Ухвала КЦС ВС № 520/10954/15-ц

УХВАЛА 18 травня 2020 року м. Київ справа №520/10954/15-ц провадження № 61-7198ск20 Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в задоволенні скарги відмовлено. 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким скаргу задовольнити. Вивчивши касаційну скаргу, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху, виходячи з таких підстав. Для касаційних скарг, поданих після 08 лютого 2020 року, законодавцем встановлений новий порядок подання та підстави звернення особи з касаційною скаргою до суду. Право на касаційне оскарження та підстави касаційного оскарження судових рішень визначені положеннями статті 389 ЦПК України. Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Зокрема, відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У даній справі ОСОБА_1 оскаржує ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, право на оскарження яких передбачене пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України. Так скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №910/11266/17. Разом з вказаною постановою всі доводи скаржника зводяться фактично до обґрунтування моменту набуття права власності на рухоме майно, на яке був накладений арешт державний виконавцем, та щодо питання належності спірного майна. Однак, момент набуття права власності на рухоме майно та питання щодо належності спірного майна не є предметом судового розгляду у даній справі. Такі доводи не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки предметом судового розгляду за вищезазначеною скаргою є визнання дій приватного виконавця протиправними та зобов`язання скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, проте, скаржник з приводу цього чітко не зазначає норми матеріального та процесуального права, які не врахували суди попередніх інстанцій під час аналізу дій приватного виконавця відповідно до законодавства, яке регламентує його діяльність. За правилами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Цивільним процесуальним законом суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями з власної ініціативи визначати, з приводу застосування якої норми матеріального права скаржник оскаржує судове рішення в касаційному порядку. Крім того, суд касаційної інстанції роз`яснює скаржнику положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими За правилами частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що зазначення скаржником підстав для касаційного оскарження та чітке обґрунтування таких підстав є обов`язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, виконання якої необхідне для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги. Однак, скаржником вказану вимогу не виконано в повному обсязі. Таким чином, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оскільки неоформлена відповідно до вимог, встановлених процесуальним законодавством для касаційної скарги. Суд касаційної інстанції роз`яснює, що скаржнику для усунення даного недоліку, а також з метою недопущення подвійного тлумачення змісту касаційної скарги, необхідно надати до суду уточнену касаційну скаргу, в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування. Тобто, заявнику слід чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, який (які) відповідно до змісту касаційної скарги є підставою (підставами) для подачі даної касаційної скарги та мотивування відповідно до вказівок, зазначених в цій ухвалі. Крім того, за подання касаційної скарги не сплачений судовий збір. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». За правилами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до статті 4 даного закону за подання фізичною особою касаційної скарги на ухвалу суду розмір судового збору дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. Таким чином, за подання касаційної скарги на судове рішення підлягає сплаті судовий збір у розмірі 420,40 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печерському районі/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати суду оригінал документу, що підтверджує його сплату, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. За таких підстав касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду. За правилами частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, суд УХВАЛИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 березня 2019 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя А. А. Калараш