Постанова 4854 № 521/19556/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 521/19556/19 Головуючий в 1 інстанції: Сегеда О.М. Час і місце ухвалення: 29.01.2020р.,м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Шевчук О.А., за участю секретаря - Шепель О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року по справі за позовом до ОСОБА_1 до інспектора 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Чечіна Анатолія Івановича, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до інспектора Управління патрульної поліції в Одеській області Шевченка Олексія Леонідовича, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про визнання дій щодо постановлення постанови серії ЕАК № 1740750 від 13.11.2019 року протиправними та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1740750 від 13.11.2019 року, якою на нього накладено штраф у розмірі 425 грн. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі. Апелянт зазначив, що порушень Правил дорожнього руху ним допущено не було, оскільки при зупинці його 13.11.2019 року співробітниками поліції він мав при собі посвідчення водія НОМЕР_1 від 16.07.1974 року. Крім того, апелянт, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 року, зазначає, що відповідач не мав права складати постанову на місці зупинки автомобіля, а повинен був здійснити розгляд справи про адміністративне правопорушення лише у будівлі відповідного Управління патрульної поліції за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова,

5. З огляду на викладене апелянт просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29.01.2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.11.2019 року, інспектором Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції Чечіним Анатолієм Івановичем відносно ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАК № 1740750. Згідно змісту вказаної постанови, позивач, 13.11.2019 року о 10.13 годині, керував транспортним засобом HYUNDAI AZERA, д.н. НОМЕР_2 по вул. Балківській, 117, не маючи при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 Правил Дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. За порушення Правил дорожнього руху на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що в ході розгляду адміністративної справи підтверджено факт допущення позивачем порушення Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення є законною та обґрунтованою і скасуванню не підлягає. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне: Згідно п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1-126) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Прядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України). Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до підпункту "а" пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Аналогічно статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» на водіїв покладено обов`язок мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд першої інстанції вірно зазначив, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Згідно частини першої статті 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За приписами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Слід зазначити, що згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. В ході розгляду даної справи встановлено, що 13.11.2019 року ОСОБА_1 було зупинено інспектором 1-ї роти 4-го батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Чечіним Анатолієм Івановичем під час його руху по вул. Балківській, 117 у м. Одесі на автомобілі марки HYUNDAI AZERA, д.н. НОМЕР_2 . Підставою для зупинення транспортного засобу стало порушення позивачем Правил дорожнього руху, що виразилось у перевищенні гранично допустимої швидкості при русі в населеному пункті на 28 км/год. У підтвердження вказаних обставин відповідачем були надані фото порушення, здійснені приладом вимірювання швидкості TruCam LTI 20/20 № ТС 000346, із зображенням автомобіля, його державного номера та числового показника швидкості, а також відеозапис, здійснений за допомогою вказаного лазерного вимірювача швидкості. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Відповідно до ч. 2 зазначеного Закону поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Суд першої інстанції вірно зазначив, що з наведених норм законодавства вбачається, що за наявності факту порушення водієм ПДР зупинка транспортного засобу є законною, і лише з дотриманням таких умов у інспектора поліції виникає право на реалізацію повноважень вимагати у особи пред`явлення нею документів, зокрема посвідчення водія. Таким чином, наданими відповідачем доказами підтверджено факт законності зупинки співробітником патрульної поліції 13.11.2019 року автомобіля позивача та пред`явлення вимоги про надання посвідчення водія. В свою чергу, з пояснень відповідача встановлено, що при зупиненні транспортного засобу під керуванням позивача, інспектором патрульної поліції було виявлено, що останній не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, а строк дії тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом відповідної категорії закінчився. Судом встановлено, що 25 квітня 2019 року, у зв`язку із порушеннями вимог п. 10.9 ПДР інспектором патрульної поліції було складено на позивача протокол про адміністративне правопорушення та вилучено у позивача посвідчення водія серії НОМЕР_3 , видане 25.03.2016 року. Замість вилученого посвідчення водія ОСОБА_1 25.04.2019 року було видано тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Згідно ст. 265-1 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, за яке відповідно до цього Кодексу може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, працівник уповноваженого підрозділу тимчасово вилучає посвідчення водія до набрання законної сили постановою у справі про адміністративне правопорушення, але не більше ніж на три місяці з моменту такого вилучення, і видає тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами. На момент зупинення співробітником патрульної поліції транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , тримісячний термін дії тимчасового дозволу, виданого позивачу 25.04.2019 року, копія якого наявна в матеріалах справи, сплив. При цьому, з матеріалів справи встановлено, що постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року у справі № 521/8126/19, за наслідками розгляду матеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, які надійшли з Управління патрульної поліції у м. Одесі, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП було закрито в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова суду набрала законної сили. Відповідно до п. 10 розділу XII Інструкції після закінчення тримісячного строку тимчасового вилучення посвідчення водія у випадку, якщо судом не прийнято рішення щодо позбавлення водія права керування транспортним засобом або якщо справу про адміністративне правопорушення не розглянуто у встановлений законом строк, особа має право звернутися за отриманням вилученого документа до підрозділу поліції за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 276 КУпАП. Після закінчення тримісячного строку, якщо особа не звернулася за отриманням вилученого документа, таке посвідчення водія зберігається в підрозділі поліції до надходження постанови суду, яка набрала законної сили. З дати надходження такої постанови посвідчення водія протягом трьох днів надсилається до територіального органу з надання сервісних послуг МВС за місцем проживання особи. Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, позивач мав право звернутись до відповідних органів для повернення вилученого у нього посвідчення водія серії НОМЕР_3 , однак станом на 13.11.2019 року цього не зробив. Під час з`ясування обставин вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху (перевищення швидкості), посадовою особою Управління патрульної поліції було встановлено факт відсутності у нього посвідчення водія відповідної категорії, що є порушенням п. 2.1 ПДР України та, в свою чергу, є складом правопорушення передбаченого частиною 1 статі 126 КУпАП. Відповідно до положень статті 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Враховуючи викладене, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності саме за порушення п. 2.1 ПДР України та накладено стягнення у вигляді штрафу відповідно до ч. 1 ст.126 КУпАП. Посилання позивача на те, що він 13 листопада 2019 року керував своїм автомобілем HYUNDAI AZERA, д.р.н. НОМЕР_2 , на законних підставах, оскільки мав при собі водійське посвідчення, видане на його ім`я 16 липня 1974 року, не були прийняті до уваги судом першої інстанції з тих підстав, що доказів наявності вказаного водійського посвідчення на час зупинки його інспектором патрульної поліції суду надано не було. Крім того, суд зазначив, що про наявність у позивача водійського посвідчення від 16 липня 1974 року інспектором в постанові ЕАК №1740750 не зазначено. В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилався на те, що, на його думку, він на законних підставах керував транспортним засобом 13.11.2019 року, оскільки мав при собі посвідчення водія НОМЕР_1 16 липня 1974 року. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне: Згідно п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. № 340 (далі - Положення № 340), особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами. Пунктом 1 Положення № 340 визначено, що це Положення є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Відповідно до п. 27 Положення № 340, посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", може бути обміняне на нове на умовах проведення обміну, визначених цим Положенням. В свою чергу, згідно п. 30 Положення № 340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту. Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР. Надана позивачем копія посвідчення водія серії НОМЕР_1 , виданого 16.07.1974 року СРСР має розпізнавальний знак SU" (СРСР), та згідно положень чинного законодавства вважається посвідченням водія іноземної держави. Посвідчення вказаного зразка, відповідно до п. 30 Положення № 3410, може використовуватись саме особами, які тимчасово перебувають на території України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не відноситься до даної категорії осіб, оскільки є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_4 , виданого 18.04.2019 року, та відповідно до положень чинного законодавства має право керувати транспортним засобом лише за наявності у нього національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії. Вказаної вимоги Положення № 340 позивачем дотримано не було, при керуванні 13.11.2019 року транспортним засобом HYUNDAI AZERA, д.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 національного посвідчення водія України при собі не мав, чим порушив п. 2.1 ПДР, за що правомірно був притягнутий до адміністративної відповідальності згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1740750. Щодо стосується посилань позивача на порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що виразилось, на його думку, у розгляді справі на місці вчинення правопорушення, тоді як згідно ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення повинна була бути розглянута за місцем вчинення порушення, тобто в будівлі відповідного Управління патрульної поліції за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5, колегія суддів зазначає наступне: Відповідно до ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 Кодексу та словосполучення«за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 Кодексу мають різний правовий зміст. Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В свою чергу, Законом України від 14 липня 2015 року № 596-УІІ «Про внесення змін де деякий законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» статтю 258 КУпАП було доповнено новою частиною, якою розширено перелік випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення. Так, згідно ч. 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Як вже зазначалось вище, відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1-126) тощо. Таким чином, при розгляді уповноваженими працівниками органів і підрозділів Національної поліції, справ про адміністративні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, протокол не складається. Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Отже, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Наведені норми в їх сукупності свідчать про наявність у відповідача як посадової особи Національної поліції повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, крім іншого, шляхом розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху на місці вчинення порушення. Таким чином, відповідачем правомірно винесено відносно ОСОБА_1 постанову у справі про адміністративні правопорушення, передбачене, зокрема, частиною першою статті 126 КУпАП, на місці вчинення адміністративного правопорушення. З огляду на зазначене доводи позивача про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення є необґрунтованими. Враховуючи все вище зазначене, колегія суддів вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1740750 від 13.11.2019 року прийнята відповідачем правомірно та обґрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому скасуванню не підлягає. В свою чергу, при зверненні до суду першої інстанції позивач просив також визнати протиправними дії відповідача щодо постановлення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Колегія суддів зазначає, що оскільки розгляд та вирішення справ про адміністративне правопорушення, в тому числі і прийняття постанов про притягнення осіб до адміністративної відповідальності у справах про адміністративне правопорушення, відноситься до компетенції органів Національної поліції, від імені яких діють уповноважені працівники таких органів, які мають спеціальні звання, зважаючи на доведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук