Постанова 4821 № 695/3157/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/571/20Головуючий по 1 інстанції Справа №695/3157/19 Категорія: 310020000 Степченко М. Ю. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач) Суддів Карпенко О. В., Єльцова В. О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - відповідач ОСОБА_2 розглянувши у м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року, постановленого під головуванням судді Степченка М. Ю. в залі Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області 19 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, - в с т а н о в и в : 20 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що з 27.07.2002 року вона з відповідачем по справі ОСОБА_1 перебувала в шлюбі , зареєстрованому у Піщанській сільській раді Золотоніського району Черкаської області №

14. В шлюбі у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем, та знаходиться на її утриманні. Позивач посилається, що відповідач ОСОБА_2 не бажає добровільно брати на себе обов`язок з матеріального забезпечення та утримання своєї дочки. Позивач ОСОБА_1 вказує у позові, що всі необхідні речі для життя дитини, включаючи одяг, взуття, предмети особистої гігієни, продукти харчування, особисті дитячі речі придбаються виключно позивачем на її заощаджені кошти, а цих грошей не вистачає для нормального утримання та виховання дитини. Тому, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання дитини аліменти в розмірі 1/ 4 частини усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Рішення суду в частині стягнення суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована в Черкаському апеляційному суді 19 лютого 2020 року Вх. № 1853/20 Вх. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що із рішенням суду не згоден. На думку скаржника, суд не в повному обсязі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема: суд не повідомляв належним чином ні його, ні його представника про час, дату та місце судових засідань, повістками, які в процесі судового розгляду повинні бути направлятися завчасно сторонам по справі, фотознімки, які ним долучено до справи, не взяті до уваги судом першої інстанції. У скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки відповідача у його відсутність. Крім цього, скаржник зазначає, що постановляючи рішення, судом не взято до уваги пояснення відповідача, копії банківських документів та фотоматеріалів, які були надані відповідачем в додатку до відзиву. ОСОБА_2 вказує у скарзі, що він є військовим, має травми, отримані при виконанні службових обов`язків, сплачує іпотеку, має нову сім`ю, де є неповнолітня дитина, тому він вважає, що достатнім буде сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн. на корить позивача на утримання дитини. Скаржник посилається, оскільки він є учасником бойових дій, то він звільнений від сплати судового збору згідно положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». ОСОБА_2 просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 06 травня 2020 року електронною поштою на адресу Черкаського апеляційного суду був направлений відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 за Вх. № 4755/20 Вх. , а 07 травня 2020 року через засоби поштового відділення на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 Вх № 4828/20 Вх. У відзиві позивач ОСОБА_1 вказує, що в апеляційній скарзі не було наведено достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Фото, які були надіслані ОСОБА_2 , на адресу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області та грошові кошти, які він перераховував на карту Юніора дитини ( тільки по проханню дитини на особисті потреби) не є сплатою аліментів. На даний час батько дитини під негативним впливом своєї теперішньої дружини не спілкується із донькою, не надає жодної матеріальної допомоги, окрім примусового стягнення з нього аліментів згідно рішення суду через державну виконавчу службу. Карту Юніора заблокував. ОСОБА_1 вважає, що посилання відповідача на те, що в нього на утриманні перебуває неповнолітня дитина його теперішньої дружини від попереднього шлюбу, яка проживає з ними, не є підставою для скасування рішення суду та зміни розміру аліментів. На думку позивача , судом першої інстанції з`ясовані та доведені всі обставини справи, що мають значення для справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Виходячи з положень ч. 13 ст. 7, ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, враховуючи ціну позову, предмет позову, суд апеляційної інстанції має підстави для розгляду справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Враховуючи характер правовідносин, предмет доказування, та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати дану справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи про дату та час розгляду згідно до вимог цивільно - процесуального законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону, оскільки судом допущено порушення вимог процесуального права щодо вирішення питання судових витрат та стягнення судового збору з відповідача на користь держави, оскільки суд не звернув уваги, що відповідач згідно наявного в матеріалах справи посвідчення є учасником бойових дій, а тому згідно до вимог закону звільнений від сплати судового збору. Відповідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно до частин 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3ст. 13 ЦПК України. У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог про стягнення аліментів. Судом враховано матеріальне становище як позивача, так і відповідача, взято до уваги розмір доходів відповідача, який є достатнім для задоволення вимог позивача щодо стягнення аліментів, наявність інших утриманців, стан здоров`я. Суд дійшов висновку, що стягнення аліментів в розмірі 1/ 4 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відповідає вимогам чинного законодавства, справедливому та об`єктивному вирішенню справи на підставі тих доказів, які подані сторонами. Суд першої інстанції послався, що при визначенні розміру аліментів судом враховано, що відповідач не надав доказів того, що він єдиний утримувач нової сім?ї, відсутні відомості про розмір заробітної плати відповідача на час розгляду справи, та докази неможливості сплачувати аліменти саме у розмірі 1/ 4 частини його доходів. Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними доказами придбання речей дочці, організацію відпочинку на морі, придбання мобільного телефону та подарунків до свят, які суд відніс до додаткових витрат батька на дитину. Дані роздруківок щодо переказу коштів на банківський рахунок, відкритий ним на ім`я дочки, які відповідачем здійснювались періодично, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати аліменти, оскільки дочка з ним не проживає та не перебуває на його повному утриманні. Із врахуванням пояснень, викладених у відзиві відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався, оскільки відповідач не довів того, що він не має змоги сплачувати аліменти у розмірі, визначеному позивачем, а запропонований відповідачем розмір аліментів у сумі 2 500 грн. буде обмежувати матеріальне становище дитини, тому, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення аліментів на утримання дитини з відповідача у 1/ 4 частині від всіх видів доходу відповідача, допустивши негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за місяць. Судом першої інстанції стягнуто судовий збір в розмірі 768, 40 грн. з відповідача на користь держави. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи та доказам, наявним в матеріалах справи. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції допущено порушення вимог процесуального права при вирішенні питання стягнення судових витрат, оскільки судом не звернуто належної уваги, що відповідач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, що підтверджується даними копії посвідчення відповідача ОСОБА_2 , яке міститься в матеріалах справи, та було подано відповідачем разом з іншими доказами до відзиву. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки в частині стягнення судових витрат з відповідача рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як постановлене з порушенням вимог закону, так як судові витрати за сплату судового збору слід віднести за рахунок держави у зв`язку із звільненням відповідача від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір «. В решті рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом згідно даних копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.03.2004 року, виданого Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є вказані у свідоцтві про народження : ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( а. с. 7 т. 1). Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2016 року шлюб укладений між сторонами - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований Піщанською сільською радою Золотоніського району Черкаської області 27.08.2002 року актовий запис № 14 розірвано ( а. с. 57 т.1). Звертаючись в суд з позовними вимогами про стягнення аліментів з відповідача, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що на момент пред`явлення позову між сторонами не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання доньки, яка проживає з нею, її коштів не достатньо для утримання дитини, а відповідач коштів на утримання доньки протягом останніх двох місяців із часу її звернення до суду не надає. Позивач ОСОБА_1 посилається, що відповідач є працездатним та матеріально забезпеченим, так як працевлаштований та отримує достатню заробітну плату, тому може і зобов`язаний надавати допомогу на утримання дитини у розмірі 1/ 4 частини всіх доходів відповідача, оскільки позовні вимоги позивач обґрунтовує на підставі вимог сімейного законодавства, із врахуванням норм статей 180 - 183 СК України ( а. с. 1-3 т.1). Згідно з частинами 8, 9 ст. 7 СК України передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Частиною 2 ст. 18 СК України встановлено, що суд застосовує ті способи захисту прав або інтересів учасників сімейних відносин, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Домовленості (договору) щодо сплати аліментів на утримання позивача, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі немає, такі докази відсутні в матеріалах справи. Згідно ст. 51 Конституції України , ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно іч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджується у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того із батьків або інших законних представників дитини, разом із якою проживає дитина. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлений прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2019 року - 2027 гривень ( період звернення позивача в суд із позовом про стягнення аліментів та ухвалення судового рішення). Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирішуючи спір щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача про стягнення аліментів в розмірі 1/ 4 частини всіх видів доходів відповідача, оскільки суд врахував всі доводи сторін, надані як докази в підтвердження своїх вимог, обставини справи та вимоги закону згідно до ст. 182 СК України, які підлягають обов`язковому врахуванню при визначенні розміру аліментів на утримання дитини. Суд першої інстанції правильно вказав, що розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання дитини у розміру 1/4 частки від заробітку (доходу), відповідає мінімальному гарантованому розміру аліментів на одну дитину та стягнення аліментів у такому розмірі забезпечить належні умови для утримання дитини до її повноліття. Доводи скаржника ОСОБА_2 , що він неспроможний сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частки від заробітку, а має можливість і погоджується сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 2 500 грн. є необґрунтованими, оскільки відповідач є працездатною особою, його матеріальний стан, навіть з відрахуванням аліментів, є задовільним та стабільним, а створення ним нової сім`ї, з посиланням, що на його утриманні перебуває дитина дружини від іншого шлюбу, не є доказом погіршення матеріального становища відповідача, оскільки дитини його дружини не є усиновленою ним дитиною, а має своїх батьків , які зобов`язані її утримувати. Також відповідач ОСОБА_2 не надав доказів, що його дружина перебуває на його утриманні, оскільки є непрацездатною, тому вказані скаржником доводи не є переконливими для апеляційного суду і не дають підстав для скасування рішення суду та задоволення вимог відповідача щодо зміни розміру аліментів із частки на тверду грошову суму. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , що він знаходиться у іншому шлюбі, його дружина не працює, її донька знаходяться на його утриманні, що він є військовим, отримав травми при виконанні службових військових обов`язків, сплачує іпотеку прийнято до уваги судом першої інстанції, яким дано оцінку доводам сторін, але колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що всі перелічені вище посилання та доводи відповідача не дають підстав для звільнення відповідача від батьківського обов`язку на належному рівні утримувати доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір`ю . Апеляційний суд вважає, що доводи скаржника, що він допомагає матеріально утримувати дитину, шляхом купівлі дочці одягу, необхідних шкільних приладів, предметів особистої гігієни заслуговують на увагу, але це було в минулому, а в даний час позивач наполягає на стягненні аліментів, оскільки не отримує матеріальної допомоги від батька дитини, а тому суд вирішує питання щодо стягнення аліментів на утримання дитини згідно заявлених позивачем вимог. При цьому, слід зазначити, що сплата відповідачем аліментів на утримання дочки, не звільняє його від обов`язку брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, такими як розвиток її здібностей чи інших потреб. Колегія суддів апеляційного суду поділяє позицію суду першої інстанції, який вказав у рішенні, що посилання відповідача щодо організації батьком відпочинку доньки ОСОБА_5 на морі, придбання ним мобільного телефону та подарунків на свята, не підтверджено належними доказами, як в суді першої, так і апеляційної інстанції, а тому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних відповідачем витрат, які ним було здійснено лише з його слів, без підтвердження їх вартості і дати, коли саме відповідач надавав таке забезпечення дочці. Проте, вказані скаржником доводи, також не дають підстав для звільнення його від сплати аліментів у майбутньому до повноліття дочки саме у частці, як просить позивач, як і не дають підстав для задоволення вимог апеляційної скарги щодо стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 2500 гривень. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідачем визнаються позовні вимоги щодо сплати аліментів у твердій грошовій сумі 2500 гривень, що підтверджує його згоду та спроможність сплачувати аліменти саме у такій грошовій сумі. Тому слід дійти висновку, що відповідач має постійний дохід, працевлаштований, а отже і має змогу сплачувати аліменти в частці від свого доходу. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що необґрунтованими є доводи скаржника, що суд не прийняв до уваги його доводів та наданих доказів, в тому числі і наданих фотознімків дочки, оскільки наполягання відповідача саме на стягненні аліментів у розмірі 2500 гривень не підлягає задоволенню, тому що вказані доводи суперечать вимогам чинного законодавства, а саме вимогам сімейного права та нормам процесуального права. Що стосується посилань скаржника в апеляційній скарзі щодо того, що судом не взято до уваги фото докази, надані відповідачем для підтвердження своїх заперечень на позовні вимоги позивача, то колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в рішенні дано оцінку вказаним доказам відповідача щодо надання фото знімків, так як судом чітко вказано, що фото дитини в тому чи іншому вбранні не може слугувати доказом його придбання взагалі, а відповідачем , зокрема. Апеляційний суд вважає, що вказаний доказ не впливає на вирішення питання стягнення аліментів у частці чи твердій грошовій сумі, так як не може слугувати підставою для відмови чи задоволення вимог щодо стягнення аліментів на утримання дитини. Апеляційний суд звертає увагу, що лише позивач самостійно формує свої вимоги, а суд згідно до ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог закону, та в межах заявлених позивачем вимог. Із поданої позивачем ОСОБА_1 позовної заяви вбачається, що нею обрано спосіб стягнення аліментів на утримання дочки саме у частці від заробітку / доходу / платника аліментів, тому суд позбавлений права для зміни обраного позивачем способу стягнення аліментів із частки на тверду грошову суму. Як вбачається із матеріалів справи та посилань скаржника в апеляційній скарзі, що згідно даних копії роздруківок із банківських рахунків, які містяться на а. с. 66 - 143 т.1. вбачається, що відповідач ОСОБА_2 здійснював на ім?я дочки ОСОБА_3 періодичні платежі. Судом першої інстанції встановлено та вбачається, що із даних роздруківок банківських рахунків, які надано відповідачем до відзиву, слідує, що ОСОБА_2 здійснював на ім?я дочки періодичні платежі, але вони стосуються іншого періоду, до подання позовної заяви про стягнення аліментів, тому суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача та стягнення аліментів з відповідача, оскільки відповідач після подання позову про стягнення аліментів заблокував рахунки та перестав надсилати кошти на рахунок дочки. Апеляційний суд вважає, що не заслуговують на увагу доводи скаржника ОСОБА_2 про те, що суд розглянув справу у його відсутність, чим були порушені його права та обов`язки згідно вимог цивільного процесуального законодавства, оскільки такі доводи є безпідставними та не відповідають вимогам закону. Так, згідно ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 08 жовтня 2019 року було відкрито провадження у даній справі, а розгляд справи призначено на 19 листопада 2019 року у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім того, в ухвалі зазначено, що відповідач в п`ятиденний строк із дня вручення даної ухвали має право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та має право подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали ( а. с. 17 т.1). Відповідно до заяви ОСОБА_2 , яка міститься на а. с. 29 т.1., відсутні його заперечення проти розгляду справи у спрощеному провадженні без участі сторін, оскільки вказав, що заперечує проти розгляду справи в спрощеному порядку, так як має намір в 15 денний строк надіслати на адресу суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Проте, ні у заяві, ні у відзиві обґрунтованих заперечень проти розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачем ОСОБА_2 не зазначено. Скориставшись своїм правом про надання відзиву на позов, передбаченим цивільним процесуальним законодавством, відповідач ОСОБА_2 направив на адресу суду першої інстанції відзив на позов, який надійшов на адресу суду першої інстанції та був зареєстрований у суді 08 листопада 2019 року. Так, згідно відзиву, який надійшов на адресу суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 висловив свою позицію щодо позовних вимог та не заперечував сплачувати аліменти на утримання дитини, вказавши їх розмір 2 500 грн. (а. с. 32 - 36 т.1). Доводи апеляційної скарги повністю повторюють зміст відзиву на позов і зведені до переоцінки доказів, які районним судом досліджені, їм дано належну оцінку на підставі вірно встановлених обставин справи. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що скаржник у прохальній частині скарги просить за наслідками розгляду його апеляційної скарги, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, на що слід зазначити наступне. Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства відсутні підстави для повернення матеріалів справи після їх перегляду апеляційним судом до суду першої інстанції, тому така вимога скаржника не відповідає вимогам закону і не може бути задоволена апеляційним судом, так як апеляційний суд відповідно до ЦПК України не наділений такими повноваженнями, які виклав скаржник у прохальній частині апеляційної скарги, та про задоволення яких він просить суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом щодо вимог про скасування рішення суду та визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Однак, приймаючи до уваги, що скаржник є учасником бойових дій, що підтверджено даними посвідчення ОСОБА_2 , тому він звільнений від сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Таким чином, судом першої інстанції помилково, в порушення вимог процесуального закону вирішено питання судових витрат та стягнення з відповідача на користь держави судового збору, тому рішення суду підлягає зміні та скасуванню в частині стягнення судового збору з відповідача на користь держави у розмірі 768, 40 гривень та відмови у їх стягненні з відповідача. Отже, вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню щодо відсутності підстав для стягнення судового збору з відповідача. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим в частині щодо задоволення вимог про стягнення аліментів, але підлягає зміні та скасуванню в частині вирішення питання судових витрат та стягнення судового збору з відповідача на користь держави в розмірі 768, 40 гривень, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, скасувавши в частині стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь держави у розмірі 768, 40 гривень. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції допустився помилки при вирішенні питання стягнення судових витрат, оскільки безпідставно, в порушення вимог закону стягнув судовий збір у розмірі 768, 40 гривень з відповідача ОСОБА_2 , який звільнений від сплати судового збору на підставі закону. Відповідач по справі ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується даними копії посвідчення, серія НОМЕР_2 виданого 30 червня 2015 року, яка міститься на а. с. 40 т. 1 , а тому звільнений від сплати судового збору згідно положень п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи слід віднести на рахунок державного бюджету, оскільки відповідач (скаржник) ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору згідно положень п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - змінити, скасувавши рішення суду в частині вирішення питання щодо судових витрат та стягнення судового збору з відповідача ОСОБА_2 в розмірі 768, 40 гривень на користь держави, прийнявши в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні судового збору з відповідача ОСОБА_2 на користь держави. Судові витрати за сплату судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та розгляд апеляційної скарги віднести за рахунок держави у зв`язку із звільненням відповідача ОСОБА_2 від сплати судового збору відповідно до вимог закону. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Єльцов В. О. Карпенко О. В.