Постанова 4856 № 120/3527/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3527/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М. Б. Суддя-доповідач: Шидловський В.Б. 19 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Матохнюка Д.Б. Совгири Д. І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : До суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від за № 2-11967/15-19-СГ від 18.07.2019 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 29.11.2017 року позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Янтар" у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2018 року у справі № 0240/2545/18-а, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.11.2018 року № 2-14743/15-18-СГ позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності). На підставі зазначеного наказу державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність громадянам в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Янтар" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. 03.07.2019 року позивачка звернулась до відповідача з клопотанням про затвердження вищевказаного проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки, розташованої на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Наказом від 18.07.2019 року № 2-11967/15-19-СГ відповідач відмовив позивачці у затвердженні проекту землеустрою, вказавши на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області протиправно відмовило позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, посилаючись на підстави, не передбачені Земельним кодексом України чи іншими законодавчими актами. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Набуття права на землю громадянами врегульовано главою 19 ЗК України, яка, зокрема, визначає підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності (стаття 116), порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (стаття 118), норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам (стаття 121 ЗК України), повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування (стаття 122 ЗК України). Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно із частиною восьмою статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідно до положень частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно з частиною четвертою статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України). Згідно із частиною шостою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Частиною сьомою статті 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк. Відповідно до частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність. При цьому, статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Частиною другою статті 116 ЗК України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частини четверта та п`ята статті 116 ЗК України). Із матеріалів справи слідує, що позивачка звернулася до відповідача із заявою для реалізації відповідно до статей 118, 121 ЗК України та статті 13 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення фермерського господарства. Так, згідно із частиною першою статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Водночас, відповідно до статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Положеннями статті 32 ЗК України також передбачено право членів фермерських господарств на приватизацію земельних ділянок шляхом передачі безоплатно у приватну власність наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (частина перша статті 31 ЗК України та частина перша статті 12 Закону № 973-IV). Аналіз наведених норм права свідчить про те, що члени фермерського господарства наділені правом на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) в загальному порядку, передбаченому ЗК України. Натомість, члени фермерського господарства, які володіють земельними ділянкам на праві користування, мають право на одержання безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону № 973-IV передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування. Виділення членам фермерського господарства земельної ділянки у власність із земель, що перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства чинним законодавством не передбачено. Разом з цим, встановлено, що ГУ Держгеокадастру, розглянувши клопотання позивачки про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки площею 1,9572 га, що розташована території на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, для ведення фермерського господарства, відмовило у його задоволенні з огляду на те, що згідно з поданими документами земельна ділянка площею 17,71га перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_2 (державний акт на право постійного користування землею № 00143). Порядок добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою визначений у статті 142 ЗК України, згідно із частинами третьою та четвертою якої, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Колегія суддів звертає увагу на те, що заява ОСОБА_2 , адресована Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, за якою він надав згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної частки паю на території Антонівської сільської ради, не є відмовою від права постійного користування земельною ділянкою в розумінні положень статті 142 ЗК України. За таких обставин, на думку колегії суддів, затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відтак, вказані обставини є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Судом першої інстанції не встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 було припинено в порядку, визначеному законом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 817/72/18. Отже, у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачці проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки. Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також невідповідністю його висновків обставинам справи, через що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у позові. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року скасувати. Прийняти постанову, якою у позові ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії , - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Матохнюк Д.Б. Совгира Д. І.