Постанова 4855 № 826/15328/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15328/17 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, суддя Шейко Т.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, у якому просила: - визнати протиправними дії Генеральної прокуратури України щодо відмови у наданні інформації у вигляді довідки про розмір суми місячної заробітної плати працюючого за відповідною посадою прокурора, у тому числі посадовий оклад, надбавка за класний чин, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливої роботи, надбавка за роботу з секретними документами, щомісячна премія, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; - зобов`язати Генеральну прокуратуру України надати інформацію про розмір суми місячної заробітної плати працюючого за відповідною посадою прокурора, у тому числі посадовий оклад, надбавка за класний чин, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливої роботи, надбавка за роботу з секретними документами, щомісячна премія, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, шляхом видачі зареєстрованої та підписаної уповноваженою(-ними) особою(-ами) довідки. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 27.12.2019 року №358 перейменовано юридичну особу «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора». За клопотанням представника відповідача колегія суддів провела заміну відповідача Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнилась з посади старшого прокурора відділу забезпечення секретного діловодства управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України за власним бажання у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. Відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789 управління Пенсійного фонду в Деснянському районі м. Києва 27 лютого 2015 року ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності. Позивачка є пенсіонером, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 28 жовтня 2015 року (серія НОМЕР_2 ). ОСОБА_1 09 листопада 2017 року звернулась до Генеральної прокуратури України із заявою про видачу довідки про розмір суми місячної заробітної плати працюючого за відповідною посадою прокурора, з огляду на дію Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури». У відповідь на вказану заяву позивачем отримано від Генеральної прокуратури України лист-відповідь від 15 листопада 2017 року №18-1670 вих-17, в якому зазначено про відсутність підстав для надання позивачці довідки про заробітну плату для перерахунку пенсії, оскільки з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у прокурорів відсутнє право на перерахунок пенсії, відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Вважаючи дії відповідача щодо не видачі довідки про складові заробітної плати протиправними, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року - Закон № 1789-ХІІ, з 15 липня 2015 року - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ). Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури до 15 липня 2015 року визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ. Згідно із частиною тринадцятою вказаної статті Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ). 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, відповідно до якої умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей держави дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики. Отже, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року делегував Кабінету Міністрів України. 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VІІ, згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1. За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, на час прийняття постанови № 657, з якою позивачка пов`язує виникнення у неї права на перерахунок пенсії, а також на час її звернення до органу прокуратури із заявою про видачу довідки про заробітну плату з метою її пред`явлення до органу ПФУ для перерахунку пенсії, частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність, а визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. При цьому Уряд України відповідний нормативно-правовий акт не прийняв і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначив. Разом з тим, 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон № 2148-VІІІ, яким викладено у новій редакції, зокрема, пункт 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого у разі якщо особі призначено пенсію, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Колегія суддів зазначає, що ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у новій редакції, ні частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VІІ на час виникнення спірних правовідносин не були визнанні неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Висновком Конституційного Суду України, викладеним у Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Сьорінґ проти Сполученого Королівства» (Soering v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» (Rees v. United Kingdom) ЄСПЛ зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини». ЄСПЛ у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Аsundsson v. Iceland) від 12 жовтня 2004 року. У рішенні від 03 червня 2014 року у справі «Великода проти України» ЄСПЛ, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку ЄСПЛ дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не відповідно до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними. У цьому рішенні ЄСПЛ також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю. В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту. Здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України. Як і політика ціноутворення, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, і забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а ПФУ - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Враховуючи, що Закон № 76-VIII є чинним, а також те, що відповідно до Закону № 1697-VII визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій покладено на Кабінет Міністрів України, колегія суддів зазначає, що саме Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, а наслідки внесення змін до законодавства, що врегульовували правовідносини, пов`язані з пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, не відносяться до компетенції відповідача та органів ПФУ. Також колегія суддів зазначає, що наказом від 03 грудня 2003 року № 319/144 Міністерство праці та соціальної політики України й Головне управління державної служби України затвердили Порядок видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям у разі ліквідації органів, з яких особа вийшла на пенсію, а також перейменування (відсутності) посад (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2003 року за № 1134/8455; далі - Порядок № 319/144), у якому, зокрема, встановлено форму, зміст та зразок довідки, визначено, які елементи складу заробітної плати належить включати до неї, на підставі якого нормативного положення вона видається і для яких цілей. Наказом від 19 липня 2010 року № 195 Міністерство праці та соціальної політики України затвердило Порядок видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, що відряджалися для виконання службових обов`язків до органів державної влади, місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, ліквідованих без визначення правонаступника, та були звільнені зі служби у зв`язку з виходом на пенсію безпосередньо з посад, на яких вони перебували, або у разі перейменування (відсутності) посад (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2010 року за № 675/17970). Пунктом 3 цього Порядку визначено, що якщо на момент виникнення права на перерахунок пенсії посада, з якої особа звільнена зі служби у зв`язку з виходом на пенсію, відсутня у схемах посадових окладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України для відповідного органу державної влади, до якого відряджалися особи для виконання службових обов`язків, довідки видають ці органи державної влади в порядку, визначеному пунктом 6 Порядку № 319/144. Постановою правління ПФУ від 04 вересня 2013 року № 15-1 «Про виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справах № 2а-8893/12/2670, № 2а-4753/09/2670» затверджено форму довідки про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2013 року за № 1661/24193). Проте постановою правління ПФУ від 04 липня 2016 року № 15-2 «Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 04 вересня 2013 року № 15-1» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2016 року за № 1020/29150) з пункту 1 цієї постанови виключений, зокрема, абзац третій щодо затвердження форми довідки про заробітну плату, що подається для перерахунку пенсії непрацюючим державним службовцям, а також державним службовцям, які на момент перерахунку пенсії працюють на інших посадах, ніж ті, з яких їм призначено (перераховано) пенсію. Постанови правління ПФУ від 04 вересня 2013 року № 15-1 та 04 липня 2016 року № 15-2 втратили чинність на підставі постанови правління ПФУ від 17 січня 2017 року № 1-3 «Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 лютого 2017 року за № 180/30048). Згідно з наказом Міністерства соціальної політики України, Національного агентства України з питань державної служби від 23 березня 2017 року № 454/64 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2017 року за № 767/30635) наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління Державної служби України від 03 грудня 2003 року № 319/144 визнаний таким, що втратив чинність. Наказ набрав чинності з 21 липня 2017 року. У відповідності до пункту 19 розділу І Закону № 2148-VIII пункт 13 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» викладений у редакції, за якою у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до законів України <…> «Про прокуратуру» <…>, її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до статті 101 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Як убачається із матеріалів справи, на час звернення ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України із заявою про видачу довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду, подібну до тієї, що обіймала позивачка, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону № 1789-ХІІ та постанови КМУ № 657 станом на 01 вересня 2017 року, положення нормативно-правових актів, якими затверджувалась форма такої довідки та визначався порядок її заповнення, втратили чинність, а іншого нормативного-правового акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта видачі відповідної довідки, немає. Таким чином, оскільки на час виникнення спірних правовідносин не було прийнято і не діяли нормативно-правові акти, що регламентують умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови у видачі довідки про заробітну плату та зобов`язання видати її є безпідставними та задоволенню не підлягають. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у зразковій справі № 825/506/18 (Пз/9901/16/18) та постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №826/14796/17. Згідно із частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Щодо посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019, яким були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, якими передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, колегія суддів зазначає наступне. Конституційний Суд України встановив такий порядок виконання рішення від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019: - ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; - ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: "Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки". Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019 дійсно було встановлено неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні справи, протее положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У відповідності до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 814/1274/17, за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019 було визначено, що ч. 20 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже, перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачки, колегія суддів перевіряє відповідність дій відповідача вимогам закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на липень 2017 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019 на правовідносини, пов`язані з розглядом заяви ОСОБА_1 про видачу довідки про розмір суми місячної заробітної плати працюючого за відповідною посадою прокурора, не може вплинути, оскільки вони виникли та існували до його прийняття. З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року є помилковим та підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року скасувати та ухвалити у справі постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 19 травня 2020 року.