позивачем не доведено те, що залиття квартири АДРЕСА_3 водою відбулось з вини відповідача, не приймаються до уваги з таких підстав. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а саме, наявність правових підстав для покладання цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану залиттям квартири АДРЕСА_3 на відповідача ОСОБА_1 , а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача ОСОБА_1 , яка повинна довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди. Однак в судовому засіданні ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_1 не надала ніяких доказів на спростування своєї вини у завданні позивачу шкоди. Так, у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Таким чином, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативним наслідками. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Розглядаючи аналогічні справи, Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №463/2473/15 (провадження №61-25053св18), у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №522/22726/15 (провадження №61-25847св18), зробив правовий висновок про те, що «відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України. При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Згідно частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини». Дійсно, Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року №927/11207 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку №4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_1 стверджувала, що складені акти про залиття квартири, його характер та причини від 25 жовтня 2018 року та від 29 жовтня 2018 року не відповідають формі, зазначено у додатку №4 цих Правил, допитані в судовому засіданні свідки дають неправдиві свідчення. Проте, судом першої інстанції з достовірністю та об`єктивністю встановлено, що надані позивачем належні, допустимі та достовірні докази, а саме, складені акти про залиття квартири, його характер та причини від 25 жовтня 2018 року та від 29 жовтня 2018 року у сукупності з показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 доводять факт залиття квартири АДРЕСА_3 внаслідок протікання сифону у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 , внаслідок чого було пошкоджено майно позивачки ОСОБА_2 . Розмір спричиненої майнової шкоди також доведено належним доказом: звітом ТОВ «Експерт-Текнор» від 14 листопада 2018 року про незалежну оцінку майнової шкоди, завданої власнику квартири АДРЕСА_3 , складеним суб`єктом оцінюючої діяльності, та не спростовано відповідачем. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За змістом частини другої статті 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну позивача, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, і врахувавши, що відповідач ОСОБА_9 , як мешканець квартири АДРЕСА_2 , з якої відбувся витік води, не спростувала належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі №727/6631/17 (провадження №61-11357св18), у постанові від 27 березня 2019 року у справі №643/19078/15 (провадження №61-17963св18), у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №727/10498/16 (провадження №61-32493св18), у постанові від 17 жовтня 2019 року у справі №761/15810/15 (провадження №61-21913св18). За своєю юридичною природою позов це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншого особою (відповідачем). Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення відповідного права. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. У абзаці 2 п. 11 постанови №14 Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз`яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. В судовому засіданні доведено належним чином, що відповідач ОСОБА_9 порушує позивача й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України право позивача підлягає захисту судом Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14. Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції Українита приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 рокуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції(див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмови у задоволенні позову немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 22 травня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк Р.Д.Громік