Постанова КАС ВС № 2а-0770/2691/12

ПОСТАНОВА Іменем України 19 травня 2020 року Київ справа №2а-0770/2691/12 адміністративне провадження №К/9901/25123/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рахівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року (суддя Гаврилко С.Є.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року (головуючий суддя Багрій В.М., судді: Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі № 2а-0770/2691/12 (876/6876/16) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плюс Бока» до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, У С Т А Н О В И В: У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Плюс Бока» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Рахівському районі Закарпатської області (після реорганізації Державної податкової інспекції у Рахівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області) (далі - відповідач, податковий орган) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток, зменшено суму бюджетного відшкодування та визначено суму податкового зобов`язання за платежем прибутковий податок. Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 17.05.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року, адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року № 000362351/0 в частині податкового зобов`язання у розмірі 26 469 грн, в тому числі за основним платежем - 19 836 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 633грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року № 000372351/0. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 14 червня 2010 року № 00059/1751-1. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. При розгляді справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Доводи касаційної скарги повністю повторюють доводи апеляційної скарги. У запереченні на касаційну скаргу Товариство наводить доводи, аналогічні викладеним у позові, зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить залишити скаргу без задоволення. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 30 квітня 2010 року по 26 травня 2010 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 23/2351/3422158 від 03 червня 2010 року. Перевіркою, зокрема, встановлено порушення: - пп. 5.3.1 п. 5.3, п.5.9 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в наслідок чого не сплачено податку на прибуток в сумі 20 835 грн, - пп. 7.4.4 п. 7.4 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в наслідок чого завищено заявлене та відшкодоване з бюджету відшкодування податку на додану вартість у сумі 16 692 грн, - пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 та пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до недоврахування податку у розмірі 14 670,39 грн. На підставі акта перевірки податковим органом 14.06.2010 року прийняті податкові повідомлення-рішення: - № 000362351/0, яким визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на прибуток підприємств у розмірі 20 836 грн за основним платежем та 7 133 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 000372351/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 16 607 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 749 грн; - № 00059/1751-1, яким визначено податкове зобов`язання зі сплати прибуткового податку у розмірі 14 670,39 грн за основним платежем та 20 788,14 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Підпунктом 5.4.10 п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати платника податку пов`язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів (ПММ) для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов`язків доведення зв`язку таких витрат з його господарською діяльністю. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено доводами касаційної скарги, що спірним в даній справі є питання правомірності включення позивачем до складу валових витрат та формування за рахунок цього податкового кредиту витрат на ПММ для орендованих автомобілів, які використовувалися в господарській діяльності підприємства позивача. Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використанні в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткованих операцій у межах господарської діяльності платника податків. Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», при поставці товарів (послуг) за готівку підставою для нарахування податкового кредиту, зокрема, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг). Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовано податковим органом, що у відповідача немає зауважень до Товариства щодо оформлення ним транспортних документів та порядку списання за нормо-витратами ПММ. Також відповідач не ставить під сумнів інформацію, що міститься у відповідних подорожніх листах, товарно-транспортних накладних чи товарних накладних. Основним доводом податкового органу щодо неправомірності формування позивачем валових витрат по придбаних ПММ, формування податкового кредиту є те, що такі придбані за готівкові кошти, на підставі розрахункових чеків, виданих у вихідні дні (субота, неділя), а також одночасна заправка пальним на одній АЗС на різних колонках, неодноразова заправка одним і тим же видом пального протягом дня в межах 10-15 хвилин. Тобто, податковий орган вважає, що такі ПММ використовувалися позивачем в особистих цілях, а не у зв`язку із здійсненням ним господарської діяльності. Судами попередніх інстанцій зазначено, що такі доводи відповідача нічим у справі не підтверджені. Відповідних доказів не надано до суду першої та апеляційної інстанції. Крім того, податковим органом встановлено порушення позивачем пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у не включенні до складу валових доходів за ІV квартал 2009 року кредиторської заборгованості, термін позовної давності якої сплив, у сумі 5000 грн. Дане порушення визнано позивачем частково в ході судового розгляду в суді першої інстанції. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову Товариством не оскаржено. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податкове повідомлення-рішення № 000362351/0 від 14.06.2010 в частині визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1000 грн за основним платежем та 500 грн штрафної санкції є правомірним. Вказаний факт залишений поза увагою податковим органом, в касаційній скарзі відповідач вимагає скасування рішень судів попередніх інстанцій в повному обсязі. Податковий орган в ході перевірки встановив, що станом на 01 січня 2010 року позивачем несвоєчасно сплачено податок з доходів фізичних осіб в сумі 4276,32 грн. Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що дана сума у розмірі 4276,32 грн. увійшла в оскаржуване податкове повідомлення рішення № 00059/1751-1 від 14.06.2010 як сума податкового зобов`язання за основним платежем. Суд першої інстанції встановив, що вказана сума стягнута з Товариства постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.03.2013 року у справі № 807/415/13-а. В касаційній скарзі податковий орган не наводить доводів, які б поставили під сумнів встановлені судом першої інстанції обставини. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень. Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рахівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2016 року у справі № 2а-0770/2691/12 (876/6876/16) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко