Постанова 4804 № 234/11071/19

Єдиний унікальний номер 234/11071/19 Номер провадження 22-ц/804/1451/20 П О С Т А Н О В А Іменем У К Р А Ї Н И 20 травня 2020 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі: Судді-доповідача Никифоряка Л.П. Суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В. за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б. розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання особи, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 березня 2020 року, повне судове рішення складено 05 березня 2020 року (головуючий у суді першої інстанції Чернобай А.О.), В С Т А Н О В И В: 24 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом в якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користуватися квартирою АДРЕСА_1 - спірним житлом. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він є власником цього майна в якому відповідач відсутня без поважних причин понад один рік. Інша вимога позивача зводилась до зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 04 березня 2020 року позов задоволений частково. Згідно висновків суду відповідач вселилася в спірне житло як член сім`ї власника та набула право користування цим житловим приміщенням. Та суд першої інстанції вважав що в зазначеній квартирі ОСОБА_2 не проживає без поважних причин з травня 2018 року, оскільки постійно проживає за межами України, не цікавиться спірною квартирою та не приймає участі в утриманні спірного житла. Також на думку суду, відповідачем в судовому засіданні не підтверджено жодної поважної причини відсутності в спірному житлі та не було домовленості з власником ОСОБА_1 про право на користування ОСОБА_2 чужою власністю, з огляду на що, суд дійшов висновку про втрату відповідачем права користуватися спірним житлом. В задоволенні вимог ОСОБА_1 про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 в спірному житлі відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд неповно з`ясував обставини справи з приводу того, що відповідач вселялася в спірне житло на правах члена сім`ї та припинення шлюбу і сімейних відносин не позбавляло ОСОБА_2 права користуватися спірним житлом. Заявник стверджував про те, що суд не дав оцінки тій обставині, що відповідач фактично тільки з 19 жовтня 2018 року залишила спірне житло та бажала при поверненні із-за меж України користуватися спірним житлом. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що починаючи з 25 червня 2019 року, мали місце перешкоди у користуванні спірним житлом для відповідача, яка не мала ключів від квартири. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення представника особи яка падала апеляційну скаргу, за відсутності позивача, повідомленого про час та місце судового розгляду належним чином, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 з 26 листопада 2003 року та власником 2/3 часток цієї квартири в порядку спадкування з 18 травня 2009 року /копія свідоцтва про право власності на квартиру, копія свідоцтва про право на спадщину та інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно а.с.8-10, 134-135/. 13 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб /копія свідоцтва про шлюб а.с.13/. Відповідно до довідки про склад сім`ї в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані члени сім`ї ОСОБА_1 дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_4 /а.с.7/. В акті про не проживання № 01-20-416 від 24 червня 2019 року обставини щодо відсутності ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 з травня 2018 року по час складання акту підтвердили троє свідків, які проживають в даному будинку /а.с.11/. 23 жовтня 2018 року приватний підприємець та ОСОБА_2 уклали трудовий договір про прийняття останньої на посаду керуючої за основним місцем роботи в Російській Федерації місто Красногорськ Свердловської області /а.с.79-80/. За змістом договору оренди від 26 липня 2019 року орендатор ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_5 зняли в найм квартиру АДРЕСА_2 на строк з 26 липня 2019 року по 26 червня 2020 року /а.с.81-86/. Довідкою з муніципального бюджетного загальноосвітнього закладу Гімназія № 6 м. Красногорськ РФ підтверджується, що ОСОБА_4 навчається в 6-А класі гімназії № 6 в 2019/2020 навчальному році /а.с.87/. Відповідно до рішення Краматорського міського суду Донецької області від 23 вересня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та розірвано його шлюб з ОСОБА_2 /а.с.136-137/. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права. Задовольняючи позов про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд керувався статтею 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, при цьому врахував, що підставою для застосування вказаної норми слугувала свідома поведінка ОСОБА_2 , яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Суд вірно зазначив, що на підставі статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом Проживання в спірному будинку відповідача, як дружини позивача, суд першої інстанції обґрунтовано розцінив як набуття нею права користування власністю що пов`язане із сімейними, родинними відносинами на підставі статті 405 ЦК України. Поняття члена сім`ї міститься в Сімейному кодексі України та Житловому кодексі України, згідно з положеннями яких дружина з чоловіком складають сім`ю. Беззаперечним є та обставина, що позивач та відповідач на час вселення останньої в належне позивачу на праві власності спірне житло перебували у шлюбі. Отже вирішальним для розгляду даної справи є з`ясування обставин на яких підставах відповідач вибула із займаного житла та чи узгоджувалися її дії з її волевиявленням та втратою інтересу до спірного житла. Зібрані письмові докази вказують на те, що відповідач не вважала квартиру АДРЕСА_1 місцем свого постійного проживання саме з травня 2018 року. Підтвердженням не проживання в спірному житлі відповідача на правах члена сім`ї є та обставина що остання не проживала в квартирі протягом тривалого часу, з травня 2018 року, в судовому засіданні підтверджені обставини з приводу наявності у відповідача іншого житла що знаходиться на значній віддалі за межами України. У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень. Причому докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі /ч. 5 ст. 81 ЦПК України/. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснив відповідачу та її представнику права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню їхніх прав, а також попереджував про наслідки неподання доказів, встановлені цивільним процесуальним кодексом, однак зазначаючи про не допустимість акту про не проживання № 01-20-416 від 24 червня 2019 року відповідач, та її представник жодних інших доказів в його спростування та підтвердження своїх заперечень не надали, також не повідомили суд про існування обставин чи доказів які би впливали на надійність даного документального доказу. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В судовому засіданні, також не знайшли підтвердження ствердження відповідача про наявність перешкод в користуванні спірним житлом чи щодо її вимушеного залишення квартири, зокрема не підтверджено жодних звернень до компетентних органів щодо вселення чи створення ОСОБА_1 перешкоди для вселення відповідача до спірного житла. Та вірні висновки суду першої інстанції про те, що встановлені обставини з приводу відсутності звернень відповідача з питаннями про захист свого права на проживання в спірному житлі в період з травня 2018 року по момент пред`явлення позову до суду, тривала відсутність в квартирі та не вчинення жодних дій які би свідчили про наявність у ОСОБА_2 правового інтересу до спірного житла охоплюються поняттям про втрату інтересу до спірного житла. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем також не наведено жодної обставини яка би свідчила про труднощі її спільного поживання з позивачем. При цьому відсутні докази з приводу того, що в травні 2018 року ОСОБА_2 переїхала в інше місце проживання вимушено. Відсутні обставини які би вказували на наявність між сторонами неприязних стосунків, які би перешкоджали відповідачу використовувати квартиру для свого проживання, жодних доказів відповідачем суду не надано. В підтвердження існування перешкод для проживання в спірному житлі ОСОБА_2 посилалася на відсутність ключів від дверей в квартиру. Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі без встановлення відповідних фактів. Та за недоведеності заявлених в апеляційній заяві фактів щодо звернення відповідача до позивача з вимогою надання ключів від спірного житла, чи звернення з цього питання до відповідних органів такі заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно до четвертої частини статті 41 Конституції України, статей 319 та 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Визначальним у даній справі суд апеляційної інстанції вбачає те, що підтверджені обставини з приводу того, що відповідач свідомо обрала місцем свого проживання квартиру далеко за межами України, де офіційно працевлаштувалася та обрала місто Красногорськ РФ місце навчання для своєї дитини. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право відповідача на користування спірним житлом підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень статті 405 ЦК України, оскільки відповідач не довела жодних обставин які би вказували на існування підстав для законних обмежень прав власника. Так само, не підтверджено існування домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу порядку спільного проживання в квартирі АДРЕСА_1 та використання відповідачем зазначеної квартири в якості постійного місця проживання. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду в частині задоволення позову здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 травня 2020 року. Судді: