Постанова КАС ВС № 802/2031/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 19 травня 2020 року Київ справа №802/2031/16-а адміністративне провадження №К/9901/33153/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Хохуляка В.В., суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2017 (суддя - Альчук М.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 (головуючий суддя - Смілянець Е.С., судді: Залімський І.Г., Сушко О.О.) у справі № 802/2031/16-а за позовом ОСОБА_1 до Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- встановив: ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - Немирівська ОДПІ) від 25.06.2016 №35685-13. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що законом визначений спеціальний порядок застосування податку, а саме обов`язкове та офіційне оприлюднення відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваного місцевого податку, а оскільки рішення 36 сесії 6 скликання Вишковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області від 25.06.2015 та додаток № 1 до нього «Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» офіційно оприлюднене Вишковецькою сільською радою Немирівського району Вінницької області 25.06.2015, тому обов`язок сплати податку виникає не раніше, ніж з наступного бюджетного року, тобто з 2016 року. Також, посилаючись на принцип стабільності, закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України посилається на те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, в позові відмовлено. Приймаючи рішення про відмову в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки існував до прийняття Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 та набрання ним чинності. Суд апеляційної інстанції зазначив, що при вирішенні питання про співвідношення цих норм в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов`язковими згідно з Податковим кодексом України, норма підпункту 12.3.5 є спеціальною. У зв`язку з цим, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, як обов`язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 266 Податкового кодексу України, починаючи з 01.01.2015, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України. Таким чином, питання сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначаються виключно Податковим кодексом України, а тому в даному випадку, рішення органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов`язок платника сплачувати податки та збори. Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржила їх у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2017, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 12, 266 Податкового кодексу України та зазначає, що рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків та зборів має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів, у зв`язку з чим нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, може мати місце не раніше наступного бюджетного року, а саме - 2016 року. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності комплекс будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2610,6 кв.м., що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Немирівською ОДПІ згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2016 прийнято податкове повідомлення-рішення № 35685-13, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2015 рік в розмірі 31797,11 грн. 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі. Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу. Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку. Рішенням 32 сесії 6 скликання Вишковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області від 27.01.2015 року встановлено на території населених пунктів Вишковецької сільської ради податок на майно та затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток № 1 до вказаного рішення). Вказаним положенням, зокрема затверджено ставки податку - 1% для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб». З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте у січні 2015 року Купянською міською радою рішення, яким затверджено положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосовані в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік. Наявність у Податковому кодексі України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Наведені положення Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34). Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок). За таких обставин, у контролюючого органу відсутні підстави покладення на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 25.06.2016 №35685-13 не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Згідно з частинами першою, третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові, ухвалі. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.01.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області від 25.06.2016 №35685-13. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1818,96 грн. (одна тисяча вісімсот вісімнадцять гривень 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... В.В. Хохуляк Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна , Судді Верховного Суду