Постанова Хмельницький апеляційний суд № 689/2254/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 689/2254/19 Провадження № 22-ц/4820/973/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В. розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 лютого 2020 року, суддя Шевчик О.М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: В листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк», (далі Банк), звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість по кредитному договору у розмірі 39917,24 грн. та 1921 грн. судових витрат. В обґрунтування доводів позивач зазначив, що 24.04.2015 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 11000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, «Тарифами банку» складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання по кредитному договору не виконала, у зв`язку з чим станом на 16.07.2019 року її заборгованість за кредитом склала 39917,24 грн., з яких 26618,82 грн. заборгованість за тілом кредиту, 9551,49 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1369,92 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 500 грн. штраф (фіксована частина), 1877,01 грн. штраф (процентна складова). Заочним рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19.02.2020 рокупозов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 11000 грн. заборгованості за кредитним договором від 24.04.2015 року, яка є заборгованістю за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, а також529,23 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просило скасувати рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення суду в частині незадоволених позовних вимог є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції належним чином не перевірено доводів позивача, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за всією сумою тіла кредиту (в т.ч. простроченого), відсоткам та неустойці, нарахованій через невиконання відповідачем умов кредитного договору. Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у справі №923/760/18, апелянт зазначив, що укладений між позивачем та відповідачем договір не потребує підпису відповідача, оскільки відповідні Умови та правила надання банківських послуг Банком публічно розміщені. Вказав, що незважаючи на те, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві не зазначено розмір процентів, суд не взяв до уваги, що останній, в силу вимог ст.ст. 536, 1048 ЦК України зобов`язаний сплатити Банку проценти за користування чужими грошовими коштами. Правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року не підлягає застосуванню, оскільки обставини спірних правовідносин у даній справі не є тотожними викладеним у вищевказаній постанові суду касаційної інстанції. Розгляд справи проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 24.04.2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку із встановленим кредитним лімітом у розмірі 11000 грн. Підписавши 24.04.2015 року анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку ОСОБА_1 підтвердила, що вона згідна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Суд вказав, що докази у справі достовірно вказують на те, що АТ КБ «Приватбанк» відкрило на ім`я ОСОБА_1 картковий рахунок, на який Банком були перераховані кредитні кошти та через який сторонами здійснювались фінансові операції. Позивач видав відповідачу кредитну картку, яка використовувалася ним для проведення розрахунків. Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16.07.2019 року становить 39917 грн. 24 коп., яка складається з 26618 грн. 82 коп. заборгованості за тілом кредиту, 9551 грн. 49 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 1369 грн. 92 коп. заборгованості за нарахованими відсотками, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 1877 грн. 01 коп. штрафу (процентна складова). Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в сумі 11000 грн., яка є заборгованістю за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, що відповідає фактично отриманій сумі кредитних коштів. Висновок суду є суперечливим та є таким, що не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У заяві ОСОБА_1 від 24.04.2015 року згода останньої щодо встановлення процентної ставки не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення на його користь штрафів за несвоєчасну сплату кредиту, в тому числі розміру і порядку їх нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24.04.2015 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору тощо. Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки, (пені, штрафів), саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 24.04.2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідний правовий висновок наданий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року, справа №342/180/17. Проте, як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Вищевказаного суд першої інстанції не врахував та не звернув увагу на ту обставину, що згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості, (а.с. 8), сума фактично отриманих позичальником коштів, починаючи за період з 01.11.2017 року, коли ОСОБА_1 вперше використала кредитні кошти в розмірі 7280 грн. та до 16.07.2019 року, коли кредитор затвердив розрахунок кредитної заборгованості, (третя графа розрахунку «Витрати клієнтом кредитних коштів»), в загальному розмірі склала 32027,33 грн., що також підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 (а. с. 53-54). В той же час, в графі розрахунку заборгованості від 16.07.2019 року «Сума погашення за наданим кредитом» Банком зазначені кошти, які у вказаний період різними платежами повертались відповідачем позивачу на погашення заборгованості. Так, вказана сума у підрахунку у загальному розмірі за відповідний період з 01.11.2017 року до 16.07.2019 року склала 19298,58? грн. (а.с. 8). Вказане, в свою чергу, також підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 (а. с. 53-54). Таким чином, станом на дату звернення до суду у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з фактично отриманих та неповернутих коштів у загальному розмірі 12728,75 грн. (32027,33 грн. 19298,58? грн.), а не 11000 грн., про що помилково зазначив суд першої інстанції. При цьому необхідно зауважити, що суд першої інстанції вірно мотивуючи своє рішення в частині необхідності стягнення з позичальника фактично отриманих та неповернутих грошових коштів, необґрунтовано вважав встановленим, що між сторонами був укладений кредитний договір та безпідставно зазначив у резолютивній частині свого рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі й за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту. З огляду на вищевказане колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, обґрунтовано відмовивши у стягненні з відповідача штрафів та процентів, невірно з`ясував обставини справи та безпідставно відмовив у стягненні з ОСОБА_1 на користь Банку суми фактично отриманих та неповернутих коштів у загальному розмірі 12728,75 грн., у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Банку підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 612,41 грн. (12728,75 грн. х (100% : 39917,24 грн.) х 1921 грн. : 100% = 612,41 грн.). При зверненні до апеляційного суду позивач сплатив 2881,50 грн., в той час як апеляційна скарга задоволена на 5,97% (1728,75 грн. х (28917,24 грн./100), тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги на користь апелянта з відповідача підлягає стягнення 172,02 грн. судових витрат: (5,97%х2881,50 грн. = 172,02 грн.). Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 лютого 2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість у розмірі 12728 (дванадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 75 коп. та 612 (шістсот дванадцять) грн. 41 коп. судових витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 172 (сто сімдесят дві)грн. 02 коп. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 травня 2020 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова