Постанова 4821 № 712/15638/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2020 року м. Черкаси Справа № 712/15638/19 Провадження № 22-ц/821/847/20 категорія: 305010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І. суддів: Бородійчука В. Г. , Нерушак Л .В. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України, Держава Україна в особі Головного управління державної Казначейської служби у Черкаській області, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції, Держави України в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування шкоди, у складі: головуючого судді Романенко В. А. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року позивач звернувся в суд з вищезазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Золотоніського міськрайонного суду від 08 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року (фактично 27.07.2013) позов ОСОБА_1 до УПСЗН Золотоніської міської ради, ГУПСЗН Черкаської обласної державної адміністрації про стягнення грошової допомоги було задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність щодо проведення перерахунку та виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня 2011 року та зобов`язано виплатити вказану допомогу. В добровільному порядку рішення суду не виконано. Після звернення до виконання приведеного судового рішення у примусовому порядку 25 листопада 2019 року заборгованість за судовим рішенням була виплачена в сумі 3 360 грн 00 коп. Вважає, що вказаною бездіяльністю, яка триває не один рік, йому заподіяно як матеріальну, так і моральну шкоду, оскільки він позбавлений реальної можливості користування належними йому коштами та вимушений втрачати свій час на відновлення порушених прав. Вказана бездіяльність, для позивача є образливою та приводить до погіршення стану здоров`я позивача нервових стресів, погіршилися стосунки з оточуючими людьми, тощо. Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем в сумі 3 556 грн 37 коп., оскільки відраховані кошти з пенсії не повернуті. Переконаний, що розмір моральної шкоди, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини має становити не менше 64 000 грн, а саме 210 000 грн. Порушення боржником виконання грошового зобов`язання, послугувало підставою для виникнення права у позивача на застосування наслідків такого порушення у відповідності до ст. 625 ЦК України до відповідачів у справі. З урахуванням наведеного просив суд стягнути з відповідачів - 210 000 грн моральної шкоди; 864 грн 39 коп. 3% річних від простроченої суми; 7933 грн 30 коп. індекс інфляції, а всього 218 797 грн 69 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби у Черкаській області про відшкодування шкоди, залишено без задоволення. Рішення мотивовано тим, що виконавчий документ про стягнення заборгованості відповідно до постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 08 листопада 2011 року, поставлений на облік з метою його виконання 08 жовтня 2018 року, а належні кошти отримані позивачем 25 листопада 2019 року, що ним же і підтверджено. Перерахування коштів із затримкою відбувалось не через протиправні дії або бездіяльність органів Казначейства, виключно у зв`язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями. Таким чином, в ході судового розгляду справи не встановлено факт вчинення відповідачами незаконних дій або бездіяльності, що призвели до не виплати позивачу коштів. Водночас, позивачем не надано належних доказів, на підтвердження погіршення стану здоров`я, знервованості, погіршення стосунків з оточуючими людьми, а також підтвердження причинно-наслідкового зв`язку, а також те, що саме невиконання рішення суду спричинило вищезазначені наслідки. За викладених обставин, суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Більше того, наведені позивачем докази не підтверджені документально, а є виключно його переконання. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просив скасувати рішення Соснівськсого районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року та ухвалити нове рішення у справі яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Подана скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що окреслена постанова суду може не виконуватися державними органами значний проміжок часу у зв`язку з відсутністю коштів, є необґрунтованим, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на справедливий суд передбачає не лише право звернутися до суду за захистом своїх прав, але й право захистити своє право в першу чергу виконанням рішення, яке ухвалене на користь особи. Адже у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Скаржник вважає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань, що випливають з виконання судового рішення, що набрало законної сили, оскільки це порушує право особи на справедливий суд, оскільки стадія виконання рішення невід`ємною частиною судового розгляду. Водночас, невиконання судового рішення, щодо виплати скаржнику присуджених коштів протягом 5 років, спричиняє останньому душевні страждання, тому відшкодування моральної шкоди є одним з ефективних засобів юридичного захисту порушеного права. У відзиві на подану апеляційну скаргу представник Міністерства юстиції України просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року без змін. Відзив мотивований тим, що позивач не зазначив обґрунтованості підстав залучення Міністерства юстиції України до участі справі в якості відповідача, не конкретизував дій чи бездіяльності вказаного органу, щодо завдання йому наведеної в позові шкоди. Вважає позов необґрунтованим, рішення законним, а подану апеляційну скаргу невмотивованою. У спільному відзиві на подану апеляційну скаргу представники Державної Казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України виклали свої заперечення, щодо доводів скарги. При цьому, просили у її задоволенні відмовити залишивши оскаржуване рішення без змін. Крім того, авторами відзиву зазначено, що відносини, що виникли між позивачем та відповідачами мають соціальну природу, а тому не регулюються нормами цивільного судочинства. Крім того, при виконанні рішення суду ні у боржника, ні у відповідачів по справі не виникли зобов`язання з підстав визначених ч. 2 ст. 11 ЦК України, оскільки в даній статті ідеться про цивільні права та обов`язки, тому вказані норми не підлягають застосуванню щодо відносин які регулюють перерахунок одноразової щорічної допомоги до 5 травня у 2011 році. Рішення з питань соціального забезпечення не тягне за собою виникнення зобов`язань передбачених цивільним законодавством. Органи Казначейства не є боржниками по рішенню суду у справі 2-а-7699/2011, а виключно здійснюють повноваження по виконанню подібних рішень за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачені на відповідний рік. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року розгляд апеляційної скарги призначено на 20 травня 2020 року на 15:30 год. з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 28 липня 1998 року (а. с. 15). Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 08 листопада 2011 року визнано протиправними дії Головного управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації по виплаті ОСОБА_1 у меншому розмірі одноразової щорічної допомоги до 5 травня у 2011 році (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту»). Зобов`язано Головне управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації провести перерахунок та виплатити одноразову щорічну допомогу до 5 травня 2011 року ОСОБА_1 у відповідності до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» - 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка визначене частиною 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відповідний період 2011 року, з урахуванням проведених за цей період виплат. В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 11-13). Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2013 року вказану постанову суду від 08 листопада 2011 року залишено без змін (а.с. 14). На виконання рішення суду, Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 25 липня 2013 року було видано виконавчий лист (а. с. 43). Листом Управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 05 жовтня 2018 року № 2.2.-12/4666, що надійшов до Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, надійшов акт приймання-передавання за ІІІ квартал 2018 року згідно якого надійшов виконавчий лист, виданий Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області від 25 липня 2013 р. по справі № 2-а-7699/2011, виданий на виконання постанови суду від 08 листопада 2011 року, що прийнята на користь ОСОБА_1 . Відповідно до інформації Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації від 19 вересня 2018 року №18/1165 виплаті на користь позивача підлягали кошти в сумі 3 360 грн (а.с. 38-42). Виконавчий документ про стягнення заборгованості відповідно до постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 08 листопада 2011 року, поставлений на облік 08 жовтня 2018 року. Згідно службового чека кошти в сумі 3360 грн отримані позивачем 25 листопада 2019 року.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 12 ЦПК України констатовано здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Підставою звернення до суду із вказаним позовом є реалізація позивачем свого права на притягнення відповідачів до відповідальності, яка встановлюється нормами ст. 625 ЦПК України у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання, зокрема, у зв`язку з невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили та перебуває на виконанні органуякий здійснює виконання судових рішень, боржником за яким є державний орган, а стягувачем безпосередньо позивач. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням. Згідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зобов`язання виникають також із завдання шкоди. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Предметом вказаного спору є грошові зобов`язання, що виникли з підстав ухвалення судового рішення про стягнення з державного органу на користь фізичної особи коштів. У відповідності до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання встановлює Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Пунктом 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. На виконання вимог Закону № 4901 прийнятий Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2013 № 440 (Порядок № 440), який у відповідності до п. 1 визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», інвентаризації та погашення заборгованості за ними. Так, п. 3 Порядку № 440 визначено, що рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості. Відповідно до п. 9 Порядку № 440 відповідальна особа органу ДВС не пізніше десяти робочих днів з дня внесення рішення до Реєстру зобов`язана надіслати заявнику і боржнику за їх місцезнаходженням повідомлення про прийняття такого рішення для обліку із зазначенням черги, до якої воно включено. Про здійснення нарахування та/або виплати боржник, його правонаступник або орган державної влади, який прийняв рішення про припинення боржника - юридичної особи, зобов`язаний повідомити відповідальній особі протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення з наданням відповідного документа про здійснення нарахування, підписаного уповноваженою особою і завіреного гербовою печаткою (абзац 4 пункту 10 Порядку № 440 в редакції, що діяла на час звернення Позивача до органів ДВС). За п. 13 Порядку № 440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік (п. 19 Порядку № 440). Відповідно до п. 20 Порядку № 440 погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (Порядок № 845). Порядок № 845 визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб заяву з необхідними документами. Оскільки Порядком № 440 передбачено особливий порядок передачі рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, черговість їх надходження визначається актами приймання-передавання, які надходять щокварталу. Таким чином, Казначейство, відповідно до наданих повноважень, здійснює виконання рішень судів, дотримуючись пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку № 845 виконання рішень, якими передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів та у межах суми, передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік за бюджетною програмою, що відповідає принципу справедливості та забезпечує рівні права стягувачів на одержання коштів Державного бюджету за рішенням суду. У свою чергу будова бюджетної системи України визначена Конституцією України, зокрема, ст. 95 відповідно до якої вона будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. При цьому, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. У відповідності до ст. ст. 96, 75 Конституції України державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин на інші періоди, яка в свою чергу є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Суд встановив, що листом Управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 05.10.2018 № 2.2.-12/4666, який надійшов до Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області,надійшов акт приймання-передавання за ІІІ квартал 2018 року згідно якого надійшов виконавчий лист виданий Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області 25.07.2013 у справі № 2-а-7699/2011 на виконання постанови суду від 08.11.2011, що прийнята на користь позивача. Відповідно до інформації Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації від 19.09.2018 №18/1165 виплаті на користь позивача підлягали кошти в сумі 3 360 грн. Приведений виконавчий документ поставлений на облік 08.10.2018, а належні кошти отримані позивачем, що ним же не заперечувалося, 25.11.2019. З урахуванням наведеного правового регулювання спірних відносин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перерахування коштів стягувачеві ОСОБА_1 відбулося виключно у зв`язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів, та передбаченими у Законах про Державний бюджет України на відповідний рік, обмеженими асигнуваннями, виділеними для погашення заборгованості за судовими рішеннями, що підлягають примусовому виконанню. Таким чином, законодавством передбачено виконання судових рішень за рахунок коштів державного бюджету за черговістю надходження таких рішень, в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Проте у зв`язку із відсутністю необхідного обсягу бюджетних призначень, виконати вказане рішення суду у визначений законом строк не було можливим. Щодо моральної шкоди, про стягнення якої заявлено позивачем, то у відповідності до ст. 23 ЦПК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності зокрема її вини, згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України Частиною 2 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи в наслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі в наслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Отже, як вбачається, зі змісту ст. 1167 ЦК України у відповідачів у справі як у органів, через які діє держава у даних цивільних відносинах, відсутній обов`язок, щодо обов`язкового відшкодування моральної шкоди. Крім того, аргументи наведені в якості мотивації підстав для стягнення моральної шкоди не обґрунтовані належними та допустимими доказами. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 травня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: В. Г. Бородійчук Л. В. Нерушак