LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд240/12285/19

від 21.05.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12285/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 21 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, у якому просив: - визнати протиправними дії Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, щодо відмови здійснити перерахунок (донарахування) вихідної допомоги при звільненні згідно з наказом начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова за №336 від 15 грудня 2017 року, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення, з урахуванням усіх виплат та доплат, які позивач отримав після звільнення за період проходження військової служби до 15 грудня 2017 року, за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення для обрахунку суми щомісячної додаткової грошової винагороди; -зобов`язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова провести перерахунок (донарахування) та виплатити різницю розміру вихідної допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди згідно довідки за вих. №499 від 9 січня 2018 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року позов задоволено: -визнано протиправною відмову Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова у здійсненні перерахунку (донарахування) ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; -зобов`язано Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова здійснити ОСОБА_1 перерахунок (донарахування) та виплатити різницю розміру вихідної допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50% фактичного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням в складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди згідно довідки за вих. №499 від 9 січня 2018 року. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу. В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що пунктом 8 Інструкції №550 визначено що додаткова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема одноразової допомоги у разі звільнення. 06.04.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу Міністра Оборони України (по особовому складу) №876 від 1 грудня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас та наказом начальника Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова (по стройовій частині) №336 від 15 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу. У грудні 2017 року позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення з кожний повний календарний рік служби, однак при розрахунку вказаної виплати не враховано щомісячну додаткову грошову винагороду. 5 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою провести донарахування розміру одноразової грошової допомоги при звільненні за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого вона нараховується, щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату суми перерахунку. Листом від 3 грудня 2019 року за вих. №519/43013/1 Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова повідомив позивача, що грошову допомогу при звільненні останньому в повному обсязі виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення без урахування додаткової грошової винагороди за 29 повних календарних років служби і підстав для донарахування не вбачається. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні позивачу розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби склад грошового забезпечення має визначатись відповідно до положень частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, та включати, зокрема, і щомісячну додаткову грошову винагороду, встановлену постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, а тому дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги при звільненні без урахування зазначеної щомісячної додаткової грошової винагороди не ґрунтуються на нормах закону. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII). Частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № № 2011-ХІІ. Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. За змістом частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 Уряд установлено, що з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій. Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем. Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, що має включатися при обрахунку розміру цієї допомоги. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку з закінченням строку контракту), вислуга останнього становить 29 років 4 місяці календарної служби. Позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ , про що видано відповідний наказ. В той же час, щомісячна додаткова грошова винагорода останнього становила 60% місячного забезпечення. Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби ОСОБА_1 , не включено. При цьому, відповідач, посилається на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24.10.2016 № 550 за змістом якої додаткові винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби. Разом із цим, застосовуючи Інструкцію № 550 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. За приписами частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем. Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону. Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. Матеріалами справи підтверджується, що дана винагорода виплачувалась позивачу постійно щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його із військової служби. Із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що в силу положень статті 9 Закону №2011-XII щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №240/445/19, від 16 грудня 2019 року у справі №825/812/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 826/6177/17. Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи наведені обставини та норми законодавства, які їх регулюють, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на включення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, до складу грошового забезпечення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»