Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/944/20

14.05.20 22-ц/812/849/20 Провадження №22-ц/812/849/20 ПОСТАНОВА Іменем України 14 травня 2020року м. Миколаїв справа № 473/944/20 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О. із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Друга Вознесенська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права власності на земельні ділянки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вуїв Оксани Вікторівни - на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 24 березня 2020 року суддею Лузан Л.В., повний текст якої складений цього ж дня, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності на земельні ділянки. Позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшли земельні ділянки загальною площею: 3,49 га, 0,0054 га, 0,61га, 0,13га, що знаходяться на території Олександрівської селищної ради Вознесенського району та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Дані земельні ділянки були отримані ОСОБА_2 в зв`язку з реалізацією ним права на отримання земельних ділянок в приватну власність на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в приватній власності КСП «Олександрівка». Як вказала позивач, на випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповіт не складав, вона прийняла спадщину за законом, оскільки на час відкриття спадщини проживала разом з ним. В лютому 2013 року вона звернулася до нотаріуса з приводу оформлення спадкових прав на земельні ділянки, однак нотаріусом було в цьому відмовлено, у зв`язку з тим, що право власності ОСОБА_2 на них посвідчувалося державними актами, виданими на його ім`я вже після його смерті. Посилаючись на те, що єдиним способом захисту її цивільних прав буде визнання права власності на успадковані земельні ділянки в судовому порядку, ОСОБА_1 просила: визнати за нею, право власності на земельну ділянку, площею 3,49 га кадастровий номер 4822055000:08:000:0374; земельну ділянку, площею 0,0054 га кадастровий номер 4822055000:03:000:1597; земельну ділянку, площею 0,13га кадастровий номер 4822055000:08:000:0231, земельну ділянку, площею 0,61га кадастровий номер 4822055000:03:000:1473, розташовані в межах території Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому ОСОБА_2 зазначала, що раніше вона вже зверталася до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування на вищевказані земельні ділянки (справа № 473/1263/13-ц), проте підстави її позову є відмінними від тих, яким вона обґрунтовувала позов при зверненні до суду в 2013 році. Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 березня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вуїв О.В. - просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позов, за результатами якого вже було ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, був пред`явлений з підстав, які є відмінними від підстав позову в межах даного провадження. Так, в обґрунтування нового позову позивачкою вказувалося, що визнання державних актів недійсними на сьогоднішній день неможливо, а тому захистити свої права шляхом визнання права власності на земельну частку, пай вона не може через формування земельних ділянок та їх реєстрацію в Державному земельному кадастрі, підстав для скасування якої на сьогоднішній день немає. Крім того, у новому позові ОСОБА_1 обгрунтовує свої вимоги також і статтею 392 ЦК України, якою передбачено право власника майна на пред`явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Тоді як при зверненні до суду в 2013 році на вказану норму права вона не посилалася, а обгрунтовувала свої вимоги тільки нормами права, які регулюють набуття права власності в порядку спадкування. В судове засідання до суду апеляційної інстанції ані ОСОБА_1 , ані її представник - адвокат Вуїв О.В. - не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали даної цивільної справи та справи № 473/2668/13-ц, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 273 ЦПК України). Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), п. 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52). З матеріалів справи вбачається, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 8 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 серпня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання за нею право власності на земельні ділянки площею 0,0054 га, 013 га, 3,49 га, 0,61 га в порядку спадкування після смерті чоловіка - ОСОБА_2 - відмовлено (цивільна справа № 473/2668/13-ц). Свої вимоги за даним позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Олександрівської селищної ради Вознесенського району площею 0,0054 га, 0,13 га, 3,49 га та 0,61 га, які належать спадкодавцеві на підставі Державних актів про право власності на земельні ділянки, виданих 22 листопада 2006 р. на підставі розпорядження Вознесенської районної державної адміністрації від 27 грудня 2005 р. Посилаючись на те, що нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказані земельні ділянки, через те, що державні акти видані та зареєстровані вже після смерті спадкодавця, позивачка просила визнати за нею право власності на вищезазначені земельні ділянки в порядку спадкування після смерті чоловіка - ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суди виходили з того, що розпорядження про передачу у власність ОСОБА_2 земельних ділянок, на підставі якого згодом на ім`я ОСОБА_2 були видані державні акти на землю, було прийнято Вознесенською районною державною адміністрацією 27 грудня 2005 р., тобто після смерті спадкодавця. За такого відповідно до ч.1 ст. 1225 ЦК України та ст. ст. 125, 126 ЗК України відсутні правові підстави для визнання в судовому порядку за позивачкою права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_2 не набув право власності на земельні ділянки, а тому таке право власності не увійшло до складу спадщини, у зв`язку із чим воно не може бути визнане за позивачкою, як за спадкоємцем. Установивши, що на час звернення до суду з цим позовом судом вже було розглянуто справу між тими самими сторонами - ОСОБА_1 (позивач) і Олександрівська селищна рада Вознесенського району Миколаївської області (відповідач), про той самий предмет - визнання право власності на земельні ділянки площею 0,0054 га, 013 га, 3,49 га, 0,61 га в порядку спадкування після смерті чоловіка - ОСОБА_2 , і з тих самих підстав - неможливістю оформлення в нотаріальному порядку права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка, і в такій справі ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили, тобто спірні правовідносини у справі № 473/2668/13-ц є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що позов, за результатами якого вже було ухвалено судове рішення, що набрало законної сили, був пред`явлений з підстав, які є відмінними від підстав позову в межах даного провадження, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке. Так, у якості нових підстав позову ОСОБА_1 посилалася на те, що у новому позові вона обгрунтовує свої вимоги також і статтею 392 ЦК України, тоді як при зверненні до суду в 2013 році на вказану норму права вона не посилалася, а обгрунтовувала свої вимоги тільки нормами права, які регулюють набуття права власності в порядку спадкування. Між тим, підставами позову є обставини (факти), якими позивач обгрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України), а не саме по собі посилання на певну норму закону. За такого, посилання у позовній заяві також і на ст. 392 ЦК України не змінює підстав позову порівняно із підстави позову ОСОБА_3 , заявленому у 2013 році. Не змінює таких підстав і викладене у позовній заяві твердження про те, що визнання за позивачкою права власності на земельні ділянки в порядку спадкування після смерті чоловіка є на сьогоднішній день єдиним способом захисту її прав. За такого, доводи наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, а тому підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вуїв Оксани Вікторівни - залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий: В.В. Коломієць Судді: О.О. Данилова Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 18 травня 2020 року