Постанова 4824 № 370/3341/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2020 року м. Київ Справа №370/3341/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/6362/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Мазки Н.Б. 24 лютого 2020 року в смт. Макарів Київської області, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Держави України в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю слідчого, В С Т А Н О В И В У листопада 2019 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 жовтня 2019 року ним була подана заява про кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_3 (В-1735). Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2019 року у справі №367/8400/19 була задоволена скарга ОСОБА_1 та встановлена протиправна бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, зазначене у заяві ОСОБА_1 від 16 жовтня 2019 року. Зобов`язано слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, зазначене у заяві від 16 жовтня 2019 року та розпочати досудове розслідування. Позивач стверджує, що йому була завдана моральна шкода, яка полягає у глибоких та довготривалих моральних стражданнях, пов`язаних з незахищеністю від свавілля, незаконного невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, зазначене у його заяві від 16 жовтня 2019 року, безумовною втратою у його житті щодо неможливості тривалий період життя вільно спілкуватися з рідним сином через явно створені штучні перешкоди, тривалістю бездіяльності уповноважених осіб правоохоронних органів, зокрема, що позивач не міг реалізувати своє право на розгляд своєї заяви, поданої до Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області, й вимушений був витрачати свій час і свої кошти для поновлення свого права та розгляду своєї заяви в порядку, встановленому кримінально-процесуальним судочинством та із засад розумності, виваженості та справедливості позивач оцінює розмір сатисфакції моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн, що відповідає тяжкості моральних страждань. Позивач просив стягнути на свою користь моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України та вирішити питання про судові витрати. РішеннямМакарівського районного суду Київської області від 24 лютого 2020 року відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю слідчого. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано доказів спричинення йому душевних страждань внаслідок протиправних дій щодо нього, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням його права та наслідками, які спричинило це порушення, та, відповідно, заподіяння моральної шкоди. Не погодився із зазначеним судовим рішенням позивач, ним подана апеляційна скарга, в якій він посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, вказує на те, що суд першої інстанції порушив порядок вирішення його позовної заяви, оскільки така справа мала розглядатися за правилами загального позовного провадження. Також вказує на те, що його позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, що підтверджується ухвалою слідчого судді, якою визнано бездіяльність слідчого протиправною, а тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому такою протиправною бездіяльністю слідчого. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Позивачем до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, однак враховуючи ціну позову та обставини справи, а також беручи до уваги положення п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширення на території України коронавірусу COVID-19», розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.02.2020 № 93-р «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби спричиненої коронавірусом 2019-nCoV», у зв`язку з поширенням на території України коронавірусу COVID-19 та введенням Урядом України протиепідемічних заходів, з метою запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача та вважає за доцільне розглядати справу в порядку письмового провадження без виклику сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макарівського районного управління юстиції у Київській області 27 листопада 2013 року, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками вказані: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.8). 16 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до Ірпінського ВП ГУНП в Київській області заяву про злочин за ч.1 ст.382 КК України. В заяві вказано на те, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 18 січня 2017 року у справі №370/957/14 частково задоволена його позовна заява до ОСОБА_3 про усунення перешкоди у спілкуванні з дитиною та зобов`язано ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак ОСОБА_3 продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з сином (а.с.12). Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2019 року у справі №367/8400/19, задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 16 жовтня 2019 року, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (а.с.13). Підставою звернення ОСОБА_1 з позовом про відшкодування моральної шкоди є протиправна бездіяльність слідчого Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, викладених ним в заяві від 16 жовтня 2019 року, яка потягла великі душевні страждання для нього та його сина, так як вони позбавлені спілкування один з одним. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 вказала на те, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. В Постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 454/1403/17 вказано на те, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). В Постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 наведені наступні правові висновки. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 554/7971/18, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). З матеріалів справи вбачається, що дійсно факт бездіяльності уповноважених осіб СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області встановлений ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2019 року в мотивувальній частині судового рішення, у зв`язку з чим зобов`язано СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 16 жовтня 2019 року, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Таким чином, права позивача, на порушення яких останній посилався з підстав невнесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності слідчого в порядку, визначеному КПК України. До того ж, відновлення порушеного права, яке мало місце 17 жовтня 2019 року, відбулось в розумний строк, а саме 25 жовтня 2019 року, . Сам по собі факт, що ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 25 жовтня 2019 року зобов`язано уповноважену особу органу досудового розслідування внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, обставини якого викладені у заяві ОСОБА_1 від 18 жовтня 2019 року, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю уповноважених осіб СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР та настанням шкоди. Також не можна визнати обґрунтованими і посилання позивача на наявність моральної шкоди заподіяної йому та його сину, у зв`язку з неможливістю їх вільного спілкування протягом тривалого періоду життя, так як вказані обставини не пов`язані з бездіяльністю уповноважених осіб СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області. До того ж, заподіяння моральної шкоди дитині, діями уповноважених осіб СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області відносно відсутності розгляду заяви батька, не вбачається можливим. Таким чином, установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди внаслідок невнесення посадовими особами СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області даних за заявою позивача, причинний зв`язок між діями посадових осіб СВ Ірпінського ВП ГУ НП в Київській області та настанням тих негативних наслідків про які він вказує, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв`язку з його недоведеністю. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: Н.В. Поліщук А.М. Андрієнко