Постанова 4856 № 686/10039/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 686/10039/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Демінська А.А. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 20 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області до громадянина ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, В С Т А Н О В И В : в квітні 2020 року позивач Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області звернулось до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до громадянина ОСОБА_1 про продовження строку затримання відповідача у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців до 24.10.2020. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.04.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що наявні в матеріалах справи. Позивач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому, він заперечує щодо доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, представник позивача просить про розгляд справи без його участі. Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча були належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі відповідача. Також, від представника відповідача надійшли письмові заперечення щодо відзиву, в яких він зазначає, що відзивом не доведено обов`язкові вимоги за якими неможливо ідентифікувати іноземця та не доведено законність та допустимість подальшого затримання відповідача. Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, обмежені строки розгляду справи та жоден з учасників справи в судове засідання не з`явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами, відповідач звільнився з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання, перебуває на території України без постійного місця проживання, крім того, у нього відсутній паспортний документ. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24.10.2019 встановлено строк затримання відповідача шість місяців для його ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, а також ухвалено примусово видворити його за межі території України. 24 квітня 2020 року закінчується встановлений рішенням суду строк утримання відповідача у Волинському ПТПІ. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі наявні вище вказані умови, за яких неможливо остаточно ідентифікувати громадянство відповідача і забезпечити його примусове видворення. Так, як вбачається з наявних в матеріалах справи копій листів позивача від 04.11.2019, 11.12.2019, 15.01.2020, 07.04.2020, ним неодноразово надсилалася запити до Посольства Азербайджанської Республіки в Україні щодо підтвердження або спростування факту походження/належності відповідача до Азербайджанської Республіки, сприяння його ідентифікації і документування документами на повернення, однак жодної відповіді на ці запити до даного часу не отримано. Крім того, з будь-якими заявами щодо легалізації свого статусу в Україні відповідач до уповноважених органів не звертався, що підтвердив в судовому засіданні. Доказів наявності в нього родичів в Україні відповідач суду не надав, тому суд не може взяти зазначені доводи відповідача до уваги. Крім того, рішення суду про його примусове видворення є чинним, відповідач його не оскаржував, отже, воно є обов`язковим для нього і підлягає до виконання. Позивач вживав заходів до його виконання, однак не зміг цього зробити у визначений судом строк з незалежних від нього причин. З урахуванням зазначеного, та вимог ст.289 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на території України. Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Як передбачено ч.4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, на підставі заяви поданої органом охорони державного кордону до іноземця або особи без громадянства суд може застосувати такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Згідно з приписами ч.11 ст.289 КАС України передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у відповідача відсутні визначені законодавством та міжнародними договорами України підстави для перебування в Україні, відсутні також обставини, які, згідно ч.8 ст.26 та ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняють примусове видворення за межі України (Відповідачі не перебувають у процедурі визнання біженцем та особами, які потребують додаткового захисту; не підпадають під захист ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; в країні громадянської належності їх життю або свободі не загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; не загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; не загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки). Відповідно до ч.12, 13 ст.289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з наявних в матеріалах справи копій листів позивача від 04.11.2019, 11.12.2019, 15.01.2020, 07.04.2020, ним неодноразово надсилалася запити до Посольства Азербайджанської Республіки в Україні щодо підтвердження або спростування факту походження/належності відповідача до Азербайджанської Республіки, сприяння його ідентифікації і документування документами на повернення, однак жодної відповіді на ці запити до даного часу не отримано. Щодо посилання відповідача на лист Посольства Азербайджанської Республіки в Україні (а.с.59), колегія суддів зазначає, що згідно з ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Крім того, відповідно до ч.4, 5 ст.94 КАС України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем надано копії документів, які не посвідчені. Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідь Посольства Азербайджанської Республіки в Україні, щодо обставини, що ОСОБА_2 з 30.09.1998 не є громадянином Азербайджанської Республіки. В свою чергу, даний лист №ИК-043/20 від 21.04.2020 був наданий представником позивача (додаток до відзиву на апеляційну скаргу), що в свою чергу свідчить про його існування, однак він також не посвідчений належним чином. Щодо інших доказів, колегія суддів також зазначає, що вони не є належним чином засвідченні, а тому не можуть бути враховані судом. Крім того, в своїй сукупності вони не свідчать про ту обставину, що відповідач є громадянином певної країни. Також, як вбачається з матеріалів справи, даний спір розглядається щодо продовження строку затримання відповідача у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, і суд не вправі встановлювати право відповідача на громадянство України в межах даного провадження. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до органів щодо надання йому громадянства України та не має жодного підтверджуючого документа, що він його набув. Крім того, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до Посольства Республіки Вірменія щодо громадянства відповідача, оскільки, як вбачається з вироку в справі №683/563/17, відповідач зазначений громадянином Республіки Вірменія. Однак, згідно з відповіддю Посольства Республіки Вірменія (а.с.11) дана інформація не була підтверджена. Щодо доводів апелянта в частині тієї обставини, що його мати ОСОБА_3 є громадянкою України, колегія суддів зазначає, що отримання громадянства ОСОБА_3 не свідчить про ту обставину, що ОСОБА_1 також отримав громадянство України і постійно проживав на території України. Крім того, доводи апелянта в частині тверджень, що він постійно проживав на території України не знаходять свого підтвердження, оскільки він був громадянином Азербайджанської Республіки до 30.09.1998, згідно листа №ИК-043/20 від 21.04.2020 Посольства Азербайджанської Республіки в Україні. Тобто, станом на набуття повноліття він був громадянином Азербайджанської Республіки. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В свою чергу, відповідачем не доведено ті обставини на яких ґрунтується його позиція. Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивачем було направлено відповідні листи: 1) №6801.6/2761/6801.4.1-20 від 28.04.2020 до Посольства Азербайджанської Республіки в Україні щодо підтвердження або спростування факту видачі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.10.1975 на ім`я ОСОБА_1 . 2) №6801.6/7355-20 від 28.04.2020 до ГУ ДМС, УДМС України в областях та ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області щодо отримання належної інформації щодо реєстрації, належності до громадянства України та інших необхідних документів стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 3) №6801.6/7354-20 від 28.04.2020 до ГУ ДМС, УДМС України в областях та ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області щодо отримання належної інформації щодо реєстрації, належності до громадянства України та інших необхідних документів стосовно ОСОБА_1 . Щодо наявної копії свідоцтва про народження відповідача, колегія суддів зазначає, що даний документ свідчить лише про місце народження відповідача, однак з нього ніяким чином неможливо встановити громадянство ОСОБА_1 на момент розгляду справи. Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до п.113 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» (заява № 22414/93) будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 п. 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим. Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля. З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі. Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). А тому, оскільки доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Ватаманюк Р.В.