Постанова КАС ВС № 2а-8336/10/1370

ПОСТАНОВА Іменем України 19 травня 2020 року м. Київ справа №2а-8336/10/1370 адміністративне провадження №К/9901/40607/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Шипуліної Т. М., суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду (суддя Братичак У. В.) від 02 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Нос С. П., судді: Кухтей Р. В., Клюба В. В.) від 06 квітня 2017 року у справі № 2а-8336/10/1370 за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова до ОСОБА_1 про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, УСТАНОВИВ: У вересні 2010 року Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова (далі правонаступник - Залізнична ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з відповідача податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в розмірі 62 090,00 грн. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року, у задоволені позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої та інстанції інстанцій виходили з того, що державній реєстрації транспортного засобу передує обов`язкова процедура сплати відповідних платежів. Своєю чергою, ненадходження сплаченої суми податку до бюджету зумовлене виключно діяльністю установ у сфері обігу грошових коштів та не залежить від платника, тому підстави для застосування до нього (платника) негативних наслідків за таке ненадходження є необґрунтованим. Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, Залізнична ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року і прийняти нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги, позивач посилається на наявність доказів ненадходження податку до бюджету, у той час як відповідачем не надано доказів в підтвердження протилежних обставин. Так, згідно з інформацією Західного головного регіонального управління «ПриватБанк» від 16 липня 2010 року № 2867 до місцевого бюджету не сплачено податку за першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, належних ОСОБА_1 . Крім того, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги та обставина, яка є підтвердженням того, що при реєстрації відповідачем транспортних засобів не сплачено податок, відображена у вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року у справі № 1-233/11, згідно якого начальника Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління Державтоінспекції УМВСУ у Львівській області засуджено за вчинення службових злочинів одним з епізодів яких є реєстрація автомобілів відповідачем у справі без сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 травня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 травня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке. Як убачається з матеріалів справи, 25 вересня 2009 року Львівським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано транспортні засоби марки Mercedes Benz 814 (1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ) та CITROEN JUMPER (2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ). Довідкою ДПІ у Франківському районі м. Львова від 17 вересня 2010 року № 20425/17-115 про результати перевірки зафіксовано, що при проведенні першої реєстрації в Україні вказаних вище транспортних засобів ОСОБА_1 не було сплачено податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у загальній сумі 62 090,00 (19 600,00 та 42 490,00) грн. Також, відповідно до листа Територіального сервісного центру 4641 РСЦ у Львівській області від 11 лютого 2016 року № 27/13 зазначено, що матеріали на підставі яких проводилася реєстрація, перереєстрація та зняття з обліку транспортних засобів за ОСОБА_1 знищені по закінченню терміну зберігання згідно п. 506 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 2002 року № 519 (акт списання від 20 лютого 2015 року № 9/830). За висновком контролюючого органу, оскільки при проведенні першої реєстрації транспортних засобів в Україні Mercedes Benz 814 (1997 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ) та CITROEN JUMPER (2001 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ) сплата податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у загальній сумі 62 090,00 грн до бюджету від ОСОБА_1 не надійшла, то ця сума підлягає стягненню з нього в судовому порядку. Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно зі ст. 1 Закону України від 11 грудня 1991 року № 1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (далі - Закон № 1963-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст. 2 цього Закону є об`єктами оподаткування. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1963-XIІ податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів. За приписами ч. 4 ст. 5 Закону № 1963-XIІ визначено, що фізичні особи - платники податку зобов`язані пред`являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами. Частиною 6 ст. 5 згаданого Закону установлено, що у разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і технічний огляд транспортних засобів не провадяться. У відповідності до абз. 11 пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов`язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків. Згідно з абз. 1 п. 8 вказаного Порядку державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін`юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи), відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які вперше реєструються в Україні, є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу їх реєстрацію. Так, у порушення вищенаведених процесуальних вимог судами попередніх інстанцій не було досліджено питання щодо здійснення податковим органом першої реєстрації транспортних засобів марки Mercedes Benz 814 та CITROEN JUMPER на ім`я ОСОБА_1 без належної сплати податку з власників транспортних засобів, враховуючи, що така реєстрація є порушенням вимог законодавства. Разом з цим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги податковий орган неодноразово звертав увагу на наявність вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року у кримінальній справі № 1-233/11, відповідно до якого начальника Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВСУ у Львівській області ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 1 ст. 365 Кримінального кодексу України. Зокрема, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, цим вироком встановлено, що протягом 2009 - 2010 років вказаною особою проведено первинну реєстрацію транспортних засобів без сплати податку з власників транспортних засобів, у тому числі: транспортних засобів ОСОБА_1 - Mercedes Benz 814, несплата податку - 42 490,00 грн та CITROEN JUMPER, несплата податку - 19 600,00 грн. При цьому, судом не було визнано позивача потерпілим. Однак, цей доказ в обґрунтування обставин невиконання відповідачем обов`язку зі сплати податку з власників транспортних засобів судами попередніх інстанцій досліджений не був. Підстав врахування/неврахування встановлених у названій кримінальній справі обставин при вирішенні цієї справи оскаржувані судові рішення, а також матеріали цієї справи, не містять. Так, згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожному доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожному доказу (групи доказів). Частиною 2 ст. 94 КАС України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченої копії, якщо інше не визначено цим Законом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. За змістом ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 725/254/16-а. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі. Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог не ґрунтується на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року № 2а-11904/11/1370. Поряд з цим, колегія суддів також звертає увагу, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, окрім оцінки обставин доведеності факту вчинення цих дій, мали дослідити також дотримання позивачем процедури стягнення податкового боргу. Так, відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-III у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове зобов`язання - це зобов`язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України. Податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов`язання (п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-III). Статтею 5 цього Закону регламентовано порядок узгодження сум податкових зобов`язань, оскарження рішень контролюючих органів та визначення податкового боргу, які, зокрема, зводяться до того, що нарахування контролюючим органом податкового зобов`язання відбувається шляхом направлення платнику податкового повідомлення та його подальшого узгодження або оскарження. Відтак, податковий орган, заявляючи вимоги про стягнення податкового боргу, для визнання їх обґрунтованими також має довести факт дотримання ним процедури узгодження суми податку, яка підлягає стягненню. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2а-4352/11/1370. У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення. Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ч. 2 розд. ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341, 344, 349, 355-356, 359 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Залізничної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області задовольнити частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року - скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк