Постанова 4808 № 342/1097/19

Справа № 342/1097/19 Провадження № 22-ц/4808/459/20 Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М. Суддя-доповідач Матківський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого Матківського Р.Й. суддів Василишин Л.В., Горейко М.Д., секретаря Капущак С.В., розглянув у судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 січня 2020 року, Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 47742,93 грн. Позовні вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, підписавши Заяву б/н від 23.03.2010, згідно якої отримала кредит у розмірі 15000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом в заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст. 634 ЦК України. АТ КБ "ПриватБанк" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, проте ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості на 15.08.2019 у розмірі 47742,93 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 21495,10 грн, заборгованості за простроченим тілом кредиту 10995,16 грн, нарахованої пені за прострочене зобов`язання 11776,05 грн, нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. 726,96 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована складова) та 2249,66 грн. штраф (процентна складова). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 21495,10 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 23.03.2010. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 864,88 грн. судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, є правові підстави для часткового задоволення позовних вимог і стягнення в примусовому порядку з боржника отриманого ним тіла кредиту в розмірі 21495,10 грн, а в решті позовних вимог - 10995,16 грн простроченого тіла кредиту, нарахованої пені за прострочене зобов`язання в сумі 11776,05 грн, нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. 726,96 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована складова) та 2249,66 грн. штраф (процентна складова) відмовив. Також суд дійшов висновку, що у заяві позичальника від 23.03.2010 року процентна ставка не зазначена, не зазначено бажаний кредитний ліміт по платіжній карті "Універсальна"/ Gold. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді заборгованості за простроченим тілом кредиту (тобто суд вважав, що заборгованість за простроченим тілом кредиту є одним і видів відповідальності), неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись незаконність рішення просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог та задовольнити вимоги банку у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін, стягнути судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по іншій частині тіла кредиту та неустойки, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Відповідач підписала анкету-заяву, якою підтвердила, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, ознайомилась із згодна із зазначеними документами. Норми законодавства не встановлюють обов`язкового підписання всіх складових документів у випадку, коли укладається договір приєднання. Пізніше, 23.05.2011 року відповідач підписала довідку про умови кредитування, у вказаній заяві та довідці, що є складовою частиною кредитного договору, визначені умови щодо розміру та порядку нарахування штрафних санкцій. Посилання суду першої інстанції на правовий висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, є неправильним, оскільки вказана постанова стосується інших правовідносин та ухвалена у справі з іншими обставинами. У цій справі, підписавши анкету та довідку про умови кредитування позичальник ознайомився та погодився із викладеними в них основними умовами договору. Крім того, саме по собі не ознайомлення із умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин (висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28.03.2019 року по справі №428/2873/17). Всупереч ст.1054 ЦК України місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту. На думку апелянта, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту. Позивач просить звернути увагу на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі №642/5533/15-ц, якою чітко визначено, що на підставі заяви позичальника виникають договірні відносини і факт користування карткою стверджує наявність кредитних правовідносин у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг. Суд у своєму рішенні щодо наведених підстав у задоволенні позову припускав аргументи відповідача, який не брав участі у справі та не спростував належними та допустимими доказами власне волевиявлення згідно змісту заяви, що вказує на відсутність заперечень щодо заявлених вимог і неврахування судом основних засад судочинства щодо змагальності саме сторін по справі за обставинами фактичного отримання кредиту. ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, повідомлялась за адресою реєстрації місця проживання, конверти повертались із поштовою відміткою «тимчасово не проживає», про засідання суду апеляційної інстанції також повідомлялась через оголошення у засобах масової інформації. Представник апелянта у судове засідання також не з`явився, про розгляд справи був повідомлений Фактичні обставини, встановлені судом Судом встановлено, що 23.03.2010 року відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку і отримала кредит у розмірі 15000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на карткових рахунок (а.с.85). У заяві зазначено, що відповідачка згідна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася і згідна з умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які надані їй для ознайомлення в письмовому виді. До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.87-101). Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором на 15.08.2019 становить 47 742,93 гривень, з яких: 21495,10 грн. - тіло кредиту; 10995,16 грн. прострочене тіло кредиту; 11776,05 грн. пеня за прострочене зобов`язання; 726,96,00 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 2749,66 грн. судові штрафи (а.с.82-84). Позиція суду апеляційної інстанції Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. Відповідно до ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 10995,16 грн., пені за прострочене зобов`язання в сумі 11776,05 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. у розмірі 726,96,00 грн. та судових штрафів у розмірі 2749,66 грн. Тому відповідно до положень статті 367 ЦПК України законність ухваленого в іншій частині судового рішення (стягнення тіла кредиту) колегією суддів не перевіряється. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Щодо висновку суду першої інстанції про відмову стягненні неустойки(пені та штрафів). Позивач посилався на те, що між сторонами було укладено договір приєднання, і відповідач шляхом підписання заяви від 23.10.2010 року погодилась, що Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи Банку є складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами. Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19 у подібних правовідносинах) дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (11 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22 грудня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно вважав, що Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг із Тарифів банку подані позивачем до позовної заяви, які не підписані відповідачем, не є складовою кредитного договору. У заяві позичальника від 23.03.2010 року, процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови про договору про неустойку за порушення зобов`язання. Тому, за поданими доказами позивачем у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. За таких обставин, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені під час розгляду справи №342/180/17 у постанові від 03 липня 2019 року, суд першої інстанції за поданими позивачем доказами на обгрунтування вимог позову дійшов вірного висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тому, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу суд правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача неустойки (штрафів та пені) у зв`язку з безпідставністю позовних вимог. Позивач до апеляційної скарги долучив фотокопію довідки про умови кредитування, яка на його думку підписана відповідачем і у якій визначено підстави та розмір нарахування неустойки(пені та штрафів за невиконання зобов`язань за кредитним договором). Однак суд апеляційної інстанції не може на даній стадії процесу взяти до уваги вказану довідку, оскільки вона не була предметом дослідження у суді першої інстанції. Позивач у позовній заяві навіть не посилався на підписану довідку про умови кредитування. Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доказів неможливості подання копії довідки до суду першої інстанції позивач не подав. Наявність доказів про зазначені обставини не позбавляє позивача права звернутись до суду за стягненням заборгованості за неналежне виконання зобов`язання. Тому посилання на те, що вказаною довідкою передбачено розмір та підстави нарахування неустойки за порушення умов кредитного договору, безпідставні. Щодо висновку суду першої інстанції про відмову у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту. Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту 21495,10 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту 10995,16 грн. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення в примусовому порядку з боржника тільки отриманого ним та непогашеного тіла кредиту в розмірі 21495,10 грн., у стягненні ж заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 10995,16 грн. відмовив. З таким висновком в частині відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 10995,16 гривень, колегія суддів не погоджується. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість за тілом кредиту складається із поточної заборгованості (в розрахунку заборгованості це графа «тіло кредиту на звітню дату») та простроченої простроченої заборгованості (графа «тіло кредиту прострочене на звітню дату»). Прострочений кредит (прострочене тіло кредиту) це кредитні кошти, які були надані позичальнику та не були повернуті у строк, передбачений договором. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, яка складається із двох складових: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21495,10 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 10995,16 грн. Як видно із матеріалів справи, позивачем не надано примірник Умов та Правил банківських послуг та Тарифів Банку, які містили б підпис відповідача про ознайомлення з умовами кредитування. Застосувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів. Однак суд не вірно визначив суму фактичного наданого відповідачу кредиту, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21495,10 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 10995,16 грн. і таким чином становить всього 32490,26 грн. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні суду свій розрахунок, оскільки це процесуальний обов`язок суду. У суду першої інстанції не було жодних підстав вважати, що заборгованість за простроченим тілом кредиту не є фактично отриманим кредитом, а є видом відповідальності за невиконання зобов`язань за кредитним договором, будь-які докази цього в матеріалах справи відсутні, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку про розмір заборгованості за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, не порушувалось питання про призначення у справі відповідної експертизи. Отже відповідач фактично отримав від позивача кредит у розмірі 32490,26 грн, тому саме такий розмір кредиту необхідно стягнути з відповідача в користь позивача. Враховуючи вищенаведене, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині визначення стягнутого розміру заборгованості за кредитним договором та розміру судового збору. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи зміну рішення у сторону збільшення стягнутої заборгованості, відсоток задоволення позовних вимог судом апеляційної інстанції становить 68,05 %. Судовий збір, який необхідно стягнути з відповідача в користь позивача складає 1307,24 грн. (32490,26 грн (розмір задоволення позовних вимог судом апеляційної інстанції) х 100 / 47742,93 грн (ціна позову) х 68,05% (відсоток задоволення позовних вимог судом апеляційної інстанції). Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, відсоток задоволення якої складає 41,89%, сплачений позивачем судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1207,06 гривень необхідно покласти на відповідача. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 09 січня 2020 року в частині визначення розміру стягнутої заборгованості за кредитним договором від 23.03.2010 року у сумі 21495,10 гривень та судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 32490 гривень 26 копійок заборгованості за кредитним договором від 23.03.2010 року, нарахованої на 15.08.2019 року (заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21495,10 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 10995,16 грн.), 1307 гривень 24 копійки сплаченого позивачем судового збору за подання позову та 1207 гривень 06 копійок сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги, а всього стягнути 35004 гривні 56 копійок. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Р.Й. Матківський Судді: Л.В. Василишин М.Д. Горейко