Постанова 4824 № 757/54634/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2020 року м. Київ Головуючий суддя у 1 інстанції - Литвинова І. В., справа № 757/54634/19-ц провадження № 22-ц/824/3920/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів: Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11 березня 2016 року ОСОБА_1 з метою отримання у позивача банківських послуг підписала заяву-анкету б/н, на підставі якої отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 10 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом. Банк своє зобов`язання щодо видачі кредиту виконав, але ОСОБА_1 кредит не погашає. Посилаючись на викладене, Банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 36 060,12 грн та судовий збір у розмірі 1 921 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 23 625,45 грн та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення місцевого суду помилкове, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. У доводах апеляційної скарги вказує, що справу розглянуто неуповноваженим судом, оскільки вона проживає у Голосіївському районі м. Києва, а отже справа не підсудна Печерському районному суду; вона не отримувала кредитних коштів та при вирішенні спору судом першої інстанції покладено на неї обов`язок по відшкодуванню сплачених позивачем судових витрат без врахування пропорційності розміру задоволених вимог. Позивач відзив на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не надіслав. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 36 060,12 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач фактично отримала та використовувала надані Банком кошти, своєчасно їх не повернула. З відповідача підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредиту, оскільки Банком не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом та неустойки (пені та штрафів). Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку -АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому у суду відсутні підстави вважати, що при укладені договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримало вимоги, передбачені частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Факт фактичного отримання та використання грошових коштів банку ОСОБА_1 не заперечує. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції внаслідок порушення правил територіальної підсудності є безпідставними, оскільки відповідно до статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Відповідачем не вказані причини, за яких вона позбавлена була можливості заявити у суді першої інстанції про непідсудність справи. Разом з тим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо помилкового стягнення судового збору в повному розмірі 1 921,00 грн, оскільки відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем були заявлені позовні вимоги майнового характеру з ціною позову 36 060,12 грн, які судом першої інстанції було задоволено на суму 23 625,45 грн, тобто частково, за рахунок ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню розмір судового збору 1 258,58 грнза розгляд судом першої інстанції справи пропорційно розміру задоволених вимог. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судового збору в розмірі 1 921,00 грн змінити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; поштовий АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, поштовий індекс 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1-Д; поштовий індекс 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) 1 258,58 грн судового збору. У іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Писана Судді: К.П. Приходько С.О. Журба