Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/4245/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4245/19 Головуючий у І інстанції: Польовий О.Л. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 20 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21.03.2019 №221750000535 про відмову в призначенні пенсії. Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати трудовий стаж роботи в МП "Рубін" в період з 22.07.1995 по 28.09.1999 та зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком з 24.12.2018 на підставі статті 26 закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.01.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи. Позивач в судове засідання не з`явився, належного представника не направив, разом з тим був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Крім того, від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Відповідач в судове засідання не з`явився, належного представника не направив, разом з тим був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Разом з тим, 13.05.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на наступне. У відповідності до абз.1 ст.5 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з ст.7 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Відповідно до ст.12 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. Отже, обов`язковою умовою для чинності електронного документу являється його підписання електронним-цифровим підписом. Згідно з довідкою відділу надання інформаційних послуг, руху адміністративних справ та діловодства Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не містить електронно-цифровий підпис. Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, 10.01.2019 позивач - ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Рішенням від 21.03.2019 №221750000535 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Листом від 28.03.2019 №10131/03 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило позивача про прийняте рішення. Також пенсійний орган зазначив, що до страхового стажу неврахований період роботи на МП "Рубін" з 22.07.1995 по 28.09.1999, оскільки на запит щодо підтвердження цього періоду роботи позивача надійшли довідки Чемеровецького районного трудового архіву від 21.02.2019 №м-66/04-06, від 25.02.2019 №55 про відсутність документів МП "Рубін". Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України позивач досяг необхідного пенсійного віку - 60 років. Підставою для відмови в призначенні пенсії за віком слугувала відсутність страхового стажу 26 років. За даними пенсійного органу страховий стаж позивача становить 23 роки 17 днів. До страхового стажу позивача відповідач не врахував період роботи на МП "Рубін" з 22.07.1995 по 28.09.1999. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 22.07.1995 по 28.09.1999 працював каменщиком в МП "Рубін". Вказаний запис в трудовій книжці не містить помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначила, що з 1989 року по 2001 рік працювала в МП "Рубін" на різних посадах. Підтвердила, що ОСОБА_1 працював в МП "Рубін" з липня 1995 року по вересень 1999 року. Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомила, що також працювала в МП "Рубін" з 1995 року по 2001 рік. Підтвердила, що позивач у період 1995-1999 років працював в МП "Рубін". Отже, надані документи та покази свідків підтверджують право позивача на зарахування періоду роботи з 22.07.1995 по 28.09.1999 в МП "Рубін" до страхового стажу. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи, що станом на дату звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV страховий стаж позивача становить більше 26 років, тому останній набув право на призначення пенсії за віком. Тому, пенсійний орган безпідставно прийняв рішення від 21.03.2019 №221750000535, яким відмовив позивачу в призначені пенсії за віком, тому вказане рішення необхідно скасувати. Крім того, оскільки 23.12.2018 позивач досяг необхідного пенсійного віку - 60 років., тому необхідно зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.12.2018. Колегія суддів апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно з ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Як передбачено ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з ч.1 ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років. Статтею 56 вказаного Закону було встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме відповідно до постанови КМ України від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" Згідно з п.1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Згідно з п.17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Відповідно до п.18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. У відповідності до показів свідків: свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що з 1989 року по 2001 рік працювала в МП "Рубін" на різних посадах. Підтвердила, що ОСОБА_1 працював в МП "Рубін" з липня 1995 року по вересень 1999 року. Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні суду першої інстанції повідомила, що також працювала в МП "Рубін" з 1995 року по 2001 рік. Підтвердила, що позивач у період 1995-1999 років працював в МП "Рубін". Крім того, як вбачається з записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 22.07.1995 по 28.09.1999 працював каменщиком в МП "Рубін". Вказаний запис в трудовій книжці не містить помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Також, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо). Суд переконаний, що з огляду на зазначені вище положення статей 1, 3, 8, 129 Конституції України можна за аналогією стверджувати, що права людини та громадянина, гарантовані законодавством України також мають бути не теоретичними та ілюзорними, а ефективними на практиці. Це не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а так само Конституцією та законодавством України, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, Верховний Суд в своїй постанові від 06.03.2018 в справі №127/9055/17 прийшов до висновку, що зазначаючи про виникнення сумнівів щодо запису в трудовій книжці, відповідачем не наведено які саме виникли сумніви та з яких підстав. Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу. Відсутність підприємства за місцезнаходженням, а так само і відсутність документів по цьому підприємству на зберіганні в архівних установах, не може нівелювати відомості трудової книжки, оформлені належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Отже, як вірно зазначив, суд першої інстанції трудова книжка та покази свідків підтверджують право позивача на зарахування періоду роботи з 22.07.1995 по 28.09.1999 в МП "Рубін" до страхового стажу. Крім того, печатка МП "Рубін" в трудовій книжці ОСОБА_2 (а.с.23) відповідає печатці в трудовій книжці позивача. Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні, в частині зарахування позивачу періоду роботи з 22.07.1995 по 28.09.1999 в МП "Рубін" до страхового стажу. Щодо доводів апеляційної скарги в частині строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено з матеріалів справи, до суду першої інстанції від відповідача надійшло клопотання щодо залишення позовної заяви без розгляду, оскільки на думку відповідача ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду (а.с.41). Щодо розгляду даного клопотання судом першої інстанції, матеріали справи не містять викладених доводів відмови, а лише зазначення в рішенні від 23.01.2020, що суд першої інстанції протокольною ухвалою відмовляє в задоволенні даного клопотання. Проте, суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу на той факт, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом 23.12.2019, що вбачається з штемпеля суду першої інстанції на першій сторінці позовної заяви. Так, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Так, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З урахуванням вказаного, та обмеженням щодо строку звернення до суду колегія суддів приходить до висновку, що в частині позовні вимоги щодо призначення пенсії за віком з 24.12.2018 по 22.06.2019 (включно), слід залишити без розгляду. Тобто, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме: Визнанню протиправним та скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.03.2019 №221750000535 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язанню Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи в МП "Рубін" в період з 22.07.1995 по 28.09.1999. Зобов`язанню Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.06.2019 на підставі статті 26 закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Схожі висновки зазначені в постановах Верховного Суду від 11.06.2019 справа №206/7230/16-а(2-а/206/174/16), від 29.04.2020 справа №0840/2729/18, від 31.10.2019 у справі №1602/7699/18. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що подання позовної заяви ОСОБА_1 29.10.2019, яка в подальшому була залишена без руху ухвалою від 04.11.2019 справа 560/3474/19 та відповідно до ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2019 повернута позивачеві, не є підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки позивач мав можливість усунути недоліки визначені в даній увалі про залишення позовної заяви без руху, або оскаржити ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2019 про повернення позовної заяви у разі не погодження з її мотивами. Аналізуючи наведені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дав в повній мірі належної оцінки факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, що призвело до постановлення помилкового судового рішення в частині. Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу. Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині позовних вимог щодо призначення пенсії за віком з 24.12.2018 по 22.06.2019 (включно), а позовну заяву в цій частині слід залишити без розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасувати в частині позовних вимог щодо призначення пенсії за віком з 24 грудня 2018 року по 22 червня 2019 року (включно) та в цій частині адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.06.2019 на підставі статті 26 закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.