Постанова Донецький апеляційний суд № 243/12740/18

Єдиний унікальний номер 243/12740/18 Номер провадження 22-ц/804/1463/20 Єдиний унікальний номер 234/12740/18 Головуючий у 1 інстанції Воронков Д.В. Номер провадження 22-ц/804/1463/20 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В. за участю секретаря Ситніка Д.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №243/12740/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про вселення, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2020 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про вселення, усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням у вигляді будинку АДРЕСА_1 . В обгрунтування позовних вимог зазначала, що 15 травня 2009 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Під час шлюбу її та її неповнолітнього сина було зареєстровано в будинку АДРЕСА_1 , співвласниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2013 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано. Після розірвання шлюбу вона з дитиною продовжила проживати в спірному будинку. У 2017 році вона разом із дитиною виїжджала до м.Києва. 14 грудня 2018 року, повернувшись до м. Слов`янська, вона не змогла потрапити до спірного будинку, оскільки вхідний замок на дверях було замінено та невідома їй жінка відповіла, що вона не має права тут проживати. Просила вселити її та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 в будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди їй та її неповнолітньому сину у користуванні будинком. Вирішити питання про розподіл судових витрат. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , було подано зустрічний позов до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 15 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Під час шлюбу ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина було зареєстровано в будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2013 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власносності на ? вказаного вище будинку. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 травня 2015 року виключено з актового запису про народження дитини №488 від 31 травня 2010 року, вчиненого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов`янську Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, відомості про батьківство ОСОБА_2 . З 13 травня 2012 року ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_4 припинила проживати в спірному будинку та добровільно його покинула, вони не продовжували вести спільне господарство. З часу розірвання шлюбу та виключення з актового запису відомостей про батьківство ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 , вони перестали бути членами сім`ї, ОСОБА_1 з травня 2012 року не проживає в спірному будинку, фактично виїхали на інше постійне місце проживання, вселитись з того часу не намагались, не беруть участь у сплаті комунальних платежів. Просили визнати ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4. ( ОСОБА_4 ), третя особа Орган опіки та піклування Слов`янської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволено: визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не надав правової оцінки наданим нею письмовим доказам на підтвердження наявності перешкод з боку відповідачів для її та сина проживання в спірному житловому будинку. Також зазначає, що виходячи з показань ОСОБА_7 , з 2014 року в зазначеному житловому будинку відповідачі не проживають, а мешкає невідома їй сім`я переселенців. Такі пояснення свідка ОСОБА_7 узгоджуються з поясненнями, наданими в суді представником позивача, що ОСОБА_1 не може потрапити до будинку і мешкає в ньому з літку 2014 року, так як там мешкає невідома їй родина та не допускає її. Зазначає, що зафіксована письмовими доказами наявність перешкод у користуванні житлом з боку його власників раніш до складання акту про не проживання, та звернення нею до суду з позовом про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням до звернення відповідачів з позовом про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, унеможливлює визнання її та неповнолітнього сина такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Також зазначає, що суд першої інстанції не навів доводів щодо доцільності визнання неповнолітньої дитини, такою що втратила право користування будинком і це забезпечує найкращі інтереси дитини. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2020 року залишити без змін. ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В судовому засіданні апеляційного суду Дьяченко О.В. , який діє в інтересах ОСОБА_1 , доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити. Також пояснив, що дійсно в осені 2014 року ОСОБА_1 разом із сином переїхала на постійне місце проживання до м.Києва. Приблизно у 2015 році уклала шлюб з іншим чоловіком. Також представник підтвердив, що не має доказів на підтвердження посилань ОСОБА_1 про те, що відповідачі перешкоджали їй в період з 2014 року по грудень 2018 року проживати в спірному будинку. В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2020 року залишити без змін. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4. зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються копією будинкової книги, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , витягом з державного демографічного реєстру щодо реєстрації міста проживання № 1455-1793139-2018. Також судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2013 року по справі №2/243/1253/2013 було розірвано шлюб, укладений 15 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно змісту вказаного судового рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтримують шлюбні стосунки з 13 травня 2012 року. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 травня 2015 року по справі №243/6049/14 виключено з актового запису про народження дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( ОСОБА_4 ) відомості про батьківство ОСОБА_2 (а.с. 42-46) Вказані судові рішення набрали законної сили, їх тексти містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень з повним доступом. Крім цього судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження, що видане повторно 07 липня 2015 року, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_14 .. Згідно свідоцтва про народження, що видане повторно ІНФОРМАЦІЯ_2 прізвище дитини змінено, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .. Згідно Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 144660146 та № 144664437 від 09 листопада 2018 року на праві приватної спільної часткової власності на підставі рішення суду ? частина житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , а ? частини належать ОСОБА_2 .. Також судом встановлено, що згідно Акту №921 від 20 грудня 2018 року, складеного керівником комітету мікрорайону «Северний» м. Слов`янська, ОСОБА_1 та ОСОБА_15 з травня 2012 року по теперішній час не мешкають у будинку АДРЕСА_1 . Крім цього встановлено, що 14 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву на ім`я начальника Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області, в якій просила вжити заходів до невідомих осіб, яки перешкоджають їй у доступі до будинку АДРЕСА_1 . Вказані обставини також підтверджені листом начальника Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області № Д-9аз від 29 січня 2019 року. Згідно висновку органу опіки та піклування Слов`янської міської ради від 08 квітня 2019 року №29/03-593 є недоцільним позбавлення права користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 .. Під час розгляду справи судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 та її неповнолітній син не є членами сім`ї власників житла, не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з власниками будинку, ведуть з ними спільне господарство, а тому, є такими, що втратили право користування спірним житловим будинком. Будь-яких доказів на підтвердження факту намагання ОСОБА_1 вселитись до спірного будинку у період з 05 липня 2014 року до 14 грудня 2018 року суду не надано. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що встановленими обставинами та навними в матеріалах справи письмовими докзами доводиться, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , припинила проживання у спірному будинку, переїхала мешкати до міста Київа та уклала шлюб з іншим чоловіком, що було підтверджено в судовому засіданні її представником - адвокатом Дьяченко О.В.. Також суд виходив з того, що знайшов своє підтвердження факт не проживання ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина у спірному житловому приміщенні з 2012 року без поважних причин та підтверджується поясненнями допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_7 , актом № 921 від 20.12.2018 року та рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 14.05.2013 року по справі № 2/243/1253/2013 про розірвання шлюбу. Також суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження факту намагання ОСОБА_1 в`їхати до спірного будинку у період з 05 липня 2014 року до 14 грудня 2018 року суду не надано. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 та її неповнолітній син не є членами сім`ї власників житла, не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з власниками будинку, ведуть з ними спільне господарство, а тому, є такими, що втратили право користування спірним житловим будинком. При розгляді справи судом першої інстанції також було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2019 року в справі №243/7004/17-ц, постанові від 16 жовтня 2019 року по справі №243/9627/16-ц. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 такими, що втратили право користування спірним житловим будинком, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні встановив, що ОСОБА_1 та її неповнолітній син ОСОБА_4 без поважних причин тривалий час не проживають разом з ОСОБА_2 , перестали бути членами його сім`ї, як власника нерухомості, також не є членами сім`ї іншого співвласника житла ОСОБА_3 , не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з власниками будинку, ведуть з ними спільне господарство, а тому, є такими, що втратили право користування спірним житловим будинком. При цьому, вирішуючи питання щодо визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, надавши оцінку наявному в матеріалх справи висновку органу опіки та піклування Слов`янської міської ради від 08 квітня 2019 року № 29/03-593 щодо недоцільності позбавлення права користування житловим приміщенням неповнолітнього ОСОБА_4 , керувався вимогами ч.4 ст.29 ЦК України, ст.160 СК України та врахував, що неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками. Також суд першої інстанції виходив з того, що інтереси дитини в такому випадку не порушуються з огляду на те, що неповнолітній ОСОБА_4 у спірному житловому приміщенні не проживає. Залишення неповнолітнього зареєстрованим у спірному будинку суперечило б ст.9 Конвенції про права дитини та ст.160 СК України. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та наявним в матеріалах справи доказам в повній мірі. Встановлено, що на праві приватної спільної часткової власності на підставі рішення суду ? частина житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , а ? частини належать ОСОБА_2 .. Також встановлено, що шлюб, укладений 15 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано на підставі рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 травня 2013 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтримують шлюбні стосунки з 13 травня 2012 року. Також встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8. зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються копією будинкової книги, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , витягом з державного демографічного реєстру щодо реєстрації міста проживання № 1455-1793139-2018. (а.с 8, 69-71) Крім цього встановлено, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 травня 2015 року виключено з актового запису про народження дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( ОСОБА_4 ) відомості про батьківство ОСОБА_2 .. В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - Дьяченко О.В. підтвердив встановлені судом першої інстанції обставини щодо не проживання ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина в спірному житловому будинку, а саме, що вона разом із дитиною в період з 05 липня 2014 року до 14 грудня 2018 року переїхала проживати до м. Києва, уклала шлюб з іншим чоловіком, постійно проживала в іншому житловому приміщенні. Також представником було підтверджено, що доказів на підтвердження чинення з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкод у кристуванні ОСОБА_1 у вищенаведений період спірним житловим приміщенням не має. Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та наявність поважних причин щодо не проживання ОСОБА_1 та її сина в спірному житловому будинку не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими обставинами. Висновки суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованими та відповідають вимогам матеріального та процесуального закону. Крім цього, частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України. Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України). Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 ЖК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Аналіз приведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві власності, нарівні з власником виникає у членів сім`ї власника житла, які проживають разом з ним. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина було вселено та зареєстровано в спірному будинку під час шлюбу з ОСОБА_2 , який, як співвласник цього майна, надав право ОСОБА_1 користуватись ним. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 в спірному будинку не проживала, спільним побутом не була пов`язана із власниками будинку, поїхала на постійне місце проживання до м. Києва, уклала шлюб, про що не заперечували представники сторін в судовому засіданні. Отже, право ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_4 на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Аналогічний висновок зробив й Верховний Суд у постанові № 243/7004/17-ц від 16 січня 2019 року. Отже, суд першої інстанції, із дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не навів доводів щодо доцільності визнання неповнолітньої дитини, такою що втратила право користування будинком, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 4 статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місцем проживання її батьків (усиновлювачів) або одного із них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Встановлено, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 травня 2015 року по справі № 243/6049/14 було виключено з актового запису про народження дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( ОСОБА_4 ) відомості про батьківство ОСОБА_2 .. Враховуючи наведене, а також, що ОСОБА_2 виключено з актового запису про народження неповнолітнього ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що інтереси дитини даним рішенням не порушуються з огляду на те, що неповнолітній ОСОБА_4 у спірному житлі не мешкає. Залишення неповнолітнього зареєстрованим у спірному будинку суперечило б статті 9 Конвенції про права дитини та статті160 СК України. Згідно статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку. За вказаних обставин доводи ОСОБА_1 про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 367 ЦПК України не належить до повноважень суду апеляційної інстанції. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло Повний текст постанови складений 20 травня 2020 року. Головуючий О.І. Корчиста