Постанова 4818 № 630/422/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 19 травня 2020 року м. Харків справа № 630/422/19 провадження № 22-ц/818/2980/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І., імена (найменування) сторін: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження бев виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 27 лютого 2020 року в складі судді Зінченка О.В. та на додаткове рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 березня 2020 року в складі судді Зінченка О.В., у с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом. Позовна заява мотивована тим, що 02 вересня 2016 року близько 17 год. 00 хв. на подвір`ї ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Люботинської міської ради, що розташована по АДРЕСА_1 , стався нещасний випадок з донькою позивача ОСОБА_5 , 2008 року народження, ученицею 3-б класу цієї школи, яку штовхнув у область грудної клітини інший ученик 3-б класу цієї школи ОСОБА_6 , 2008 року народження. В результаті падіння донька ударилась тім`яною частиною голови об асфальт та отримала закриту черепно-мозкову травму - забій головного мозку. На думку позивача, вина неповнолітнього ОСОБА_7 , 2008 року народження, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, підтверджується матеріалами кримінального провадження № 12016220780000143, за наслідками якого постановою слідчого провадження було закрито у зв`язку з тим, що останній не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначала, що мати неповнолітнього ОСОБА_2 не виконує своїх обов`язків щодо належного виховання свого сина. У зв`язку з травмою донька перебувала на стаціонарному лікуванні в Міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова з 15 вересня 2016 року по 19 вересня 2016 року та з 03 листопада 2016 року по 09 листопада 2016 року, на її лікування вона витратила загальну суму в розмірі 3 439,73 грн. Вказаною ситуацією їй завдано моральних страждань, оскільки донька тривалий час лікувалася, не мала можливості відвідувати школу та була позбавлена можливості спілкуватися з однолітками. За таких підстав ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 майнові витрати на лікування доньки в розмірі 3 439,73 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. 17 жовтня 2019 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано недоведеністю вини ОСОБА_7 , 2008 року народження, в умисному заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , 2008 року народження. Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 3 439,73 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 5 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вина ОСОБА_7 , 2008 року народження, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, підтверджується матеріалами кримінального провадження № 12016220780000143, за наслідками якого постановою слідчого провадження було закрито у зв`язку з тим, що останній не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У зв`язку з цим суд першої інстанції вважав, що витрати на лікування підлягають стягненню з відповідача з урахуванням позовних вимог. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із принципів справедливості та розумності. Додатковим рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 17 березня 2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 612,00 грн витрат на правничу допомогу. Додаткове рішення мотивовано тим, що згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи розмір фактично понесених витрат на правову допомогу, пропорції вимог, які задоволено та в задоволенні яких відмовлено, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з сторони, на яку покладено більшу суму судових витрат, різницю іншій стороні. 02 квітня 2020 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову; змінити додаткове рішення суду першої інстанції та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції фактично ґрунтується на суб`єктивних показаннях неповнолітньої ОСОБА_5 , 2008 року народження. Висновок експерта № 09-177/19, складений на підставі постанови слідчого ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області від 25 січня 2019 року, не визначає механізм отримання ОСОБА_5 , 2008 року народження, тілесних ушкоджень. Вважає, що в діях ОСОБА_6 , 2008 року народження, відсутній склад кримінального правопорушення, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування шкоди. Оскільки підстав для покладення обов`язку щодо відшкодування шкоди на відповідача немає, вважала, що витрати на правову допомогу в розмірі 9 000,00 грн підлягають стягненню зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2. ОСОБА_1 рішення та додаткове рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 02 вересня 2016 року близько 17 год. 00 хв. на подвір`ї ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Люботинської міської ради, що розташована по АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , 2008 року народження, отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми - забію головного мозку. Постановою від 21 травня 2019 року слідчого Люботинського ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області Калашник Д.Р. кримінальне провадження від 13 жовтня 2016 року № 12016220780000143 за ознаками криміналнього правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Разом з тим, вказаною постановою встановлено, що 02 вересня 2016 року на подвір`ї ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Люботинської міської ради, що розташована по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , 2008 року народження, під час гри з однокласником ОСОБА_6 , 2008 року народження, отримала тілесні ушкодженя. Під час досудового розслідування було проведено судово-медичну експертизу № 09-177/19, згідно з висновком якої ОСОБА_5 , 2008 року народження, спричинені наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді забою головного мозку легкої ступені тяжкості за наявності ділянки прогину тім`яної кістки ліворуч, садна на лівій руці. Закрита черепно-мозкова травма утворилася від ударно-травматичного впливу тупих твердих предметів в цю ділянку і могла бути отримана не пізніше дати звернення в лікувальний заклад, де й була встановлена. Садна утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів та могли бути отримані більш ніж за 7 діб до первинного огляду. За ступенем тяжкості дана закрита черепно-мозкова травма з наявністю ділянки прогину тім`яної кістки ліворуч належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я тривалістю не більше трьох тижнів. Покази ОСОБА_1 із протоколу допиту свідка, а також покази ОСОБА_5 , 2008 року народження, із протоколу допиту малолітнього потерпілого від 07 червня 2018 року та протоколу проведення слідчого експерименту від 25 серпня 2018 року в цілому не суперечать об`єктивним судово-медичним даним в частині терміну й механізму утворення у встановлених у малолітній тілесних ушкоджень, тобто могли виникнути при обставинах, зазначених у даних протоколах. Враховуючи те, що ОСОБА_6 , 2008 року народження, не є суб`єктом злочину, а саме - не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, кримінальне провадження закрито (а. с. 118-119 т. 1). Відповідно до вимог статті 1166 ЦП України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Згідно з положеннями статті 1167 цього Кодексу моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди, необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди. Вказані положення є загальними щодо відшкодування шкоди. Разом тим, правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, регулюються спеціальними нормами ЦК України. Так, згідно зі статтею 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров`я чи іншого закладу, що зобов`язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов`язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов`язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов`язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов`язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов`язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров`ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли. В силу частини першої статті 1199 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до роз`яснень викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Наявність такого роду травми сама по собі свідчить про наявність як фізичних, так і душевних страждань. Останні зокрема полягають у порушенні звичайного ритму життя позивача. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті. А в порядку частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди не визначений на законодавчому рівні, а тому суд визначає його залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Встановивши причинно-наслідковий зв`язок між винними та протиправними діями малолітньої особи ОСОБА_7 , 2008 року народження, заподіяння ним шкоди (каліцтва) малолітній особі ОСОБА_8 , 2008 року народження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, з урахуванням того, що позовні вимоги пред`явлені до матері малолітньої особи, на яку покладається основний обов`язок по вихованню дитини. Оцінюючи моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн, судом першої інстанції було дотримано вказані вимоги закону, виходячи із заявлених позовних вимог і міри відповідальності відповідача, як матері дитини, що завдала шкоди, визначеної судом. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Оскільки підстав для скасування рішення немає, правові підстави для зміни додаткового рішення суду першої інстанції та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн відсутні. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 27 лютого 2020 року та додаткове рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 19 травня 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.П.Коваленко А.І.Овсяннікова