Постанова 4855 № 640/20206/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20206/19 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисової Людмили Леонтіївни про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка полягає в протиправному ухиленні уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина шляхом протиправного ухилення від відкриття уповноваженим Верховної Ради України з прав людини відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за зверненням ОСОБА_1 до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України, направленого ОСОБА_1 31.08.2019 уповноваженому Верховної Ради України з прав людини поштою цінним листом поштовий № НОМЕР_1 та отриманим уповноваженим Верховної Ради України з прав людини 02.09.2019; - зобов`язати уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денисову Людмилу Леонтіївну відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина за зверненням ОСОБА_1 до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України, направленого ОСОБА_1 31.08.2019 уповноваженому Верховної Ради України з прав людини поштою цінним листом поштовий номер 6100142107054 та отриманим уповноваженим Верховної Ради України з прав людини 02.09.2019. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2020 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що що 31.08.2019 ОСОБА_1 направлено на адресу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернення «щодо припинення в Україні масових порушень конституційних прав та свобод громадян України», в якому просив: 1) на підставі ч. 3 ст. 15 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» внести до Міністерства юстиції України подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина, а саме: для вжиття Міністерством юстиції України заходів, які полягають у скасуванні Міністерством юстиції України державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код юридичної особи 41760289, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 27.11.2017, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи 1 070 102 0000 071984, яка насправді внаслідок її протиправної державної реєстрації не є Державним бюро розслідувань та, відповідно, співробітники вищевказаної юридичної особи - ідентифікаційний код юридичної особи 41760289, - насправді не є співробітниками Державного бюро розслідувань, внаслідок чого насправді не мають права здійснювати стосовно громадян України гласну та негласну оперативно-розшукову діяльність, здійснювати стосовно громадян України кримінально-процесуальні дії, та приймати стосовно громадян України кримінально-процесуальні рішення, 2) про заходи, які здійснені за цим зверненням повідомити мене письмово в термін, передбачений чинним законодавством, за моєю домашньою адресою, вказаною в цьому зверненні. (а.с. 15-21). Листом від 24.09.2019 № 20752.4/Ю-12539.3/19/21.5 ОСОБА_1 повідомлено про те, що за результатом розгляду його звернення від 02.09.2019 щодо стверджуваного порушення порядку призначення директора Державного бюро розслідувань, вказане звернення було направлено на розгляд Офісу Президента України для відповідного реагування відповідно до ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (а.с. 26). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невідкритті провадження про порушення прав і свобод людини і громадянина, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що чинним законодавством визначено повноваження уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не лише на відкриття провадження у справі за наслідками розгляду звернення, а ще й на роз`яснення заходів, що має вжити особа, яка подала звернення, направлення звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та, в подальшому, здійснення контролю розгляду цього звернення та на відмову у відкритті провадження, а тому доводи позивача, що відповідач мав виключно відкрити провадження за його заявою, не відповідають чинному законодавству, та задоволенню не підлягають. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем протиправно не вчинено дій щодо відкриття провадження за його зверненням та не направлено в порядку, визначеному ст. 15 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР до Міністерства юстиції України відповідного подання щодо вжиття заходів реагування. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Згідно з приписами ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся з заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. У свою чергу, обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені у ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», якою передбачено, що останні зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Водночас, положеннями ст. 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР встановлено, що Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Статтею 16 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема, за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників. Згідно з приписами ст. 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою. З матеріалів справи вбачається, що листом від 24.09.2019 № 20752.4/Ю-12539.3/19/21.5 позивача було повідомлено про те, що його звернення до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідно до ст. 17 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» направлено на розгляд до Офісу Президента України для відповідного реагування. Таким чином, відповідно до вказаних вище норм законодавства, колегія суддів зазначає, що вищевказаний лист не можна вважати відмовою у прийнятті звернення до розгляду. Тобто, звернення позивача було прийнято відповідачем до розгляду. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що зі змісту звернення ОСОБА_1 до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вбачається, що останній звернувся до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосовно, на його думку, протиправної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичної особи - Державного бюро розслідувань, у зв`язку з чим, на думку позивача, відповідач мав внести подання про усунення порушення прав і свобод людини саме до Міністерства юстиції України, а не до будь-якого іншого органу державної влади. Звернення позивача стосувалось саме проведення державної реєстрації юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, посилання ж на порушення порядку призначення директора Державного бюро розслідувань, як вбачається зі змісту самого звернення, було обґрунтуванням причин, з яких ОСОБА_1 звернувся до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Розглянувши вищевказане звернення уповноважений Верховної Ради України з прав людини, відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» зобов`язаний був в межах своїх повноважень або відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, або роз`яснити заходи, що їх має вжити ОСОБА_1 , або, у разі наявності правових підстав, направити звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролювати розгляд цього звернення, або відмовити в розгляді звернення. При цьому, на виконання вимог Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» уповноважений Верховної Ради України з прав людини зобов`язаний був перевірити обставини, на які ОСОБА_1 посилався у своєму зверненні, надати їм відповідну оцінку, а у разі прийняття рішення про направлення цього звернення до іншого органу державної влади для відповідного реагування, відповідач мав у письмовій відповіді зазначити суть прийнятого рішення, зокрема, зазначити, чому саме до Офісу Президента України таке звернення направляється з посиланням на відповідні норми чинного законодавства, які встановлюють компетенцію Офісу Президента України щодо здійснення перевірки правомірності або протиправності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Як вже було зазначено вище, уповноважений Верховної Ради з прав людини за результатами розгляду звернення та перевірки відомостей, викладених в ньому, має: відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз`яснити заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; направити звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та, в подальшому, здійснювати контроль розгляду цього звернення; відмовити в розгляді звернення. Таким чином, чиним законодавством чітко визначено повноваження якими наділений Уповноважений під час розгляду звернення та перевірки відомостей, зазначених в ньому, що в свою чергу дає підстави колегії суддів погодитись з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень ОСОБА_1 , що Уповноважений має повноваження лише для відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина. Більш того, колегія суддів зауважує, що матеріалами справи взагалі не підтверджується протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає в протиправному ухиленні уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_3 від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, оскільки наслідки розгляду звернення та вирішення питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина не можна розцінювати, як ухилення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.