Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.002533

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002533 пров. № А/857/2343/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В. за участі секретаря судового засідання: Марцинковської О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (суддя - Грень Н.М., час ухвалення - 14:32 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 24.10.2019 року), в адміністративній справі №1.380.2019.002533 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів, встановив: У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Львівської митниці ДФС (правонаступником якої є Галицька митниця Держмитслужби), в якому просив: 1) скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2019/00367; 2) скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000113/2 від 19.02.2019 року. Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив, просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю. Також відповідач подав суду першої інстанції заперечення щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці ДФС України №UA209190/2019/00367. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №209000/2019/000113/2 від 19.02.2019р.. Стягнено з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1536,80 грн.. Стягнено з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 13500 грн. витрат на правничу допомогу. Стягнено з Львівської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду, а саме: витрати на переклади в сумі 145 грн.. З рішенням суду першої інстанції від 15.10.2019 року не погодилася Галицька митниця Держмитслужби, яка є правонаступником відповідача Львівської митниці ДФС, та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що декларантом позивача було подано до Львівської митниці ДФС митну декларацію №UA209190/2019/024377 з метою митного оформлення товару «Легковий автомобіль марки «Seat», модель «Leon St», 2014 року випуску, бувшого у використанні, номер кузова НОМЕР_1 », в якій вартість ТЗ зазначено 4600 євро. Вказує апелянт на те, що у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС. Звертає увагу апелянт на те, що система АСАУР слугувала для працівників митниці лише підставою для більш поглибленого опрацювання тих документів, які були подані декларантом та здійснення перевірки достовірності заявленої вартості ТЗ. Оскільки, декларантом не було спростовано сумнівів митного органу, то митну вартість легкового автомобіля марки «Seat», модель «Leon St», номер кузова НОМЕР_1 було визначено відповідачем самостійно. Зокрема, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що у рахунку б/н від 04.02.2019р. вартість автомобіля вказано без VAT, однак не зазначено законні підстави для звільнення від такого оподаткування. Також звертає увагу апелянт на те, що такі документи як: цивільно-правовий договір про транспортування ТЗ від 10.02.2019р., акт приймання виконаної роботи від 17.02.2019р., рахунок-фактура від 04.02.2019р., платіжне доручення (SWIFT) від 05.02.2019р. та роздруківка оголошення про продаж ТЗ з сайту mobile.de, позивачем були подані вже після прийняття спірного Рішення, а тому не можуть братись до уваги судом першої інстанції. Також вважає апелянт необгрунтованими та непідтвердженими відповідними документами витрати позивача на правову допомогу. Так, з наданого позивачем розрахунку сум гонорару за надану правничу допомогу видно, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не мали впливу на хід розгляду справи. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що квитанція, надана позивачем на підтвердження оплати послуг перекладу на суму 145 грн. не є належним та допустимим доказом таких витрат, оскільки її зміст не підтверджує відношення до позовної заяви. Також позивачем не надано акту виконаних робіт із зазначенням всіх документів, що перекладалися. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 15.10.2019 року та прийняти постанову суду, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Також апелянтом надано суду апеляційної інстанції заперечення щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи. Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 15.10.2019р. - без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.02.2019 року позивач ОСОБА_1 придбав у Федеративній Республіці Німеччина легковий автомобіль марки «Seat», модель «Leon St», номер кузова НОМЕР_1 (а.с. 9). 18.02.2019 декларантом позивача ОСОБА_1 було подано митному органу митну декларацію №UА209190/2019/024377, для митного оформлення ввезеного на територію України легкового автомобіля марки «Seat», модель «Leon St», тип кузова - універсал, бувший у використанні, призначений для використання на дорогах загального користування для перевезення пасажирів, номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна:1598 см.3, потужністю:77 кВт, тип двигуна: дизельний, колісна формула 4х2, колір сірий, рік випуску 2014, дата першої реєстрації:02.12.2014, модельний рік:2015. Ціну вказаного транспортного засобу визначено за основним методом - ціною договору у сумі 4600 євро (а.с. 59). Одночасно із митною декларацією декларантом надано відповідачу ряд документів для підтвердження митної вартості товару і обраний метод її визначення, зокрема: рахунок-фактуру від 04.02.2019р.; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 17.02.2019р.; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; копію платіжного доручення Swift від 05.02.2019р.; договір про надання послуг митного брокера; фото; паспорт громадянина України; закордонний паспорт. За результатами розгляду митної декларації №UА209190/2019/024377 від 18.02.2019 року та наданих декларантом документів, Львівською митницею ДФС 19.02.2019 року прийнято Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000113/2, відповідно до якого митну вартість імпортованого автомобіля, що використовувався: марки «Seat», модель «Leon St», номер кузова НОМЕР_1 визначено за резервним методом, у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС у розмірі 8487,50 євро (а.с. 12, 58). Відмову у митному оформленні транспортного засобу відповідач оформив Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/00367 у якій зазначено, що причиною її формування є неможливість завершення митного оформлення, по причині необхідності внесення змін у гр.12, 45 МД (у зв`язку із коригуванням митної вартості товару №1 після прийняття Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000113/2 (а.с. 11, 68). Надалі випуск легкового автомобіля, що використовувався: марки «Seat», модель «Leon St», номер кузова НОМЕР_1 було здійснено за митною декларацією від 20.02.2019р. №UA209190/2019/025586 (а.с. 13). Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до начальника Львівської митниці ДФС з претензією про добровільне врегулювання спору від 26.02.2019 року, за результатами розгляду якої відповідач листом №887/ДЗ/13-70-19/37 від 15.03.2019 року відмовив у скасуванні Рішення про коригуванні митної вартості товарів №UA209000/2019/000113/2 від 19.02.2019р. (а.с. 24-25, 26-27). Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування Рішення Львівської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів та Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування. Відповідно до ч.1 ст.246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Частиною 1 статті 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.257 МК України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ч.6 ст.257 МК України). Крім цього, частиною третьою статті 318 МК України встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ст.49 МК України). Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.51 МК України, митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (ст.52 МК України). Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (ч.4 ст.58 МК України). Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч.5 ст.58 МК України). Відповідно до ч.1, ч.2 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. До переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи (ч.4 ст.53 МК України). Отже, орган доходів і зборів має повноваження на висунення письмової вимоги про надання додаткових документів у тому разі, коли у документах, поданих декларантом для митного оформлення наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв`язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість. Водночас цим повноваженням митниці на витребування додаткових документів кореспондує обов`язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією. Крім цього, наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Однак, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 19.02.2019р. (справа № 805/2713/16-а). Крім цього, відповідно до ч.5 ст.53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Згідно ч.ч. 1-3 ст.54 цього Кодексу, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Судом першої інстанції також вірно зазначено, що в частині четвертій статті 54 МК України визначено виключний перелік підстав, за яких митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу; - надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Аналогічний перелік причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), наведено у Правилах заповнення рішення про коригування митної вартості, затв. наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012р.. Суд першої інстанції вірно зазначив, що наведені норми зобов`язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали певні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника. Частинами 1, 2, 5, 6 ст.55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з органом доходів і зборів з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в органі доходів і зборів. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді. Згідно ч.ч.1, 2 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Відповідно до ч.1 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Згідно з ч.3 ст.58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Частинами 1, 2 ст.64 цього Кодексу встановлено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. З матеріалів справи видно, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару: автомобіля, що використовувався: марки «Seat», модель «Leon St», номер кузова НОМЕР_1 . У графі 33 оскаржуваного Рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000113/2 від 19.02.2019р. зазначено, що митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв`язку з невідповідністю вимогам пунктів а) та б) статті VII ГАТТ (визначена митна вартість не ґрунтується на дійсній вартості, підтвердженій у результатах опрацювання даних з декларації автоматизованою системою аналізу та управління ризиками). Відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійснені митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом від 11.09.15 №689, у митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 8487,50 євро. Згідно з ч.3 ст.53 МК України та враховуючи положення пп.1 ч.5 ст.54 МК України, що позиціонується з положенням ст.17 Угоди про застосування статті VII ГААТ орган доходів і зборів має право витребувати додаткові документи, що підтверджують митну вартість. Митна вартість може бути визнана за умови подання: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими та експертними організаціями; копію митної декларації країни відправлення. Також відповідно до ч.6 ст.53 декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні документи для підтвердження митної вартості товару. Проведено консультації з декларантом згідно ст.57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (стаття 60 МКУ) з причин відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (стаття 63 МКУ) з причин відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Митну вартість визначено за резервним методом у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС. Виходячи із вищезазначеного, митна вартість товару становитиме 8487,50 євро. З цього приводу судом першої інстанції вірно встановлено, що декларант надав митниці достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, зокрема: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 17.02.2019р.; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ; копію платіжного доручення Swift від 05.02.2019р.; фото. Також, 26.02.2019р. позивачем, з метою добровільного врегулювання спору, на адресу відповідача направлена претензія до якої долучено документи, що підтверджують митну вартість транспортного засобу, а саме: цивільно-правовий договір про транспортування ТЗ від 10.02.2019р.; акт приймання виконаної роботи від 17.02.2019р. (вартість транспортування становить: 600,00 євро); рахунок-фактуру від 04.02.2019р.; платіжне доручення (SWIFT) від 05.02.2019р.; роздруківка оголошення про продаж транспортного засобу з сайту mobile.de. Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт сплати позивачем коштів в зазначеній сумі в готівковій формі на рахунок продавця за придбаний транспортний засіб. При цьому, жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни транспортного засобу подані декларантом документи не містили. Тому, доводи апелянта про те, що заявлена митна вартість товару є документально непідтвердженою, суд вважає необґрунтованими. Відносно доводів апелянта про те, що не можуть братись до уваги документи надані позивачем 26.02.2019р. після винесення спірного Рішення про коригування митної вартості товарів, то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки додатково надані позивачем документи підтверджують митну вартість транспортного засобу станом на дату його ввезення на територію України. Також слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст.368 МК України, у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог вказаного Кодексу. За умови не наведення органом доходів і зборів доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, що ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Колегія суддів вважає, що за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування органом доходів і зборів коригування митної вартості є передчасним. При цьому, документи, які б підтверджували вартість товару, визначену митницею за резервним методом у розмірі 8487,50 євро, в матеріалах справи відсутні. Судом першої інстанції також вірно зазначено, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року (справа №805/2713/16-а). Враховуючи непідтвердження в судовому засіданні обставин, якими митний орган обґрунтовував свої твердження про дотримання ним вимог МК України та допущення порушень зі сторони декларанта (позивача) під час визначення митної вартості товару, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно задоволив позовні вимоги про визнання протиправним та скасування прийнятих відповідачем рішень про коригування митної вартості товару та відмову у його митному оформленні. Одночасно, судом першої інстанції вірно враховано вимоги ст.134, ст.139 КАС України та стягнено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1536,80 грн., сплачений відповідачем згідно квитанції про сплату №45421 від 15.05.2019р. (а.с. 4) та квитанції про сплату №87113 від 05.06.2019р. (а.с. 40). Відносно обгрунтувань та вимог апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та витрат на оплату послуг перекладу, то колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до п.4 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Тобто, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво, та інші види адвокатської діяльності. Згідно п.9 ст.1 цього Закону, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України №3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V). У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями). З матеріалів справи видно, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, позивачем (представником позивача) надано: договір про надання правової допомоги №11/2019 від 25.02.2019р., укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Прокопчук А.В.; Додаток №1 до цього договору від 25.02.2019р.; Акт надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019р.; Квитанцію до прибуткового касового ордера №11/2019 від 06.05.2019 р.; Рахунок №11/2019 від 06.05.2019р. на суму 13500 грн. (а.с. 87-92). Так, відповідно до Акту надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019р. Виконавцем - ФОП Прокопчук А.В. надано Замовнику - ОСОБА_1 наступні послуги: - консультація з питань застосування законодавства у спірних відносинах, пов`язаних з адміністративним спором між ОСОБА_1 та Львівською митницею ДФС на суму 1875 грн.; - пошук судової практики за судовими рішеннями внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень на суму 4125 грн.; - пошук судової практики за судовими рішеннями Європейського суду з прав людини на суму 3000 грн.; - складання претензії для досудового врегулювання спору між ОСОБА_1 та Львівською митницею ДФС на суму 1125 грн.; - складання позовної заяви про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови на суму 3375 грн.. Загальний обсяг часу, витраченого на надання правничої допомоги за цим Актом складає 18 годин. Однак, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що із змісту адміністративного позову та матеріалів справи видно, що в ньому відсутнє будь-яке покликання позивача (представника позивача) на судову практику за судовими рішеннями внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень та судову практику за судовими рішеннями Європейського суду з прав людини. Також матеріалами справи не підтверджено ні процесу проведення адвокатом пошуку та аналізу відповідної судової практики, ні результатів такого пошуку, який згідно пунктів 2, 3 Акту надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019р. тривав 9,50 год. і коштував 7125 грн.. Тому, відсутні підстави для стягнення 7125 грн. витрат за пошук судової практики за судовими рішеннями внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень та судової практики за судовими рішеннями Європейського суду з прав людини. Також колегія суддів вважає, що не підлягає відшкодуванню послуга щодо складання Претензії від 26.02.2019 року для досудового врегулювання спору між ОСОБА_1 та Львівською митницею ДФС на суму 1125 грн. (згідно пункту 4 Акту надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019р.). Так, з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду в травні 2019 року, а тому Претензія від 26.02.2019 року (а.с. 24) не стосується судового розгляду справи та не належить до судових витрат. З матеріалів справи також видно, що на підтвердження витрат на переклад у сумі 145 грн. позивачем надано квитанцію Бюро перекладів «Азбука» від 10.09.2019 р. (а.с. 93). Однак, зі змісту вказаної квитанції не зрозуміло, переклад яких саме документів здійснювався та чи мають вони відношення до розглядуваного адміністративного позову ОСОБА_1. В матеріалах справи відсутній Акт виконаних робіт із зазначенням всіх аркушів документів, які перекладалися. Тому немає підстав для стягнення в користь позивача витрат на переклад, які заявлені позивачем до стягнення із відповідача. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість стягнення із відповідача в користь позивача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5250 грн. (з розрахунку: 1875 грн. + 3375 грн. = 5250 грн.), згідно переліку наданих послуг по Акту надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019р.. Отже, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби необхідно задоволити частково, а саме, в частині щодо розподілу судових витрат, а тому рішення суду першої інстанції від 15.10.2019 року в цій частині необхідно змінити. У решта частині рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, за результатами всебічного і об`єктивного встановлення обставин справи, а тому немає підстав для його скасування. Крім цього, колегія суддів апеляційного суду враховує, що позивачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначено про понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5250 грн.. На підтвердження цього надано позивачем копію Акту надання-приймання послуг №11/2020 від 03.04.2020 р., згідно якого Виконавцем - ФОП Прокопчук А.В. надано Замовнику - ОСОБА_1 послугу щодо складання відзиву на апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на суму 5250 грн. (з розрахунку: 7 год. х 750 грн.) (а.с. 208). З цього приводу колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи видно, що адвокат Прокопчук А.В. здійснювала представництво інтересів позивача та надавала йому правничу допомогу у цій справі №1.380.2019.002533 також в суді першої інстанції, тобто у Львівському окружному адміністративному суді. Тому, складання відзиву на апеляційну скаргу, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки, представник позивача - адвокат Прокопчук А.В. була обізнана про правову позицію обох сторін по справі, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось. Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5250 грн. витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції є необгрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період апеляційного провадження, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно Акту надання-приймання послуг №11/2019 від 06.05.2019 р. витрати на складання позовної заяви становили 3375 грн. (з розрахунку 4,50 год. х 750 грн.), а тому є необґрунтованими витрати на складання відзиву на апеляційну скаргу 5250 грн. (з розрахунку 7 год. х 750 грн.). Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в користь позивача підлягає відшкодуванню розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 2625 грн. (з розрахунку 5250 грн. : 2 = 2625 грн.), тобто половину із вартості витрат, які були обгрунтовано понесені в суді першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 139, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби - задоволити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.002533 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості товарів - змінити, а саме, абзаци 5 і 6 резолютивної частини цього рішення суду щодо стягнення судових витрат у виді витрат на правничу допомогу та витрат на переклад, викласти в такій редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) 5250 грн. судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення решта судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та витрат на переклад - відмовити». У решта частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.002533 - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) 2625 грн. судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: В. В. Гуляк Судді: О. М. Довгополов Н. В. Ільчишин Повний текст постанови складено 22.05.2020 року