Постанова 4804 № 265/1269/20

22-ц/804/1653/20 265/1269/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „19 травня 2020 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 265/1269/20 Номер провадження 22-ц/804/1653/20 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Єфремової О.В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Слащев А.Г., приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Лушкіна О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 березня 2020 року головуючого судді Щербіна А.В. зі складанням повного тексту судового рішення 17 березня 2020 року по цивільній справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна,- В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Слащев А.Г., приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Лушкіна О.В., в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 вересня 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якої, на підставі довіреності діяв ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Слащевим А.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1924; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Заяву мотивовано тим, що нею подано позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним, спірним майном є квартира, за вказаною адресою, яка належить відповідачу по справі. Не дивлячись на той факт, що квартира була в іпотеці, без її відома, в порушення вимог Закону України «Про іпотеку» дана квартира була продана через довірену особу, про що заявлені позовні вимоги. Після того, як позивач висловила свій намір звернутися до суду за захистом своїх прав, 06 лютого 2020 року відповідач продав спірну квартиру ОСОБА_3 . На думку останньої, це свідчить про те, що в будь який час квартира знову може бути продана для подальшого ускладнення виконання рішення суду.Посилаючись на ч.ч. 1,2 ст. 149, п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, просила накласти арешт на вищезазначену квартиру. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_3 . Застосовано зустрічне забезпечення та визначено позивачу ОСОБА_1 суму зустрічного забезпечення в розмірі 14 550 грн ,які необхідно внести на депозитний рахунок суду протягом строку,що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду в частині застосування зустрічного забезпечення позову. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що в ухвалі суду вказується, що обраний нею захід забезпечення позову у вигляді арешту спірної квартири, з урахуванням заявлених позовних вимог і складом учасників судового розгляду є співмірним із заявленими позивачем вимогами та забезпечить ефективне виконання рішення суду по даній справі, оскільки з наданих суду доказів вбачалося, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновити порушені чи оспорювані права позивача. Посилаючись на ч. 1 ст. 154 ЦПК України, зазначає, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову, при цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом. Зауважує, що матеріали справи не містять доводів та аргументів, згідно з якими арешт квартири, встановлений на термін розгляду справи, може завдати збитків відповідачу ОСОБА_3 , оскільки накладення арешту це є тільки обмеження у праві відчуження майна, а його право володіння та користування спірним об`єктом, прийнятим судом рішенням, не обмежено. Зазначаючи ч. 3 ст. 154 ЦПК України, вказує, що дійсно не має зареєстрованого місця проживання, оскільки відповідач ОСОБА_2 без її згоди, на підставі виданої довіреності, зняв її з реєстрації у спірній квартирі, однак, їй на підставі права власності належить квартира АДРЕСА_4 , що підтверджується матеріалами справи. Також, зазначає, що дійсно, відповідно ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 28 лютого 2020 року по цивільній справі № 265/1564/20 за позовом ОСОБА_2 до неї про стягнення боргу за договором позики, було накладено арешт на вищевказану квартиру, тому вона не має змоги в ній зареєструватися, однак вважає, що накладення арешту не позбавляє її права власності, що передбачено ч. 3 ст. 154 ЦПК України. Також, звертає увагу, що предметом позову є саме договір позики грошей в забезпечення виконання якого 21 серпня 2017 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки на спірну квартиру. ОСОБА_2 спочатку став власником спірної квартири, угода, яка в даній справі визнається недійсною (предмет спору), а після її звернення до суду звернувся з позовом про стягнення боргу на підставі саме того ж договору позики, при цьому не вказував про забезпечення позики договором іпотеки, не звернувся з зустрічним позовом. Тому, в рамках вказаного позову ОСОБА_2 у справі № 265/1564/20 на її квартиру був накладений арешт. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 5 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про застосування зустрічного забезпечення, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши справу в межах доводів,викладених в апеляційній скарзі,апеляційний суд вважає,що апеляційна скарга підлягає задоволенню,виходячи з наступного . Так, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1ст. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. У ч. 2 ст. 149 ЦПК України зазначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У преамбулі Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року судам роз`яснено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. У п. 4 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28 березня 2019 року (справа № 824/239/2018, провадження № 61-49071ав18) зазначив, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Види забезпечення позову визначені у ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 154 ЦПК України метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Судом встановлено та з матеріалів оскарження ухвали вбачається, що у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Слащев А.Г., приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Лушкіна О.В., в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 вересня 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якої, на підставі довіреності діяв ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Слащевим А.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1924; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 21). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 листопада 2018 року № 146073907, власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу, серія та номер : 1924 від 28 вересня 2018 року , є ОСОБА_2 ( а.с 12). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19 лютого 2020 року № 200914159, власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу, серія та номер : 153 від 06 лютого 2020 року , є ОСОБА_3 ( а.с. 11, 15). Ухвалюючи судове рішення про зустрічне забезпечення позову по цивільній справі, згідно п.1 ч.3 ст. 154 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивач ОСОБА_1 не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) на території України та на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_4 накладено арешт в рамках цивільної справи № 265/1564/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,з метою забезпечення відшкодування збитків ОСОБА_3 ,які можуть бути спричиненні забезпеченням позову, оскільки підстави для витребування майна від останнього на підставі ст.388 ЦК України станом на 17 березня 2020 року судом не встановлені, необхідно застосувати зустрічне забезпечення шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів для отримання професійної правничої допомоги у розмірі 14 550 грн , яких понесе відповідач у випадку відмови у задоволенні позову. Однак, апеляційний суд не може погодитись зі вказаним висновком суду з наступних підстав. Так, відповідно до положень ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що перебуває на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть буті спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови в позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови в позові. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення. Отже, застосування зустрічного забезпечення є диспозитивним правом суду, за винятком випадків, передбачених ч.3 ст.154 ЦПК. Разом з тим, обов`язкові обставини для застосування зустрічного забезпечення в даному випадку відсутні. Ініціюючи застосування зустрічного забезпечення, суд першої інстанції не навів належних розрахунків можливих збитків, які може понести відповідач в результаті прийнятих судом заходів забезпечення позову, та відповідного обґрунтування таких розрахунків. Визначаючи розмір зустрічного забезпечення у сумі 14 550 грн, виходячи із можливого отримання відповідачем ОСОБА_3 професійної правничої допомоги та його можливих витрат , що належать до витрат,пов*язаних з розглядом справи,передбачених цивільним процесуальним законодавством , суд не врахував, що такий висновок протирічить загальним принципам, закладеним законодавцем при встановленні інституту зустрічного забезпечення, яке повинно гарантувати покриття можливих збитків відповідача , універсальність яких визначена в ст.22 ЦК України, саме при відмові у задоволенні позову. За наведених обставин та відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.376 ЦПК апеляційний суд доходить висновку про скасування ухвали суду в частині застосування зустрічного забезпечення. Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 березня 2020 року в частині зустрічного забезпечення позову - скасувати . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 20 травня 2020 року. Судді: