Постанова КЦС ВС № 3308/855/15-ц

Постанова Іменем України 21 травня2020 року м. Київ справа № 330/855/15-ц провадження № 61-19447св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М. розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Племзвод «Атманай» про стягнення суми боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017 року у складі судді Федорець С. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Племзвод «Атманай», ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «Племзвод «Атманай» (далі - ТОВ «Племзавод «Атманай») з позовом, у якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути заборгованість за договором позики, з урахуванням відсотків за несвоєчасне виконання зобов`язання, інфляційних затрат, відсотків за користування чужими коштами та пені, у загальній сумі 7 537 260,52 грн. Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору позики, укладеного 01 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Племзвод «Атманай», останнє отримало грошові кошти у сумі 3 500 000 грн строком на 36 місяців, тобто до 01 січня 2014 року. Сторони погодили, що протягом 10 днів після спливу зазначеного строку ТОВ «Племзвод «Атманай» було зобов`язано повернути йому вказану суму у повному розмірі. Посилаючись на те, що у зазначений у договорі строк відповідач суму позики не повернув, на неодноразові звернення щодо повернення грошей позитивних відповідей не надає, позивач просив позов задовольнити. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки сума позики за договором від 01 січня 2011 року повернута позивачу, про що останній особисто засвідчив своїм підписом у додатковій угоді до вказаного договору від 23 травня 2014 року. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанцій Постановою апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника зоцінкою доказів, наданою судом, а також до неповного встановлення судом фактичних обставин справи. Заявник вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги рецензію на висновок повторної експертизи. Аргументом касаційної скарги також указано те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження поверення коштів. Посилання на касові ордери є безпідставним, оскільки в силу закону такі документи не є доказом зарахування коштів. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Племзвод «Атманай» заперечило проти доводів касаційної скарги, вважає їх безпідставними та надуманими. Судами повно досліджено всі платежі та допустимі докази проведення взаєморозрахунків за договором позики, реалізовано право сторін щодо проведення експертизи, витребування доказів, надано їм належну оцінку та винесено законні і обґрунтовані судові рішення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Фактичні обставини справи, встановлені судами 01 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Племзавод «Атманай» було укладено договір грошової позики за умовами якого останнє отримало грошові кошти у розмірі 3 500 000 грн. Зазначений договір був підписаний позивачем (позикодавець) ОСОБА_1 та ним же, як керівником ТОВ «Племзавод «Атманай» (позичальник). У пункті 2.2 договору позики сторони погодили, що строк, на який надається позика відповідачеві, складає 36 місяців з моменту отримання позики, а саме - до 01 січня 2014 року. Пунктом 3.1 договору передбачено, що після спливу строку, зазначеного у пункті 2.2, відповідач зобов`язаний повернути позивачеві суму отриманої позики протягом 10 днів. 23 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Племзавод «Атманай» було укладено додаткову угоду до договору грошової позики від 01 січня 2011 року, згідно якої, сторони вирішили припинити дію договору з дати підписання цієї угоди, а на дату підписання угоди усі розрахунки сторонами за договором проведені, передана за договором сума позики повернута позичальником позикодавцю у повному обсязі, сторони не мають одна до одної будь-яких претензій відносно виконання договору. Від імені позичальника ТОВ «Племзавод «Атманай» додаткова угода була підписана Т. Фіщук , який на той час обімав посаду керівника товариства. У відповідності до висновку експертів за результатами проведення повторної судової почеркознавчої експертизи від 30 листопада 2016 року підписи від імені ОСОБА_1 у розділі «підписи сторін у графі « ОСОБА_1 » у рядку «ОСОБА_1 » «Дополнительного соглашения к договору денежного займа от 01.01.2011» від 23 травня 2014 року , а також у розділі «7. Реквизиты сторон» у графі «Займодатель» у рядку «ОСОБА_1» «Договора денежного займа» від 01.01.2011 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів та виконано ОСОБА_1 . Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення заборгованості за договором позики. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред`явлення позову,кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред`явлення позову, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Достеменно встановивши, що позичальник ТОВ «Племзавод «Атманай» повернуло позикодавцю ОСОБА_1 отримані в борг грошові кошти у повному обсязі, сторони не мають одна до одної будь-яких претензій відносно виконання договору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог. Зазначені обставини підтверджені додатковою угодою між сторонами від 23 травня 2014 року, тобто після спливу строку виконання договору позики, якій суд дав належну оцінку. Щодо посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не відклав розгляд справи за клопотаннями позивача, то в силу положень статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зміст заяв про відкладення розгляду справи, адресованих суду апеляційної інстанції вказує на належне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, а саме 18 січня 2018 року. Решта доводів касаційної скарги щодо оцінки рецензії на висновок повторної експертизи, касових ордерів не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька І. В. Литвиненко І. М. Фаловська